Штрафні санкції повинні застосовуватися у випадку несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) ЕСВ, а не у випадку помилково сплачених сум ЕСВ на неналежний рахунок. Здійснення помилки при перерахуванні погодженої суми грошового зобов'язання в державний бюджет повинне кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Отже, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті погодженої суми грошового зобов'язання, не можуть служити підставою для застосування штрафів.
До відповідного висновку приходить ВСУ (Касаційний адміністративний суд) в постанові від 21.02.2018 г. у справі № 813/1008/16.
Судді погодилися, що позивачем зобов'язання по сплаті ЕСВ виконані вчасно, у встановлений термін для такої оплати. Помилка при вказівці неправильного рахунку 3719, не може служити підставою для застосування до позивача штрафних санкцій і нарахування пені за несвоєчасне перерахування ЕСВ.

З 01.01.2018 набув чинності Закон України від 07.12.2017 г. № 2245- VІІІ, яким внесені зміни, зокрема , відносно трансферного ціноутворення (далі - ТЦО).

1. Нові суб'єкти контролю над трансферним ціноутворенням.

З огляду на те, що постійні представництва нерезидентів, які одержують доходи із джерелом їх походження з України або виконують агентські (представницькі) і інші функції щодо таких нерезидентів або їх засновників, згідно п.п. 133.2.2 ПКУ є платниками податку на прибуток і у зв'язку з поширенням з 01.01.2018 контролю за ТЦО на операції між нерезидентом і його постійним представництвом, господарські операції резидентів України з постійними представництвами нерезидентів не визнаються контрольованими у відповідності з ст. 39 НКУ.

2. Нові критерії визнання осіб зв'язаними.
До пп. 14.1.159 ПКУ повернуті норми, що діяли в 2013, 2014 роках:
юридичні особи визнаються зв'язаними, якщо повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює та сама особистість.
Приклад 1:
Фізична особа є директором у ТОВ "А" і в ТОВ "Б". Юридичні особи ТОВ "А" і ТОВ "Б" визнаються зв'язаними особами; якщо фізична особа визнається пов'язаною з іншими особами, такі особи зізнаються зв'язаними між собою.
Приклад 2:
Фізичні особи А (чоловік) і Б (дружина) одружені. Чоловік володіє 100% корпоративних прав ТОВ "В", а дружина володіє 51% корпоративних прав ЗАТ "З". Юридичні особи ТОВ "В" і ЗАТ "З" зізнаються зв'язаними між собою.

3. Якщо обсяг потенційно контрольованих операцій за договірними цінами становить менш 10 млн. грн., але у випадку коректування відповідно до ціни (показник рентабельності), що відповідає принципу "витягнутої руки", обсяг угод перевищив би 10 млн. грн., то такі операції визнаються контрольованими й повинні бути відображені у звіті про контрольовані операції.

4. Нові критерії формування переліку держав (територій), операції з резидентами яких зізнаються контрольованими.
Зважаючи на те, що 22 нові країни внесені в перелік в 2017 році (постанова № 1045 прийняте й опубліковано в грудні 2017 року), відповідно до п.п. 39.2.1 ПКУ операції з контрагентами, зареєстрованими в цих державах, визнаються контрольованими з 01 січня 2018 року.
У той же час із 01.01.2018 сфера застосування переліку організаційно-правових форм нерезидентів (зараз цей перелік затверджений постановою КМУ від 04.07.2017 г. № 480 і включає 95 організаційно-правових форм нерезидентів з 26 країн миру) розширена, крім ст. 39 ПКУ, також на неконтрольовані операції у випадках, встановлених п.п. 140.5.4 ПКУ.
Таким чином, у випадку придбання в 2018 році товарів, робіт і послуг у нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена в перелік, затверджений постановою № 480, компанії зобов'язані збільшити фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму 30% вартості таких товарів (робіт, послуг) або підтвердити суму видатків у цих операціях за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, установленої ст. 39 ПКУ

5. Самостійне корегування для цілей трансферного ціноутворення.
З урахуванням змін в п. 50.1 НКУ, у випадку якщо платником податків при підготовці звіту про контрольовані операції буде встановлено, що умови його контрольованих операцій не відповідають принципу "витягнутої руки", він може здійснити самостійне корегування й подати уточнюючий розрахунки до податкової декларації з податку на прибуток підприємств до 1 жовтня року, що настає за звітним, без застосування штрафної санкції.

6. Удосконалювання процедури попереднього узгодження ціноутворення.
Змінами, внесеними в п. 39.6 ПКУ, впроваджені нові правила до процедури попереднього узгодження ціноутворення, за результатами якої великий платник податків має можливість укласти із ДФС договір про попереднє узгодження ціноутворення.

Нові правила передбачають наступне:
дія договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення в контрольованих операціях, може бути поширена на весь звітний період, у якому був укладений договір, та/або звітні періоди, що передують набранню ним чинності;
при дотриманні великим платником податків умов такого договору й при незмінності погоджених критеріїв для визначення відповідності умов контрольованих операцій принципам "витягнутої руки", його дія може бути продовжене на новий строк;
передбачені гарантії стабільності умов договору про попереднє узгодження ціноутворення у випадку зміни податкового законодавства, внесення в нього змін, припинення дії або втрати платником податків статусу великого платника податків.

Також конкретизовані вимоги до дотримання Порядку попереднього узгодження ціноутворення в контрольованих операціях, за результатами якого укладаються договори, що мають однобічний, двосторонній і багатобічний характер, який затверджується КМУ.
Лист ДФС від 01.03.2018 г. № 6185/7/ 99-99-15-02-01-17

Якщо компанія - нерезидент не здійснює господарської діяльності в Україні й не підпадає під визначення постійного представництва, то, у випадку придбання корпоративних прав юридичної особи - резидента, ставати на облік у контролюючому органі не потрібно.
Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами. Тобто, придбання нерезидентом корпоративних прав не є здійсненням господарської діяльності на території України
ДУ ДФС у Дніпропетровській області

 Фінансовий результат до оподатковування зменшується на суму нарахованих доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток підприємств, платників єдиного податку й суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від інших платників цього податку (крім ИСИ й платників, прибуток яких звільняється від оподатковування відповідно до положень НКУ, у розмірі прибутки, звільненої від оподатковування) (пп. 140.4.1 НКУ).

Податківці в ІПК від 23.02.2018 г. № 745/6/99-99-15-02-02-15/ІПК відзначили, оскільки нерезидент не платить податок на прибуток, розрахований за правилами, встановленими ст. 137 ПКУ, різниці на суму нарахованих доходів від участі в капіталі від нерезидентів не враховуються при зменшенні фінансового результату до оподатковування відповідно до пп. 140.4.1 НКУ.

Прийняття декларації є обов'язком контролюючого органу. При прийнятті декларації вповноважена посадова особа контролюючого органу, у якому є на обліку платник податків, зобов'язано перевірити наявність і вірогідність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пп. 48.3 і 48.4 НКУ. Інші показники, зазначені в декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Про це повідомили податківці в ІПК від 20.02.2018 г. № 701/Д/99-99-15-02-01-14/ІПК і нагадали наступне.
У рядку 06 декларації з податку на прибуток відображається сума податку на прибуток за звітний період з позитивним значенням (позитивна різниця між об'єктом оподатковування (рядок 04) і прибутком або збитком, отриманим від діяльності, прибуток від якої звільнений від оподатковування (рядок 05 ПЗ), помножена на діючу ставку податку на прибуток підприємств (18 %).
У випадку якщо значення (рядок 04 - рядок 05 ПЗ) буде негативним або дорівнює нулю, то податок на прибуток не розраховується. У такому випадку в рядку 06 ставиться прочерк.

Мінфін разом із ДФС планує розширити пункт 1 Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірень, що затверджений постановою КМУ від 27.12.2010 г. № 1232 можливістю збору податкової інформації, необхідної для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" у випадках, передбачених пп. 39.5.2.13 ПКУ. Проект змін у Порядок опублікований на офіційному сайті Мінфіну, ознайомитися можна за посиланням.
Запропоновані зміни узгоджуються з нормами які внесені Законом України "Про внесення змін у Податковий кодекс України й деякі законодавчі акти України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень в 2018 році" від 07.12.2017 г. № 2245- VІІІ.

ДУ ДФС у Тернопільській області, на своєму офіційному сайті, нагадує, що у випадку зміни адреси місця обліку підприємства або фізичної особи, заявникові необхідно звернутися в центр сертифікації ключів із заявою на скасування посилених сертифікатів, які містять недостовірну інформацію, і надати пакет реєстраційних документів для формування нових посилених сертифікатів.

Дохід нерезидента - векселедержателя, який придбав вексель в іншого нерезидента у вигляді суми дисконту по такому векселю при його погашенні резидентом підлягає оподатковуванню відповідно до пп. 141.4.2 ПКУ як інші доходи нерезидента, із джерелом походження з України (абзац "і" пп. 141.4.1 ПКУ).
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженого їм особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу із джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від здійснення господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, які ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених в пп. 141.4.1 НКУ, по ставці в розмірі 15% (крім доходів, зазначених в пп. 141.4.3 - 141.4.6 НКУ) їх суми й за їхній рахунок, який сплачується в бюджет під час такої виплати, якщо інше не передбачене положеннями міжнародних договорів України із країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, які набули чинності (пп. 141.4.2 НКУ).
ІПК ДФС від 18.08.2017 г. № 1675/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Платник податку на прибуток у графові "Загальні відомості про контрольовані операції" Звіту про контрольовані операції, в одному рядку, через кому відзначає старе й нове найменування особи - сторони контрольованої операції, яка протягом року змінила свою назву й адресу, за умови, що не змінився код особи.
У графові 4 Звіту "Загальні відомості про контрольовані операції" вказується загальна сума контрольованих операцій із цим контрагентом.
ІПК ДФС від 13.02.2018 г. N 600/6/ 99-99-15-02-02-15/ІПК

Якщо працівник відбув у відрядження не з основного місця роботи, а з місця відпочинку, що підтверджується транспортним квитком, придбаним роботодавцем за свій рахунок, то вартість цього квитка включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід працівника як додаткове благо й обкладається ПДФО на загальних підставах.
Відповідний висновок міститься в ІПК ДФС від 31.01.2018 г. № 369/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.
Податківці пояснюють це тим, що відрядження – це, за трудовим правом, поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства для виконання службового доручення поза місцем роботи. При цьому основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де перебуває (оформлена) його трудова книжка, у яку вноситься відповідний запис про роботу.
Однак відзначимо, що в пп. 170.9.1 ПКУ, де визначено неоподатковувані видатки відрядженого працівника, про такі обмеження не ідеться.
Зазначені в абзаці другому п.п. 170.9.1 ПКУ видатки не є об'єктом оподатковування тільки за наявності підтверджувальних документів, що засвідчують вартість цих видатків у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків при наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, і розрахункових документів про їхнє придбання по всіх видах транспорту, у тому числі чартерних рейсів.
При цьому будь-які видатки не включаються в оподатковуваний дохід платника податку при наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/ сторони, що відряджає.

Податківці надали роз'яснення щодо подачі документації з трансферного ціноутворення:
• якщо платник податків одержить запит про надання документації по ТЦУ за контрольованими операціями за 2013 - 2016 роки після 01.01.2017 р., то надана в ДФС документація повинна містити інформацію, зазначену у пп. 39.4.6 ПКУ, з урахуванням змін, внесених Законом № 1797. Нагадаємо: Закон № 1797 набув чинності 01.01.2017р. і розширив перелік документації, яку платники податків, що здійснюють контрольовані операції, повинні складати й зберігати за кожний звітний період;
• якщо при підготовці документації діапазон рентабельності був визначений з дотриманням вимог пп. 39.3.2.8 ПКУ з урахуванням загальних вимог по порівнянності юридичних осіб, додаткове перерахування (відновлення) діапазону рентабельності проводити не потрібно;
• пп. "є" пп. 39.4.6 ПКУ не вимагає надання безпосередньо платіжних документів, а лише відображення в документації по ТЦУ відомостей про фактично зроблені розрахунки по контрольованій операції із вказівкою реквізитів платіжних документів.
У той же час, платники податків за власним рішенням можуть із урахуванням вимог пп. 39.4.9 ПКУ надати разом з документацією по трансферному ціноутворенню копії будь-яких документів (у тому числі копії платіжних документів);
• оскільки при застосуванні методів трансферного ціноутворення, зазначених у пп. 39.3.1.2 - 39.3.1.5 НКУ, розрахунки показника рентабельності здійснюються по окремій контрольованій операції (сукупності згрупованих контрольованих операцій), застосування для звітних періодів 2013 - 2016 відповідного алгоритму розподілу для визначення операційних видатків і доходів, безпосередньо пов'язаних з такою операцією, необхідно для дотримання методології трансферного ціноутворення передбаченої ст. 39 ПКУ і встановлення ОЭСР.
ІПК ДФС від 31.01.2018 г. № 365/6/99-99-15-02-02-15/ ІПК

ДФС в листі від 02.01.2018 г. № 78/7/99-99-01-02-02-17 привела перелік країн, з якими за станом на 01.01.2017 г. набули чинності міжнародні договори про запобігання подвійного оподатковування.
Також податківці нагадали, що Конвенція між Кабміном і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про запобігання подвійного оподатковування відносно податків на доходи й капітал, підписана 22 березня 2001 р., й набула в чинності 29.11.2001 р., застосовується у відносинах України з Республікою Сербія і з Республікою Чорногорія.
Крім того, у відповідності до статті 7 Закону України "Про правонаступництво України" Україна застосовує договори СРСР про запобігання подвійного оподатковування, що діють до набрання чинності новими договорами. Договори СРСР діють у відносинах України з наступними країнами: Іспанією, Малайзией, Японією.

З моменту відкриття ліквідаційної процедури усі права керівника юр. особи переходять голові ліквідаційної комісії (ліквідаторові).
Такий платник податків (в особі ліквідатора) повинен подавати й підписувати податкову звітність у контролюючий орган за місцем реєстрації та/або за неосновним місцем обліку до дня внесення запису про припинення юридичної особи в ЕДРПОУ, відповідно ЄЦП такою особою застосовуватися не буде.
ИПК ГФС від 29.01.2018 г. № 303/6/99-99-08-02-01-15/ІПК

Змін зазнав Розділ І плану- графіка "Документальні планові перевірки платників податків - юридичних осіб" і Розділ ІІ плану- графіка "Документальні планові перевірки фінансових установ, постійних представництв і представництв нерезидентів". На сайті ДФС вони розміщені з урахуванням корегування за станом на лютий 2018 року.
Розділ ІІІ плану- графіка "Документальні планові перевірки самозайнятих осіб" і розділ ІV плану- графіка "Документальні планові перевірки платників податків - юридичних осіб з питань правильності обчислення, повноти й своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" залишилися без змін.

Пункт 14.1.159 НКУ доповнений новими критеріями, які враховуються для визначення зв'язаних осіб:
1. Для юридичних осіб (пп. "а" п. 14.1.159 НКУ):
• кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та ж фізична особа;
• повноваження одноособового виконавчого органа таких юридичних осіб здійснює одна і та ж особа;
• уточнено, що критерій щодо сум усіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги, наданих та/або гарантованих однією юридичною особою, що перевищують у певних розмірах суму власного капіталу юридичної особи, яка їх одержала, не поширюється на суму кредитів (позик), залучених під державні гарантії;
2. Для фізичної особи і юридичної особи (пп. "б" п. 14.1.159 НКУ):
• фізична особа є кінцевою бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи.
3. для фізичних осіб (пп. "в" п. 14.1.159 ПКУ):
• якщо фізична особа є пов'язаною з іншими особами відповідно до даного підпункту, такі особи є зв'язаними між собою;
• уточнено критерій щодо розміру частки володіння фізичними особами корпоративними правами юридичних осіб по ланцюгу - у розмірі, що становить 20 і більш відсотків.
Для податкової декларації з податку на прибуток підприємств за звітний рік визначений єдиний строк її надання - протягом 60 календарних днів, що спливають за останнім календарним днем звітного року, незалежно від базового звітного періоду складання декларації - квартал або рік.
Зазначене застосовується для подання декларації з податку на прибуток підприємств за 2017 рік, граничним строком надання якої є 1 березня 2018.
Граничним строком надання розрахунків частини чистого прибутку (доходу) за звітний 2017рік є 1 березня 2018.
Для платників єдиного податку скасований обов'язок по нарахуванню й сплаті авансового внеску при виплаті дивідендів.
Уточнений порядок застосування міжнародного договору про запобігання подвійного оподатковування при виплаті доходів, отриманих із джерел в Україні.
Передбачені ст. 140 Кодексу різниці перетерпіли істотних редакційних змін і доповнені новими відмінностями, зокрема :
• фінансовий результат до оподатковування платника податку не буде зменшуватися на суму нарахованих доходів у вигляді дивидендів, що підлягають виплаті на його користь від платників єдиного податку ( пп. 140.4.1 НКУ);
• визначено різниці, що збільшують фінансовий результат до оподатковування та уточнені різниці, передбачені підпунктами 140.5.1, 140.5.2 і 140.5.4 НКУ, і застосовуються при здійсненні контрольованих операцій;
• пп. 140.5.10 НКУ доповнений положенням, яке визначає нову різницю по сумах компенсації вартості путівок на відпочинок, оздоровлення й лікування на території України платника податків та/або його дітей у віці до 18 років роботодавцем, який є платником податку на прибуток, якщо така компенсація відповідно до НКУ не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи - платника НДФЛ.
Підрозділ 4 розділу ХХ Кодексу доповнений новими положеннями, що передбачають таке:
• зменшення податку на прибуток на суму акцизного податку, сплаченого за дизельне паливо, використане дизельними локомотивами й самоскидами вантажопідйомністю більш 75 тонн;
• податок на прибуток, що підлягає сплаті в державний бюджет зменшується на суму сплаченого акцизного податку по зареєстрованим акцизними накладними на важкі дистиляти (газойль), якщо вони були використані для транспортних засобів, що класифікуються 8602 10 00 00, 8704 10 10 10 відповідно до УКТ ВЭД.
• звільнення від оподаткування прибутку, отриманої від діяльності з використанням газу (метану) вугільних родовищ;
• розширене коло пільговиків - суб'єктам літакобудування й ін.
Лист ГФС від 31.01.2018 г. № 2834/7/99-99-15-02-01-17

У випадку зміни адреси місця обліку підприємства або фізичної особи, заявникові необхідно звернутися в центр сертифікації ключів із заявою на скасування посилених сертифікатів, які містять недостовірну інформацію, і надати пакет реєстраційних документів для формування нових посилених сертифікатів.
Роз'яснення з розділу 401.02 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ.

Безнадійною заборгованістю є, зокрема, заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених, як юридичні особи, у зв'язку з їхньою ліквідацією (пп. "з" пп. 14.1.11 НКУ).
Підставою для зняття, зокрема, юридичної особи, з обліку в органах державної статистики, Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України й/або здійснення інших дій відповідно до законодавства є відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення такої юридичної особи (п. 4 ст. 13 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 г. № 755- ІV).
Отже, умовою для визнання заборгованості безнадійної відповідно до вимог пп. "з" пп. 14.1.11 НКУ, зокрема, є припинення юридичної особи, яка підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Таким чином, кошти, що перебувають на поточному рахунку банку, можуть бути визнані безнадійною заборгованістю при наявності підтверджувальних документів про припинення банку- боржника як юридичної особи у зв'язку з його ліквідацією.

ІПК ДФСУ від 24.01.2018 № 269/6/ 99-99-15-02-02-15/ІПК

Діяльність по проведенню документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на контролюючі органі, регламентується відповідно до гл. 8 р. ІІ ПКУ.
Також п. 5.2 ПКУ визначене співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами й установлене, що у випадку, якщо поняття, терміни, правила й положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам і положенням ПКУ, для регулювання відносин оподатковування застосовуються поняття, терміни, правила й положення Податкового кодексу.
Станом на 19.01.2018 зміни в Податковий кодекс у частині дії мораторію на здійснення заходів державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання на 2018 рік внесені не були.
Таким чином, ДУ ДФС у м. Києві проводить камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) і фактичні перевірки винятково в межах своїх повноважень, у випадках і в порядку, установлених ст. 76, 77, 78, 79, 80 НКУ.
Нагадаємо: Законом України "Про Державний бюджет на 2018 рік" від 07.12.2017 г. № 2246- VІІІ були внесені зміни в Закон України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03.11.2016 г. № 1728- VІІІ (далі - Закон № 1728) щодо дії мораторію на здійснення заходів державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання на 2018 рік.
Дане повідомлення опублікувала ДФС у м. Києву на своїй сторінці в соцсети Facebook.
Це повідомлення прокоментував Андрій Тамошюнас, податковий адвокат, партнер консалтингової компанії ADA Group, який відзначив, що ДФС у м. Києву ігнорує набір наступних положень законодавства:
1) ч. 2 ст. 19 Конституції України - підстави, межі повноважень і спосіб їх реалізації визначаються Конституцією України й законами (а не законом);
2) пп. 21.1.1 ПКУ - обов'язок посадових осіб ДФС діяти відповідно до ПКУ та інших законів;
3) пп. 4.1.4 ПКУ - презумпція правомірності рішень платника податків у випадку неоднозначного трактування норм різних законів;
4) ст. 19 ГКУ - контроль податкових відносин входить до предмету контролю й нагляду держави за госп. діяльністю;
5) ст. 2 Закону України "Про основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 г. № 877 - заходу контролю ДФС входять у сферу чинності зазначеного закону, тому виходить, що на ГФС поширюється й дія положень Закону № 1728.

 

Податкові декларації з податку на прибуток підприємств надаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
• календарному кварталу або календарному півріччю (у т.ч. у випадку сплати квартальних або піврічних авансових внесків - протягом 40 к.дн., наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
• календарному року для платників податку на прибуток для податкової декларації, яка розраховується наростаючим підсумком за рік, - протягом 60 к.дн., наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
• календарному року - протягом 60 к.дн., наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Дане роз'яснення ДФС опублікувала в підкатегорії 102.23.01 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ.
Таким чином, ДФС в Одеській області із цього приводу відзначає: для декларації з податку на прибуток підприємств, що складається за звітний рік, визначений єдиний строк її надання - протягом 60 календарних днів, що випливають за останнім календарним днем звітного року, незалежно від того, за який базовий звітний період складається декларація - квартал або рік.
Тобто для усіх платників граничний строк подачі декларації з податку на прибуток підприємств - 1 березня 2018 року.

Операції по поставці систем та/або оснащення/устаткування, невід'ємною складовою яких є програмна продукція, не віднесені до операцій по поставці товарів і послуг, до яких застосовуються податкові пільги з ПДВ. Відповідно, при здійсненні даних операцій платники податків зобов'язані здійснювати нарахування й сплату ПДВ по цих операціях на загальних підставах, встановлених для поставки товарів і послуг в Україні.
Тільки у випадку, якщо програмна продукція була поставлена підприємством- постачальником як окремий елемент поставки й на дану продукцію передане право власності (за договором про передачу виняткових майнових прав інтелектуальної власності), дана операція звільняється від обкладання ПДВ, як операція з поставки програмної продукції згідно п. 26 прим.1 підрозділу 2 р. XX ПКУ.
Отже, якщо програмне забезпечення, установлене на встаткуванні спеціального призначення (комплекти для програмно-технічного комплексу інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю), є невід'ємною частиною й не виділене, як окремий елемент поставки, а також на це програмне забезпечення не передане право власності, то операція по поставці даного встаткування (у якому втримується програмне забезпечення) для цілей обкладання ПДВ розглядається як одна операція, що підлягає обкладанню ПДВ у загальновстановленому порядку по основній ставці.
ІПК ДФСУ від 17.01.2018 г. № 188/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

Підставою для звільнення (зменшення) від оподатковування доходів із джерелом їх походження з України є надання нерезидентом особі (податковому агентові), що виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), що підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладений міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачене міжнародним договором України (п. 103.4 НКУ).
Особа, що виплачує доходи нерезиденту у звітному (податковому) року, у випадку надання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема, щодо звільнення (зменшення) від оподатковування, у звітному (податковому) року з одержанням довідки по закінченню звітного (податкового) року (п. 103.8 НКУ).
ДФС в ІПК від 15.01.2018 г. № 158/6/99-99-12-02-03-15/ІПК відзначає: довідку за попередній звітний податковий період (рік) можна використовувати як підставу для звільнення (зменшення) від оподатковування у звітному (податковому) року за умови надання нерезидентом довідки за даний звітний податковий період (рік) по закінченню цього звітного (податкового) року.
У випадку неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 ст. 103 Кодексу доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподатковуванню відповідно до законодавства України з питань оподатковування (п. 103.10 НКУ).

Податкові декларації з податку на прибуток підприємств надаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
• календарному кварталу або календарному півріччю (у т.ч. у випадку сплати квартальних або піврічних авансових внесків - протягом 40 к.дн., наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
• календарному року для платників податку на прибуток для податкової декларації, яка розраховується наростаючим підсумком за рік, - протягом 60 к.дн., наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
• календарному року - протягом 60 к.дн., наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Дане роз'яснення ДФС опублікувала в подкатегории 102.23.01 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ.

текст - Платник податків, посилаючись на п. 3 "Заключних і перехідних положень" Закону України від 20.12.2016 г. № 1791- VІІІ, згідно з яким коефіцієнт 0,5 до ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Коефіцієнт), застосовується з 01.01.2017 до моменту прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів, і відсутність рішення Полтавської міської ради про затвердження ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2018 рік, вважає, що Коефіцієнт повинен застосовуватися й в 2018 році.
ДУ ДФС у Полтавській області в ІПК від 05.01.2018 г. № 67/ІПК/16-31-12-05-19 щодо відповідного обігу платника податків затверджує, що наведений Закон визначає перелік заходів щодо забезпечення збалансованості бюджетних вступів в 2017 році. До таких заходів ставиться й зазначений Коефіцієнт.
Для забезпечення збалансованості бюджетних вступів в 2018 році Верховна Рада України прийняла Закон України від 07.12.2017 г. № 2245- VІІІ, що не передбачив продовження застосування такого заходу, як Коефіцієнт на 2018 рік.
Таким чином, немає підстав для застосування даного Коефіцієнта в 2018 році

Враховуючи норми Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" від 16.07.1999 г. № 996- XІV, акт виконаних робіт (наданих послуг) відноситься до первинних документів і засвідчує факт здійснення господарської операції.
У свою чергу, статус належним чином оформленого первинного документа акт виконаних робіт (наданих послуг) набуває при наявності в ньому всіх обов'язкових реквізитів, визначених в ст. 9 зазначеного Закону (у т.ч. і особистих підписів осіб, що ухвалювали участь у здійсненні господарської операції).
При цьому слід зазначити, що відповідно до п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 г. № 88, документ повинен бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи й електронний документообіг.
При здійсненні платником податків (постачальником) операції по поставці послуг датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ і, відповідно, складання податкової накладної по даній операції буде вважатися дата належним чином оформленого первинного документа, а саме - акту виконаних робіт (наданих послуг).
Разом з тим для одержувача таких послуг підставою для нарахування сум податку, що ставляться до складу податкового кредиту, буде податкова накладна, складена й зареєстрована в ЕРПН платником податків (постачальником).
Відповідні положення приводить ДФС в ІПК від 10.01.2018 г. № 95/6/99-99-15-03-02-15/ІПК.

Фінансовий результат збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безкоштовно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податків (крім фізичних осіб), і платникам податків, які обкладаються за ставкою 0% відповідно до п. 44 підрозділу 4 р. XX "Перехідні положення" ПКУ, крім безповоротної фінансової допомоги (безкоштовно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ і організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення пп. 140.5.9 НКУ (пп. 140.5.10 НКУ).
Податковий кодекс не передбачає коректування фінансового результату до оподатковування на суму безповоротної фінансової допомоги, наданої іншому платникові податку на прибуток на загальних підставах, який застосовує ставку 0% відповідно до п. 44 підрозділу 4 р. XX "Перехідні положення" ПКУ. Дані операції відображаються згідно із правилами бухгалтерського обліку.
Про податківці повідомили в ІПК від 18.12.2017 г. № 3034/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Згідно п. 23 П(С)БУ 7, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який установлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) у випадку визнання даного об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудовування, дообладнання й консервації.
Зокрема, п. 27 П(С)БУ 7 установлене, що нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, що починається за місяцем вибуття об'єкта ОС, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудовування, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації відновлюється починаючи з місяця, що настає за місяцем введення об'єкта в експлуатацію після реконструкції, модернізації, добудовування, дообладнання, консервації.
Тобто на період консервації, капітального ремонту, реконструкції й іншого поліпшення ОС відбувається припинення його експлуатації.
Враховуючи викладене, у податковому обліку амортизації підлягають основні фонди, призначені для використання в господарській діяльності платника податків.
Таким чином, якщо виведення й введення в експлуатацію ОФ у зв'язку з модернізацією (поліпшенням, реконструкцією, добудовуванням, дообладнанням, модифікацією) відбувається в межах одного місяця, - норми п. 27 П(З)БУ не застосовуються. Відповідно, у бух. обліку амортизація на даний ОЗ продовжує нараховуватися. А виходить, і в податковому обліку на такі ОФ також буде нараховуватися амортизація за цей період.
Про це повідомляє ДФС в роз'ясненні з подкатегории 102.05 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ.

Багато показників у р. ІV НКУ визначаються виходячи з розміру мінімальної зарплати. Зокрема, мін. зарплатня використовується для визначення оподатковуваного й звільненого від обкладання НДФЛ і військовим збором доходу фіз. осіб.
1. Від оподатковування звільняється сума, сплачена на користь вітчизняних вищих і професійно-технічних навчальних закладів за одержання освіти, за підготовку або перепідготовку платника податків у межах 3- кратного розміру мін. зарплатні за кожний повний або неповний місяць навчання: в 2018 році - 11 169 грн за повний або неповний місяць навчання (пп. 165.1.21 НКУ).
2. Неоподатковуваний розмір допомоги на поховання, наданого роботодавцем, - 4940 грн (2470 грн х 2) згідно пп. 165.1.22 НКУ.
3. Неоподатковуваний розмір нецільової благодійної допомоги, у т.ч. матеріальної, наданої роботодавцем, - 2470 грн згідно пп. 170.7.3 НКУ.
4. У загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податків не включається вартість подарунків (а також призів переможцям і призерам спортивних змагань), якщо їх вартість не перевищує 25% однієї мінімальної зарплати (за винятком грошових виплат у будь-якій сумі) (пп. 165.1.39 НКУ). В 2018 році - 930,75 грн.

Сума поворотної фінансової допомоги, яка виплачується податковим агентом - юридичною особою своєму засновникові - фізичній особі протягом дії договору, не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засновника, тобто не обкладається податком на доходи фізичних осіб (пп. 165.1.31 НКУ).
Одночасно до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податків включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за результатами такого звітного (податкового) року (пп. 170.2.6 НКУ).
Облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податків самостійно, окремо від інших доходів і видатків. Для цілей оподатковування інвестиційному прибутку звітним періодом уважається календарний рік, за результатами якого платник податків зобов'язано представити річну податкову декларацію, у якій повинен відбити загальний фінансовий результат (інвестиційний дохід або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року (пп. 170.2.1 НКУ).
Отже, якщо в результаті зменшення в законодавчо встановленому порядку статутного капіталу юридичної особи його засновникові вертаються кошти або майно, попередньо внесені їм у статутний капітал цієї юридичної особи, то на дану операцію поширюються норми п. 170.2 НКУ.
У зв'язку з тим що операція по наданню/одержанню платником податків поворотної фінансової допомоги не підпадає під визначення операцій по поставці товарів/послуг, дана операція не є об'єктом обкладання ПДВ.
Розділ ІІІ НКУ не передбачає коректування фінансового результату до оподатковування на різниці на суми поворотної фінансової допомоги, наданої/отриманої платником податку на прибуток.
Що стосується можливості заліку суми внеску в статутний капітал засновника товариства в рахунок погашення його заборгованості за отриману ним фінансову допомогу при зменшенні статутного капіталу підприємства, то дане питання регулюється положеннями ХКУ.
Формування фінансового результату від операції заліку зустрічних однорідних вимог на підприємстві відображається згідно з правилами бухгалтерського обліку. Податкові різниці для корегування фінансового результату до обкладання податком на прибуток по зазначеній операції не передбачені.
Дані операції відображаються згідно із правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату.
Лист від 27.12.2017 г. № 3167/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

У випадку продажу основних засобів (у т.ч. інвестиційної нерухомості, що враховується у фінансовому обліку по первісній вартості), які використовуються в господарській діяльності й підлягають амортизації в податковому обліку, фінансовий результат до оподатковування збільшується на суму залишкової вартості даних активів, визначеної відповідно до правил бух. обліку, і зменшується на суму залишкової вартості цих активів, визначеної з урахуванням положень ст. 138 НКУ.
При цьому на вартість необоротних активів, утримуваних для продажу (запасів), корегування фінансового результату до оподатковування відповідно до п. 138.1 і п. 138.2 ПКУ не здійснюється й рядки 1.1.2 і 1.2.2 Додатка Р1 "Різниці" до рядка 03 Р1 декларації з податкуі на прибуток не заповнюються.
Такі висновки зробила ДФСУ в ІПК від 28.12.2017 г. № 3186/6/99-99-15-03-02-15/ІПК.
Зі своєї сторони, зауважемо: коли керівництво підприємства ухвалює рішення щодо того, що об'єкт основних засобів буде проданий, його слід перевести до складу необоротних активів, утримуваних для продажу відповідно до п. 1 р. ІІ П(З)БО 27.
Тобто перед продажом основний засіб, як правило, переводять до складу необоротних активів, утримуваних для продажу. І якщо додержуватися такої логіки податківців, то корегувати фін. результат до оподатковування при продажу даних активів не потрібно. При цьому потреба в корегуванні фін. результату до оподатковування чи навряд колись виникне. Адже, як ми вже відзначали, перед продажом основні кошти звичайно переводяться до складу необоротних активів, утримуваних для продажу.

Мінфін узявся за підвищення рівня податкової дисципліни серед платників податків - фізичних осіб зі значними доходами й поліпшення ефективності контролю з боку держави в частині повноти й своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з отриманих доходів.
Із цією метою на сайті відомства оприлюднений проект Закону "Про внесення змін у Податковий кодекс України й деякі законодавчі акти щодо критеріїв визначення осіб з високими доходами", який повинен:
1) впровадити критерії визначення фізичних осіб з високими доходами, постановку даної категорії на облік і щорічне надання податкової декларації незалежно від утримання податковими агентами податку на доходи фізичних осіб і військового збору з їхніх доходів;
2) надати повноваження ДФС одержувати доступ до інформації про банківські рахунки зазначеної категорії фізичних осіб;
3) розширити обсяг інформації, яка буде надаватися банківськими установами на письмовому вимогу органів доходів і зборів щодо банківських рахунків осіб з високими доходами, за умови належного захисту таких даних, пов'язаних із заходами здійснення контролю.
Внесення змін у положення ПКУ і Закону про банки й банківської діяльності щодо впровадження критеріїв для визначення осіб з високими доходами й розширення повноважень ДФС одержувати винятково на письмовому вимогу інформацію відносно обігу коштів на їхніх банківських рахунках, в умовах належного захисту таких даних, за результатами реалізації яких буде здійснюватися один із заходів щодо протидії практиці розмивання бази й виведення прибутків з-під оподатковування.

Добові для відрядження по Україні установлені в розмірі не більш 0,1 розміру мін. зарплатні, встановленої станом на 1 січня податкового року, за кожний день відрядження (пп. "а" пп. 170.9.1 НКУ).
Оскільки з 01 січня 2018 року мін. зарплатня встановлена на рівні 3723 грн (ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 г. № 2246- VІІІ), - максимальний розмір неоподатковуваних добових в 2018 році становить не більш ніж 372,30 грн на добу.

ДФС інформує: у зв'язку з перебоями внутрішньої мережі можливі затримки в обробці електронних документів. Тому просить вибачення за тимчасові незручності.
Відповідне повідомлення було розміщено на сайті ДФС наприкінці дня, 09.01.2018.

Нещодавно в новині «Індексація й доплата до мінімальної зарплати: профспілки вимагають від Минсоцполитики змінити позицію" Федерація профспілок України звернулася в Минсоцполитики (лист від 14.06.2017 г. № 05/01-16/661) із проханням надати додаткові роз'яснення з подальшим їхнім оприлюдненням щодо неврахування суми індексації грошових доходів при обчисленні заробітної плати для забезпечення її мінімального розміру. У відповідь отриманий лист Міністерства (від 07.07.2017 г. № 13899/0/2-17/16), у якому мова йде про те, що сума індексації повинна враховуватися в мінімальній заробітній платі.
У зв'язку із цим Федерація профспілок також звернулася в Минсоцполитики з вимогою про відкликання листа № 317/0/101-17/282.
Зараз з'явилося лист Минсоцполитики від 07.09.2017 г. № 2341/0/101-17, яким по суті прохання Федерації профспілок задоволене, і лист Минсоцполитики від 13.02.2017 г. № 317/0/101-17/282 відкликане.
Нагадаємо: в листі № 317/0/101-17/282 говорилося про те, що сума індексації зарплати включається у виплати, які повинні враховуватися в зарплату при забезпеченні її мінімального розміру. Пояснювали даний висновок тим, що визначений вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні розміру зарплати працівника для забезпечення її мінімального розміру. Це - доплати за роботу в несприятливих умовах праці й підвищеного ризику для здоров'я, за роботу в нічний і понаднормативний час, роз'їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Усі інші складові заробітної плати, не перераховані в цьому списку, повинні враховуватися в мінімальну заробітну плату.
Федерація профспілок України в листі від 27.07.2017 г. № 05/01-27/825 відзначає, що позиція в зазначеному листі Минсоцполитики не відповідає законодавству.

Особливістю ситуації, розглянутої в податковій консультації, є те, що дохід нерезиденту у вигляді орендної плати виплачується в національній валюті на інвестиційний рахунок і використовується на території України.
Однак з метою утримання податку на репатріацію даний момент нічого не міняє. ГФС підкреслює: резидент при виплаті нерезиденту- орендодавцеві орендної плати (у т.ч. на інвестиційний рахунок у гривнях) утримує податок з таких доходів нерезидента відповідно до правил, встановлених п. 141.4 НКУ, незалежно від того, як даних дохід використовується після оподатковування.
ИНК ГУ ГФС у м. Києву від 01.12.2017 г. № 2799/ІПК/26-15-12-03-11

ГФС погоджується, що не є доходом у вигляді додаткового блага платника податків - фізичної особи, що перебуває в трудових відносинах зі своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку видатків у межах фактичних видатків, у т.ч. видатків на проїзд працівника до місця відрядження заздалегідь або з місця відрядження до місця постійної роботи у випадку затримки, якщо це погоджене з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, зазначеними в наказі про відрядження, при наявності підтверджувальних документів.

Відповідна позиція викладена в ІПК від 27.10.2017 г. № 2406/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.

Таким чином, ДФС відреагувала на запит платника щодо висновків, викладених в постанові Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 г. у справі № 820/1871/17.

Помітимо: визначенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р. у справі № 820/1871/17 колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції й прийняла сторону платника податків.

Однак відповідач в особі Офісу великих платників податків ДФС все-таки подав касаційну скаргу у ВАСУ, яка 23.10.2017 залишена без руху, а відповідачеві був установлений місячний строк на усунення її недоліків.

Уся ця судова тяганина полягає в тому, що підприємство ще в березні 2017 року одержало від ДФС індивідуальну податкову консультацію по запиту: чи є доходом працівника, отриманим як додаткове благо (пп. 164.2.17 НКУ), відшкодування роботодавцем видатків на проїзд працівника до місця відрядження заздалегідь або з місця відрядження до місця постійної роботи у випадку затримки, якщо це погоджене з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, зазначеними в наказі про відрядження?

Одержавши відповідь, що в такому випадку має місце додаткове благо, платник податків успішно його оскаржив, адже суд уважає дану позицію помилкової.

Суд указав на те, що відносини, пов'язані з відрядженням працівників позивача, урегульовані Положенням про відрядження працівників на підприємстві.

У свою чергу, інші підприємства й організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ. Суд вважає, що Інструкція № 59 не відноситься до нормативно-правових актів, прийнятих на підставі й на виконання ПКУ й законів з питань митної справи.

 

Якщо за результатами перевірки контролюючий орган встановив факт завищення розміру задекларованого негативного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявлених у податковій декларації, за результатами перевірки відповідно до п. 58.1 ПКУ контролюючий орган направляє (вручає) платникові податків податковий повідомлення-рішення.

За результатами документальної перевірки у випадку встановлення невірно визначених показників за даними бухгалтерського обліку, що вплинули на визначення об'єкта оподаткування, внаслідок чого контролюючим органом збільшені/зменшені податкові зобов'язання, ухвалюються податкові повідомлення-рішення форми "Р". При цьому визначені й погоджені суми податкових зобов'язань автоматично нараховуються в інтегрованій картці платника податків і підлягають сплаті до бюджету без додаткового корегування податкових декларацій.

Разом з тим, у випадку якщо за результатами документальної перевірки зменшені суми від’ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за минулі звітні (податкові) роки, які перевірялися, ухвалюються податкові повідомлення- рішення форми "П". При цьому коректування/уточнення фин. результату до оподатковування за попередній звітний період, який був охоплений перевіркою, не здійснюється.

Виправлення від’ємного значення здійснюється платником податків у показниках декларації з податку на прибуток у наступному звітному (податковому) періоді шляхом вказівки виправленої суми від’ємного значення об'єкта оподатковування минулих податкових (звітних) років у рядку 3.2.4 Додатка РІ до декларації з податку на прибуток.

ІПК ДФСУ від 25.10.2017 г. № 2381/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

ДУ ДФС у Миколаївській області інформує, що за непредставлення, несвоєчасне надання, надання не по встановленій формі звітності застосовуються:

1) фінансова відповідальність до платників ЄСВ у вигляді штрафу - 170 грн (10 НМДГ) за кожне таке непредставлення, несвоєчасне надання або надання не за встановленою формою. Якщо протягом року за ці порушення вже накладався штраф, його розмір збільшується й становить 1020 грн (60 НМДГ);
2) адміністративна відповідальність на посадових осіб підприємств незалежно від форми власності, физособу-підприємця або особу, що забезпечує себе роботою самостійно, у вигляді штрафу. Його розмір становить 510-680 грн (від 30 до 40 НМДГ). За повторне протягом року порушення - 680-850 грн (від 40 до 50 НМДГ).

У загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податків включається дохід, отриманий платником податків як додаткове благо у вигляді вартості, зокрема, харчування, безкоштовно отриманого платником податків, крім випадків, встановлених ПКУ для оподаткування прибутку підприємств (пп. "б" пп. 164.2.17 НКУ).
Фахівці ДФС, посилаючись на пп. 70.12.1 ПКУ, нагадали: реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) використовується, зокрема , при виплаті доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізична особа зобов'язана надавати інформацію про РНОКПП юрособам, що виплачують їй доходи.
Тим самим контролери натякнули: якщо говориться про харчування працівників, то ні про яке невизначене коло осіб, яке унеможливлює визначення оподатковуваного доходу, у цьому випадку не йдеться. Усі особи ідентифіковані, адже це працівники підприємства, - виходить, вартість харчування обкладається ПДФО і ВВ відповідно до пп. "б" пп. 164.2.17 ПКУ.
Важливо відзначити: надаючи дане роз'яснення у частині ПДФО, контролери не використовували поняття "шведський стіл". Разом з тим коли фахівці ГФС у цім же листі пояснювали особливості обкладання ПДВ, мова йшла саме про шведський стіл.
Раніше, зокрема , у листі ГФС від 23.11.2016 г. № 25308/6/99-99-13-02-03-15, контролери підкреслювали: якщо роботодавцем організоване для працівників безкоштовне харчування за принципом "шведського стола", коли неможливо визначити кількість спожитих продуктів кожною окремою особою, тобто отриманий дохід у вигляді додаткового блага не може бути персоніфікований, то вартість такого харчування не може розглядатися як об'єкт оподатковування.
Отже, роботодавцям потрібно бути обережним із цим питанням, а також готовим довести неможливість визначення кількості спожитих продуктів.
ІПК ДФС від 13.10.2017 г. № 2233/6/99-99-15-01-01-15/ІПК

Платник податків може не корегувати фінансовий результат до оподатковування, якщо операція:
• є контрольованою й сума даних видатків відповідає рівню звичайних цін, що обґрунтоване у звіті про контрольовані операції й відповідної документації;
• не є контрольованою й сума даних видатків підтверджується платником податків за правилами звичайних цін згідно ст. 39 НКУ, але без вистави звіту.
Фіскали в ІПК від 08.09.2017 г. № 1878/6/99-99-15-02-02-15/ІПК повідомили: оскільки вартісні критерії контрольованих операцій установлені розраховуючи на рік, то платник податків, що не здійснював контрольованої операції, може ухвалити рішення щодо не збільшення фінансового результату згідно пп. 140.5.4 НКУ тільки за підсумками відповідного податкового (звітного) року.
Обґрунтування, що операція не є контрольованою й сума видатків підтверджується платником податків за правилами звичайних цін у відповідності з ст. 39 НКУ, надається вищевказаним платником на запит контролюючого органу при проведенні документальної перевірки за звітний період, за підсумками якого платником податків ухвалене рішення про не збільшення фінансового результату.

Народные депутаты решили навести порядок в сфере арендных отношений. Поэтому в ВРУ внесен законопроект о внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усовершенствования регулирования арендных отношений в сфере хозяйствования (№ 7192).
Цель документа – усовершенствовать нормы, регулирующие отношения аренды государственного, коммунального и частного имущества в сфере хозяйствования, в частности, порядок и основания заключения и прекращения (в т.ч. расторжения) договора аренды недвижимого имущества разных форм собственности, права и обязанности его сторон, процедуру пролонгации данного договора и условия приобретения арендатором преимущественного права на его заключение на новый срок, особенности (в т.ч. процессуальные) возмещения улучшений арендованного имущества и сбалансированного применения мер хозяйственно-правовой ответственности в отношении арендодателя и арендатора.
Среди его положений следующие:
• имущество, которое передается по договору найма (аренды), в пределах срока действия договора не может быть предметом другого договора найма (аренды), заключенного позже с другим лицом;
• договор найма прекращается в случае ликвидации юридического лица, которое было нанимателем или наймодателем, и в случае прекращения предпринимательской деятельности физического лица – предпринимателя, которое было нанимателем или наймодателем, в связи с внесением соответствующей записи в ЕГР;
• срок начисления неустойки составляет 6 месяцев со дня, следующего за днем наступления обязанности нанимателя вернуть вещь, если иной срок не предусмотрен договором или законом;
• в случае возврата поврежденной или некачественной вещи наймодатель обязан ее принять, а наниматель должен возместить убытки, причиненные ухудшением вещи, если не докажет, что ухудшение произошло не по его вине;
• если наймодатель не исполняет обязанность по принятию вещи свыше 30 к.дн. с момента получения письменного уведомления арендатора о готовности вернуть вещь, наниматель вправе требовать от наймодателя уплатить штраф в размере 7% от стоимости вещи, если иное не предусмотрено договором найма;
• наниматель может приступать к использованию здания или другого капитального сооружения (их отдельной части) с момента государственной регистрации права пользования недвижимым имуществом, которое возникает на основании договора найма, заключенного на срок не менее 3 лет;
• оценка объекта аренды предшествует заключению договора аренды и проводится за средства арендатора каждые 3 года после его заключения, если иное не предусмотрено договором;
• арендатор, надлежащим образом исполнявший свои обязанности по договору, имеет право требовать от арендодателя уплаты штрафа в сумме 20% от годового размера арендной платы за нарушение преимущественного права арендатора на заключение договора на новый срок, а именно – в случае неиспользования имущества собственником (арендодателем) для собственных нужд и заключения договора аренды с другим арендатором в течение года на условиях, на которые соглашался предыдущий арендатор, но ему было отказано в перезаключении договора.

По письменному заявлению работодателя инспекторы труда могут проводить анализ состояния соблюдения законодательства о труде и предоставлять рекомендации касательно его применения. По результатам проведенного анализа составляется справка. Это предусмотрено п. 31 Порядка осуществления государственного надзора за соблюдением законодательства о труде, утвержденного постановлением КМУ от 26.04.2017 г. № 295 (далее – Порядок № 295).
Вместе с тем Гоструда в письме от 16.08.2017 г. № 8453/4.1-ДП-17 подчеркнуло: Порядком № 295 не предусмотрено применение мер воздействия в связи с нарушением законодательства о труде после проведения анализа состояния соблюдения законодательства о труде и составления справки.
Меры по привлечению к ответственности виновного в допущении нарушений должностного лица предпринимаются в соответствии с п. 27 Порядка № 295 при наличии нарушений требований законодательства о труде, зафиксированных актом инспекционного посещения или актом невыездного инспектирования, после рассмотрения замечаний объекта посещения (в случае их поступления) и проведения анализа материалов инспекционного посещения или невыездного инспектирования.

Нацбанк продолжает упрощать условия работы для бизнеса и банков в соответствии с требованиями Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно использования печатей юридическими лицами и физическими лицами – предпринимателями» от 23.03.2017 г. № 1982-VIII. С этой целью вносятся изменения в ряд нормативно-правовых актов НБУ.
Отныне клиенты уполномоченных банков, которые намерены осуществить валютную операцию, смогут не удостоверять печатями документы, представляемые для проведения этих операций. Также не будет требоваться удостоверение печатями документов, которые подаются в НБУ. Кроме этого, в ряде случаев отменено требование касательно нотариального заверения для оригиналов или копий документов, касающихся проведения валютных операций. Вместе с тем нотариальное согласование перевода договоров и других документов, представляемых банками и их клиентами в НБУ, остается обязательным.
Вышеуказанные моменты определены постановлением «О внесении изменений в некоторые нормативно-правовые акты Национального банка Украины» от 10.10.2017 г. № 102, которые уже с 13 октября 2017 года вступили в силу.

Налоговики предоставили некоторые разъяснения относительно оснований проведения проверок.
Так, учитывая пп. 78.1.4 НКУ, контролеры вправе проводить проверки также и по другим вопросам, которые непосредственно не указаны в запросе, и, соответственно, требовать в ходе проведения таких проверок представления документов или их копий и информации, касающейся других налогов, по которым в письменном запросе отсутствует информация об установлении недостоверности данных в декларациях.
Налоговики объясняют это тем, что:
• во-первых, НКУ не содержит на это прямого запрета (как, например, в ходе проведения проверки на основании пп. 78.1.19 НКУ);
• во-вторых, объяснения и документальные подтверждения, предоставленные налогоплательщиком на запрос, могут также содержать информацию, которая будет свидетельствовать о недостоверности иных данных, указанных в других декларациях по данному налогу или по другим налогам.
Так же, по мнению специалистов ГФСУ, контролеры имеют право на основании пп. 78.1.1 НКУ проводить документальные внеплановые проверки касательно операций налогоплательщика и третьих лиц, не указанных в запросе, но относящихся к операции, указанной в запросе.
В то же время фискалы подчеркнули: согласно устоявшейся судебной практике, отсутствие или неполнота ссылок на конкретные пункты НКУ не должны рассматриваться как основание для признания приказа противоправным, если из содержания данного приказа представляется возможным идентифицировать предусмотренное законодательством фактическое основание для назначения соответствующей проверки.
ИНК ГФСУ от 03.10.2017 г. № 2111/6/99-99-14-03-03-15/ІПК

 

Для предприятий, учреждений и организаций с численностью штатных работников свыше 20 лиц устанавливается квота на трудоустройство дополнительных категорий граждан в размере 5% среднеучетной численности штатных работников за предыдущий календарный год. Этого требует ч. 2 ст. 14 Закона Украины «О занятости населения» от 05.07.2012 г. № 5067-VI (далее – Закон о занятости).
Одной из таких категорий граждан являются, в частности, лица, которым до наступления права на пенсию по возрасту в соответствии со ст. 26 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» осталось 10 и менее лет.
Однако начиная с 11.10.2017 благодаря Закону Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно повышения пенсий» от 03.10.2017 г. № 2148-VIII предприятиям, учреждениям и организациям с численностью штатных работников от 8 до 20 лиц устанавливается квота в размере не менее одного такого лица предпенсионного возраста в среднеучетной численности штатных работников. Соответствующие дополнения внесены в ч. 2 ст. 14 Закона о занятости.

 

На заседании правления Фонда рассмотрен и одобрен проект структуры исполнительной дирекции Фонда и ее рабочих органов с учетом решения правления относительно сокращения предельной численности работников, утверждены схемы должностных окладов работников исполнительной дирекции Фонда и ее рабочих органов и внесены изменения в Положение об условиях оплаты и стимулирования труда работников Фонда социального страхования Украины.
Кроме того, усовершенствован Порядок предоставления материального обеспечения некоторым категориям застрахованных лиц, утвержденный постановлением правления Фонда социального страхования Украины от 24.01.2017 г. № 8; и утвержден Порядок предоставления материального обеспечения за счет средств Фонда социального страхования Украины застрахованным лицам в случае ликвидации (реорганизации) предприятия, учреждения, организации, прекращения предпринимательской деятельности физического лица – предпринимателя или осуществления независимой профессиональной деятельности.
По сообщению сайта Фонда соцстраха

Налогоплательщики, осуществляющие ведение документов по учету доходов, расходов и других показателей, связанных с определением объектов налогообложения (налоговых обязательств), первичных документов, регистров бухучета, финотчетности, прочих документов, связанных с исчислением и уплатой налогов и сборов, в электронном виде, должны в ходе проведения проверок предоставить должностным лицам контролирующего органа на их запрос такие документы в электронном виде.
Что касается вопроса представления крупными налогоплательщиками в ходе проведения документальных плановых (внеплановых) выездных проверок, которые проводятся в помещении плательщика, сканированных документов первичного бухгалтерского учета, составленных на бумажных носителях, то такие документы не считаются документами в электронном виде в соответствии с Законом Украины «Об электронных документах и электронном документообороте» от 22.05.2003 г. № 851-IV и Законом Украины «Об электронной цифровой подписи» от 22.05.2003 г. № 852-IV, а являются их копиями.
Такой ответ предоставила ГФС в ИНК от 03.10.2017 г. № 2112/6/99-99-14-03-03-15/ІПК относительно обязанности представления в ходе проведения документальных плановых (внеплановых) выездных проверок документов и информации в электронном виде, в т.ч. сканированных копий документов, созданных на бумажных носителях.

Доходы нерезидента в виде брокерского, комиссионного или агентского вознаграждения, полученного от резидента за выполненные брокерские, комиссионные или агентские услуги в пользу данного резидента, подлежат налогообложению в соответствии с требованиями пп. 141.4.2 НКУ, если иное не установлено правилами международного договора, независимо от места предоставления нерезидентом указанных услуг.
Если международным договором, согласие на обязательность которого предоставлено Верховной Радой Украины, установлены иные правила, нежели предусмотренные НКУ, применяются правила международного договора (п. 3.2 ст. 3 НКУ).
В Украине применение упомянутых процедур регламентировано положениями ст. 103 НКУ.
Согласно положениям п. 103.2 НКУ, лицо (налоговый агент) вправе самостоятельно применить освобождение от налогообложения или уменьшенную ставку налога, предусмотренную соответствующим международным договором Украины на время выплаты дохода нерезиденту, если такой нерезидент является бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода и является резидентом страны, с которой заключен международный договор Украины.
Основанием для освобождения (уменьшения) от налогообложения доходов с источником их происхождения из Украины является представление нерезидентом лицу (налоговому агенту), которое выплачивает ему доходы, справки (или ее нотариально заверенной копии), подтверждающей, что нерезидент является резидентом страны, с которой заключен международный договор Украины (далее – справка), а также других документов, если это предусмотрено международным договором Украины.
ИНК ГФС от 28.09.2017 г. № 2066/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Требованиями действующего законодательства Украины не определена обязанность контрагента относительно подписания акта сверки взаимных расчетов.
Из практики рассмотрения дел Высшим хозяйственным судом Украины усматривается, что акт сверки взаимных расчетов не является сводным бухгалтерским регистром и первичным бухгалтерским документом в понимании Закона Украины «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине» от 16.07.1999 г. № 996-XIV, а надлежащими доказательствами, подтверждающими наличие или отсутствие обязательств сторон, являются первичные бухгалтерские документы. Поэтому акт сверки взаимных расчетов может считаться надлежащим доказательством только в случае подтверждения отраженных в нем операций первичными бухгалтерскими документами и сводными бухгалтерскими регистрами.
Вместе с тем во избежание недоразумений касательно составления и подписания акта сверки взаимных расчетов стороны вправе обусловить указанный вопрос в договоре (например, необходимость сверки; сроки (периодичность) проведения сверки, порядок ее проведения; сроки для предоставления ответа на сообщения, связанные со сверкой, и т.п.).
Соответствующие разъяснения предоставила Госаудитслужба в письме от 20.02.2017 г. № 25-16/104.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених ПКУ;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 ПКУ, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених ПКУ.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено ПКУ).

У разі проведення зустрічної звірки платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Документальне підтвердження цієї інформації на вимогу контролюючого органу може бути надано в електронному або паперовому вигляді на вибір платника податків.

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим п. 73.3 ст. 73 ПКУ, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Разом з тим, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема за наявності хоча б однієї з таких підстав:

отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого ПКУ законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного та іншого не врегульованого ПКУ законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

щодо платника податку подано скаргу:

про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 ПКУ, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання письмового запиту контролюючого органу, в якому зазначається інформація із скарги, пояснень та документального підтвердження на цей запит;

або

про ненадання таким платником податків акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної у разі ненадання таким платником податків протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання письмового запиту контролюючого органу, в якому зазначається інформація із скарги, пояснень та документального підтвердження на цей запит (підпункти 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 п. 78.1 ст. 78 ПКУ).

Порядок періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1245.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 07.06.2017 р.

Статтею 655 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до пп. "в" пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (крім операцій з деривативами) (пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Підпунктом 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 ПКУ визначено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року (абзац другий пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому п. 29 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ (абзац третій пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Відповідно до пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначеними у пп. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ). Податковий агент під час кожного нарахування платнику інвестиційного прибутку нараховує (утримує) податок за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ, та сплачує (перераховує) утриманий податок до бюджету під час кожного нарахування такого доходу, що не звільняє платника податку від подання річної податкової декларації при отриманні ним доходу, зазначеного у п. 170.2 ст. 170 ПКУ.

При застосуванні платником податку норм пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковий агент - професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об'єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів (абзац другий пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Разом з тим запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених в пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (абзац другий пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Отже, у разі якщо внаслідок укладання договору купівлі-продажу інвестиційного активу виникає позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного (податкового) року - такий дохід включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку (абзац третій пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

При цьому, фізична особа, яка отримує інвестиційний прибуток, повинна надати податкову декларацію у встановленому порядку та у відповідних випадках, сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).

Податкова декларація подається за базовий звітний період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розд. IV ПКУ.

Якщо договір купівлі-продажу інвестиційного активу, укладений у звітному році, а кошти від продажу інвестиційного активу фактично надійдуть у наступному році, то платник податку повинен задекларувати дохід у вигляді інвестиційного прибутку за підсумками року, в якому фактично отриманий такий дохід та у відповідних випадках, сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків, визначеною пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 06.06.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 113 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, із змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), визначено, що господарські товариства є юридичними особами, статутний (складений) капітал яких поділений на частки між учасниками. При цьому, вони можуть бути створені у відповідній формі, зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша ст. 144 ЦКУ).

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства (у т. ч. товариства з обмеженою відповідальністю) можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 ЦКУ).

Згідно з ст. 147 ЦКУ та ст. 53 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим способом відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПКУ доходом з джерелом його походження з України - є будь-який дохід, отриманий резидентом або нерезидентом, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Разом з тим, юридична особа повинна виконати всі функції податкового агента, визначені нормами ПКУ.

Враховуючи викладене вище, дохід фізичної особи у вигляді знижки з вартості придбаних у юридичної особи корпоративних прав (частки в статутному фонді юридичної особи) включається до загального місячного оподатковуваного доходу такого платника як інші доходи та оподатковується за ставкою 18 відс. у джерела виплати.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 02.06.2017 р.

Про визначення платежу з придбання у нерезидента операційної системи управління (комп'ютерної програми) роялті
Платіж по придбанню операційної системи управління (програми), яка функціонально призначена для використання у власній господарській діяльності (без переходу права власності на нього), без права передавати, тиражувати, відчужувати і здавати в найм третім особам (тобто для використання "кінцевим споживачем" ) для цілей оподаткування не вважається роялті.

Про оподаткування такого платежу
Дохід нерезидента у вигляді винагороди за використання комп'ютерної програми (при використанні обмежені функціональним призначенням такої програми і її відтворення обмежена кількістю копій, необхідних для такого використання), у тому числі компенсація вартості послуг з обслуговування такого програмного продукту, якщо такі послуги не підпадають під визначення " інжиніринг ", не є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 141.4.2 ПКУ.

Однак міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування мають пріоритет над положеннями ПКУ і містять власні визначення понять і положень. А значить, в разі застосування правил міжнародного договору при виплаті роялті нерезиденту (звільнення від оподаткування або зниження ставки) для визначення поняття "роялті" застосовуються положення такого міжнародного договору.

Про підтверджуючі документи
Документами, є підтвердженням платежу за придбання у нерезидента комп'ютерної програми є первинні документи, що складаються банківською установою, і фіксують факт здійснення такої операції (зокрема платіжні документи, банківські виписки).

Щодо оподаткування ПДВ
Якщо відповідно до ліцензійним договором умови використання програмної продукції (комп'ютерної програми) не обмежені функціональним призначенням такої продукції і її відтворення не обмежений кількістю копій, необхідних для такого використання, то отримання платежу в якості винагороди за надання права на використання для цілей оподаткування ПДВ визначається як роялті та відповідно така операція не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Якщо ж згідно ліцензійним договором умови використання програмної продукції (комп'ютерної програми) обмежені функціональним призначенням такої програми і її відтворення обмежена кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем"), то отримання платежу в якості винагороди за надання права на використання такої програмної продукції (комп'ютерної програми) не буде вважатися роялті, а такий платіж є оплатою вартості поставленого програмної продукц ії (комп'ютерної програми), в тому числі її копій, операцій з постачання якої звільняється від оподаткування ПДВ згідно з п. 26-1 підрозділу 2 розділу XX ПКУ.

Щодо оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг технічної підтримки програмної продукції
Якщо в результаті поставки послуг технічної підтримки програмної продукції (в т.ч. програмної продукції, наданої на правах використання відповідно до умов ліцензійного договору):
 
відбуваються які-небудь зміни в програмної продукції (в т.ч. поновлення, удосконалення, модернізації та виправлення помилок) - такі операції для цілей оподаткування ПДВ розглядаються як щодо поставок окремих елементів програмної продукції і не підлягають оподаткуванню ПДВ;
   
не відбувається ніяких змін в програмної продукції (наприклад, навчання персоналу роботі з програмою, установки програми, настройки оргтехніки і т.п.) - операції з поставки таких послуг оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20%.
Джерело: лист ДФС від 24.05.2017 р. №320/6/99-99-15-02-02-15/ИПК

Якщо представництво нерезидента здійснює господарську діяльність в Україні (незалежно від того, чи є така діяльність тотожною основним видом діяльності нерезидента) і підпадає під визначення «постійне представництво», наведене в пп. 14.1.193 ПКУ, то воно повинно реєструватися платником податку на прибуток і сплачувати податок на прибуток. Якщо ж постійне представництво почало свою господарську діяльність до реєстрації у контролюючому органі, то відповідно до вимог п. 133.3 ПКУ воно вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування (пп. 141.4.7 ПКУ).

Оскільки постійні представництва з метою оподаткування прирівнюються до платників податків та суми їх доходів оподатковуються у загальному порядку, то суми коштів, отримані від нерезидента на утримання даного представництва або призначені для перерахування ним на користь резидента за надані послуги (виконані роботи) для нерезидента, враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в загальному порядку.

Постійне представництво як платник податку на прибуток надає до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку:

• або декларацію з податку на прибуток, якщо суми доходів нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. Разом з тим, таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від даного нерезидента;

• або Розрахунок 1, якщо нерезидент здійснює свою діяльність в Україні та за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, згідно з р. II Порядку розрахунку податку на прибуток нерезидентів, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом Мінфіну України від 13.06.2016 р № 544 (далі - Порядок № 544);

• або Розрахунок 2 в разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, відповідно до р. III Порядку № 544.

Постійне представництво, яке визначає прибуток як різницю між доходом і витратами шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7, складає і надає до контролюючих органів Розрахунок 2. Згідно п. 2 р. III Порядку № 544, в рядку 01 Розрахунку 2 вказується сума доходів постійного представництва без урахування доходів нерезидента.

Крім того, постійне представництво разом з податковою звітністю з податку на прибуток повинен надати таку ж фінансову звітність, передбачену п. 46.2 ПКУ.
Джерело: індивідуальна податкова консультація від 31.05.2017 г. № 421/О/99-99-15-02-02-14/ІПК.

Частиною 3 ст. 111 Цивільного кодексу України встановлено, що під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунку, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Відповідно до п. 11.13 розд. XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 N 1588 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 N 462), з метою забезпечення закриття рахунків юридичних осіб, що ліквідуються, контролюючий орган на звернення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо) надає перелік рахунків у фінансових установах відповідної юридичної особи та/або її відокремлених підрозділів, які на момент звернення взяті на облік контролюючими органами та щодо яких не надходили повідомлення про їх закриття.

Частиною сьомої ст. 41 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) визначено, що під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов'язаний використовувати тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника.

З метою забезпечення виконання ліквідатором частини сьомої ст. 41 Закону за наявності у контролюючому органі достатніх для поштового відправлення даних стосовно ліквідатора інформація про рахунки банкрута надсилається ліквідатору без його звернення у 10-денний строк від дня отримання відомостей чи документів про визнання платника банкрутом.

Таким чином, під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов'язаний використовувати тільки один рахунок юридичної особи та/або її відокремлених підрозділів. Всі інші рахунки у фінансових установах в процесі ліквідації юридичної особи та/або її відокремлених підрозділів повинні бути закриті.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 29.05.2017 р.

Відповідно до частини четвертої ст. 17 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", із змінами та доповненнями, для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, зокрема, такі документи: примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.

Правове регулювання договору дарування регламентовано ст.ст. 717 - 727 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (далі - ЦКУ).

Так, відповідно до ст. 717 ЦКУ за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (ст. 718 ЦКУ).

Статтею 719 ЦКУ встановлено форму договору дарування. Зокрема, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Пунктом 174.6 ст. 174 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), передбачено оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб.

Так, відповідно до абзацу другого п. 174.6 ст. 174 ПКУ об'єкти дарування, зазначені в п. 174.1 ст. 174 ПКУ, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими розд. IV ПКУ для оподаткування спадщини.

Згідно з пп. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 ПКУ вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями (обдарованими), які не зазначені у пп. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 ПКУ, зокрема членами сім'ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ (5 відсотків).

Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПКУ).

Отже, у разі безоплатного отримання фізичною особою (не є членом сім'ї спадкодавця (дарувальника) першого та другого ступенів споріднення) доходу у вигляді корпоративних прав (частки в статутному фонді юридичної особи) від іншої фізичної особи - засновника підприємства за заявою, іншого документа про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства в цілях оподаткування податком на доходи фізичних осіб такий дохід слід розглядати як дохід, отриманий платником податку у дарунок, що підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків.

За 5-ти відс. ставкою податком на доходи фізичних осіб оподатковується дохід, отриманий такою фізичною особою в результаті укладення договору дарування з фізичною особою - засновником підприємства.

При цьому, фізична особа, яка безоплатно отримала корпоративні права (частку в статутному фонді юридичної особи) від іншої фізичної особи - засновника підприємства, повинна подати податкову декларацію про майновий стан і доходи до 1 травня року, наступного за роком, в якому було отримано такий дохід (пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.05.2017 р.

Відповідно до пп. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п. 163.2 ст. 163 ПКУ об'єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Підпунктом 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПКУ визначено, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

При цьому, пп. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 ПКУ передбачено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розд. IV ПКУ для нерезидентів).

Відповідно до пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 ПКУ у разі, якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів.

Згідно з пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу, з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (крім операцій з деривативами).

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року (пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 ст. 167 ПКУ) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вищевикладене, дохід фізичної особи - нерезидента, яка здійснює протягом звітного року продаж інвестиційного активу юридичній особі, оподатковується податковим агентом під час виплати такого доходу за правилами, встановленими п. 170.2 ст. 170 ПКУ, за ставкою 18 відсотків.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.05.2017 р.

Відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (крім операцій з деривативами).

При застосуванні платником податку норм пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковий агент - професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об'єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.

Згідно з пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначеними у пп. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених в пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими ст. 170 ПКУ, виникає від'ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком (пп. 170.2.3 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Відповідно до пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

При цьому загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому п. 29 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ.

Згідно з п. 2.6 Методики визначення інвестиційного прибутку професійним торговцем цінними паперами при виконанні функцій податкового агента, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 22.11.2011 N 1484 (далі - Методика), якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку від операцій з цінними паперами чи деривативами виникає від'ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

При цьому, якщо за результатами звітного податкового року об'єкт оподаткування має від'ємне значення (отриманий інвестиційний збиток), його сума не враховується податковим агентом, а за результатами річного декларування може бути перенесена платником податку у зменшення інвестиційного прибутку, отриманого від операцій з інвестиційними активами.

Водночас ст. 170 ПКУ та Методикою передбачено випадки не врахування платником податку інвестиційного збитку під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.05.2017 р.

31 березня 2017 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року N 191 "Про затвердження Порядку визначення середньозваженого значення показника рентабельності для зіставної юридичної особи для цілей трансфертного ціноутворення" (далі - Порядок).

Порядок забезпечить виконання підпункту 39.3.2.8 підпункту 39.3.2 пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" та визначає процедуру розрахунку середньозваженого значення показника рентабельності у разі використання фінансових показників зіставної юридичної особи за декілька податкових періодів (років) для цілей трансфертного ціноутворення.

Середньозважене значення показника рентабельності застосовується під час розрахунку діапазону рентабельності для методів, які базуються на порівнянні фінансових показників контрольованої операції з фінансовими показниками зіставних юридичних осіб. Насамперед середньозважене значення показника рентабельності буде розраховуватись при застосуванні методу чистого прибутку, та, в залежності від результатів функціонального та економічного аналізу контрольованих операцій, в окремих випадках може використовуватись й для методів ціни перепродажу, "витрати плюс", та розподілення прибутку.

Визначення середньозваженого значення показника рентабельності

Розрахунок фінансових показників (показників рентабельності), які використовуються для розрахунку середньозваженого значення зіставної юридичної особи, здійснюється відповідно до підпункту 39.3.2.5 підпункту 39.3.2 пункту 39.3 статті 39 Кодексу.

Для визначення середньозваженого значення показника рентабельності зіставної юридичної особи використовуються дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності, відображені за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.

Середньозважене значення показника рентабельності для зіставної юридичної особи визначається як відношення сум відповідних даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності за декілька податкових періодів (років) за формулою:

R cp = (SP n / SD n) х 100,

де R cp - середньозважене значення показника рентабельності для зіставної юридичної особи;

P n - значення даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності n-ого податкового періоду (року), що відображаються у чисельнику формули, за якою розраховується відповідний показник рентабельності зіставної юридичної особи згідно з підпунктом 39.3.2.5 підпункту 39.3.2 пункту 39.3 статті 39 Кодексу;

D n - значення даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності n-ого податкового періоду (року), що відображаються у знаменнику формули, за якою розраховується відповідний показник рентабельності зіставної юридичної особи згідно з підпунктом 39.3.2.5 підпункту 39.3.2 пункту 39.3 статті 39 Кодексу, а саме:

1) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується валова рентабельність, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень валового прибутку відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень чистого доходу (виручки) від реалізації товарів (робіт, послуг), розрахованого без урахування акцизного податку, мита, податку на додану вартість, інших податків та зборів відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

2) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується валова рентабельність собівартості, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень валового прибутку відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

3) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується чиста рентабельність, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень прибутку від операційної діяльності відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень чистого доходу (виручки) від реалізації товарів (робіт, послуг), розрахованого без урахування акцизного податку, мита, податку на додану вартість, інших податків та зборів відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

4) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується чиста рентабельність витрат, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень прибутку від операційної діяльності відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) та операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут та інших), пов'язаних з реалізацією товарів (робіт, послуг) відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

5) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується рентабельність операційних витрат, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень валового прибутку відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут та інших, пов'язаних з реалізацією товарів (робіт, послуг) відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

6) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується рентабельність активів, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень прибутку від операційної діяльності відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень поточної ринкової вартості необоротних та оборотних активів (крім поточних фінансових інвестицій і грошових коштів та їх еквівалентів), що прямо або опосередковано використовується у контрольованих операціях відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

7) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується рентабельність капіталу, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень прибутку від операційної діяльності відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності, до суми значень капіталу (суми необоротних та оборотних активів, крім поточних фінансових інвестицій і грошових коштів та їх еквівалентів, крім поточних зобов'язань) відповідних періодів, які використані при розрахунку рентабельності;

8) якщо під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій використовується інша рентабельність, то середньозважене значення показника рентабельності визначається як відношення суми значень всіх чисельників, які використані при розрахунку рентабельності зіставної юридичної особи відповідних періодів, до суми значень всіх знаменників, які використані при розрахунку рентабельності відповідних періодів цієї юридичної особи.

У випадку відсутності окремих даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які необхідні для розрахунку показника рентабельності окремого податкового періоду (року) зіставної юридичної особи, показники бухгалтерського обліку та фінансової звітності такого періоду (року) не використовуються при розрахунку середньозваженого значення показника рентабельності такої особи.

Головним управлінням ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС довести зазначений лист до відома платників податку і підпорядкованих підрозділів з метою використання у роботі та забезпечити врахування під час проведення контрольно-перевірочної роботи та процедур адміністративного оскарження.
Джерело: лист ДФС від 26.05.2017 р. N 13539/7/99-99-15-02-01-17

Щодо визначення платежу з придбання у нерезидента операційної системи управління (комп’ютерної програми) роялті
Як зазначено у листі, підприємство планує придбати операційну систему управління (комп’ютерну програму) для використання за функціональним призначенням у власній господарській діяльності, для кінцевого споживання на чітко визначену кількість робочих місць та непризначену для перепродажу (відчуження).
Визначення роялті наведено у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, згідно з положеннями якого роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");
за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;
за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.
Таким чином, платіж з придбання операційної системи управління (програми), яка функціонально призначена для використання у власній господарській діяльності (без переходу права власності на неї), без права передавати, тиражувати, відчужувати і здавати в найм третім особам (тобто для використання "кінцевим споживачем"), для цілей оподаткування не вважається роялті.
Щодо оподаткування платежу з придбання у нерезидента операційної системи управління (комп’ютерної програми) та надання послуг нерезидентом з обслуговування такого програмного продукту
Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Перелік таких доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, визначено пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
До таких доходів нерезидента не включаються доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення (пп. "й" пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).
Згідно з пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу у разі здійснення резидентом або постійним представництвом нерезидента на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-якої виплати з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримується податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою у розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Таким чином, дохід нерезидента у вигляді винагороди за використання комп’ютерної програми (умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання), у тому числі компенсація вартості послуг з обслуговування такого програмного продукту, якщо такі послуги не підпадають під визначення "інжиніринг", не є об’єктом оподаткування згідно із пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Проте міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування мають пріоритет над положеннями Кодексу та містять власні визначення понять та положень, і у разі застосування правил міжнародного договору при виплаті роялті нерезиденту (звільнення від оподаткування або зниження ставки) для визначення поняття роялті застосовуються положення такого міжнародного договору.
Щодо підтверджуючих документів придбання операційної системи управління (комп’ютерної програми) у нерезидента
Згідно з абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.
Первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 частини 2 "Організація бухгалтерського обліку" Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30.12.1998 р. N 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій.
Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18.06.2003 р. N 254, визначено перелік первинних документів, які складаються банками в залежності від виду операції, та їх обов’язкові реквізити.
Отже, підтвердженням платежу за придбання у нерезидента операційної системи управління (комп’ютерної програми) є первинні документи, що складаються банківською установою, та фіксують факт здійснення такої операції (зокрема платіжні документи, банківські виписки).
Щодо застосування окремих норм податкового законодавства з питань оподаткування ПДВ
Згідно з підпунктами "а" і "б" п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.
Пунктом 261 підрозділу 2 розділу XX Кодексу визначено, що для операцій з постачання програмної продукції, тимчасово, з 01 січня 2013 року до 01 січня 2023 року, запроваджено пільговий режим оподаткування податком на додану вартість, згідно з яким звільняються від оподаткування цим податком операції з постачання програмної продукції.
Для цілей цього пункту Кодексу до програмної продукції належать:
результат комп’ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп’ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів;
криптографічні засоби захисту інформації.
Особливості оподаткування ПДВ операцій з постачання програмної продукції викладено в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міндоходів від 07.10.2013 р. N 536.
Водночас пп. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 Кодексу передбачено, що не є об’єктом оподаткування операції, зокрема, з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
Враховуючи визначення "роялті", наведене у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, якщо згідно з ліцензійним договором умови використання програмної продукції (комп’ютерної програми) не обмежені функціональним призначенням такої продукції та її відтворення не обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання, то отримання платежу як винагороди за надання вказаного права на використання для цілей оподаткування ПДВ визначається як роялті та відповідно така операція не є об’єктом оподаткування ПДВ.
Якщо згідно з ліцензійним договором умови використання програмної продукції (комп’ютерної програми) обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем"), то отримання платежу як винагороди за надання права на використання такої програмної продукції (комп’ютерної програми) не буде вважатися роялті, а такий платіж є оплатою вартості поставленої програмної продукції (комп’ютерної програми), у тому числі її копій, операція з постачання якої звільняється від оподаткування ПДВ відповідно до п. 261 підрозділу 2 розділу XX Кодексу.
Щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг із технічної підтримки програмної продукції (у тому числі програмної продукції, наданої на правах використання згідно з умовами ліцензійного договору)
У разі якщо внаслідок постачання послуг із технічної підтримки програмної продукції (у т.ч. програмної продукції, наданої на правах використання згідно з умовами ліцензійного договору), відбуваються будь-які зміни у програмній продукції (у т.ч. оновлення, удосконалення, модернізація та виправлення помилок), то такі операції для цілей оподаткування ПДВ розглядаються як з постачання окремих елементів програмної продукції та не підлягають оподаткуванню ПДВ на підставі пп. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 Кодексу або п. 261 підрозділу 2 розділу XX Кодексу (в залежності від умов постачання програмної продукції, визначених у цивільно-правовому договорі).
Водночас у разі якщо внаслідок надання послуг із технічної підтримки програмної продукції (у т.ч. числі програмної продукції, наданої на правах використання згідно з умовами ліцензійного договору) не відбувається жодних змін у програмній продукції (наприклад, навчання персоналу роботі з програмою, встановлення програми, налаштування оргтехніки тощо), то операції з постачання таких послуг оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.
Крім цього, повідомляємо, що згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання (ст. 36 Кодексу) та повинні самостійно визначати відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.
Джерело: Листи ДФСУ

Мінфін наказом від 28.04.2017 р. № 467 затвердив зміни до форми декларації з податку на прибуток підприємств.

Наказ готується до публікації 09.06.2017 року в «Офіційному віснику України» та набирає чинності з дня офіційного опублікування.
З проектом наказу можна ознайомитися за посиланням. 

Підпункт д) пункту 164.2.17. п. 164.2. статі 164 ПКУ встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

ВАЖЛИВО:  Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
За кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов’язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов’язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов’язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов’язання.

Суми розстрочених податкових зобов’язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов’язання.

Водночас п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 Кодексу встановлено, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року

Сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності;

Разом з тим п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлює, що  додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу.

Крім того, Законом України від 09 квітня 2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015, були внесені зміни до Кодексу в частині звільнення від оподаткування операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті.

В свою чергу п. 8 Підрозділ 1 Перехідних положень вказує, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

ВАЖЛИВО:  Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

15 травня 2017 року   Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу  № К/800/1692/16,  ЄДРСРУ № 66534769 вказав: «стосовно анулювання (прощення) кредитором суми боргу, то приріст фінансових показників платника податку - боржника виникає за рахунок суми, взятої в борг. Сама по собі  грошова сума, взята в борг, не збільшує доход, оскільки надається на умовах повернення. В разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, ця сума збільшує доход боржника, зокрема і його оподатковуваний доход як платника податку.

Втім, при списанні заборгованості у вигляді тіла кредиту особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів в силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

(!!!) Наведеними нормами податкового законодавства прямо передбачено обов'язок платника відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку у разі наявності двох обставин – 1) повідомлення боржника банком у встановленому законом порядку та 2) включення банком суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено)».

Між тим, Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

ВАЖЛИВО:  А відтак, слід дійти висновку про те, що на відміну від прощеного за кредитним договором боргу, скасована банком пеня та штрафи не є доходом, отриманим як додаткове благо.

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
При цьому, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Тому відсотки, які було нараховано боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

Прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є його доходом і додатковим благом, сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, а неустойка ним не отримується, та при цьому, банківська установа вправі на свій розсуд визначати доцільність її стягнення  ( Ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.04.2017 р. у справі  № К/800/16971/16 , ЄДРСРУ № 66047045).

ВИСНОВОК:  З нижчезазначеного вбачається, що під «додаткове благо» підпадає сума боргу у вигляді тіла кредиту, яка прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням розрахована за формулою: Х (прощена або анульована сума тіла кредита) х  У (курс валют на 01.01.2014 р. : USD 100 Долар США 799.3000; EUR 100 Євро 1104.1530 - джерело «Національний Банк України»).

При цьому повинно відбутися наступне:
- повідомлення боржника банком у встановленому законом порядку (направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто);

- включення банком суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено);

- повинно враховуватися тільки основна сума списаної кредитної заборгованості так як прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є доходом банку і додатковим благом.

P.s. «Повідомляємо, що Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01.01.2016,  п. 165.1 ст. 165 Кодексу доповнено п.п. 165.1.59, згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).

Отже, норми зазначеного підпункту поширюються на дохід, отриманий платником податку, починаючи з 01.01.2016, за умови набрання чинності законом про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті (Лист ДФС від 02.03.2016 № 2333/Т/99-99-17-03-03-14).
Джерело: Ліга.Блоги

У рамках дії безвізового режиму з країнами ЄС Державною фіскальною службою України  розроблено пам’ятку для подорожуючих за кордон.

У пам’ятці вказані товари, які дозволені до вивезення за межі митного кордону України та на пропуск яких потрібні дозвільні документи.

Так, без заповнення митної декларації (тобто зеленим коридором) можна провезти товари, загальна вартість яких не перевищує 10 тис. євро, що не обкладаються вивізним митом та не потребують дозвільних документів, готівкову валюту України або іноземну валюту у сумі, яка в еквіваленті не перевищує 10 тис. євро на одну особу, не більше 5 упаковок лікарських засобів кожного найменування на одну особу тощо.

Окремо визначено товари, вивезення яких за межі митного кордону України, заборонено або обмежено. Це, зокрема, наркотичні та психотропні речовини, культурні та історичні цінності без спеціальних дозволів на вивезення, вогнепальна зброя без дозволів правоохоронних органів, лікарські засоби понад норму тощо.

Також роз’яснено порядок оподаткування товарів громадян, які виїжджають з України.

З пам’ятки подорожуючі також можуть дізнатися про права та обов’язки працівників митниць у пунктах пропуску.
Джерело: Пам'ятка від ДФС для подорожуючих за кордон

Національний банк України вніс зміни до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та відповідної інструкції про застосування цього плану. Вони були затверджені постановою Правління Національного банку України № 39 від 24 травня цього року.

Зміни до Плану рахунків мають удосконалити відображення в бухгалтерському операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України за їх видами, вбудованими похідними фінансовими інструментами. Крім того, це забезпечить окреме відображення в бухгалтерському обліку результатів переоцінки і результатів від купівлі-продажу фінансових активів.

Нововведення удосконалять функцію пруденційного нагляду Національного банку. Блок нагляду регулятора зможе оперативно здійснювати аналіз щодо операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України в розрізі їх видів та операцій з вбудованими похідними фінансовими інструментами.

Що саме вводить Постанова №39:

• Нові рахунки до груп рахунків 304 , 314, 335, 336, 338, 920, 921, 935, 936.
За ними відображаються активи та зобов’язання за операціями з похідними фінансовими інструментами в банках України та за операціями з вбудованими похідними фінансовими інструментами.
• Нові групи рахунків 620 та 621 у розділі 62.
Вони дозволять окремо відображати результати переоцінки та від купівлі-продажу фінансових активів.

Постанова набирає чинності з 1 липня 2017 року. До цього часу Національний банк додатково надасть роз'яснення банкам України щодо практичної реалізації нововведень.
Джерело: НБУ

Програмне забезпечення в бухобліку і з метою подальшого оподаткування може визнаватися як об'єкт:

• основних засобів (далі - ОЗ), в разі якщо програма необхідна для виконання комп'ютером його функціональних завдань, тобто є системною програмою, вона може враховуватися як об'єкт ОС;

• нематеріальних активів (далі - НА), в разі якщо купуються майнові права на комп'ютерну програму, а їх вартість включається до складу НА;

• роялті (для власного використання), у разі якщо ліцензіату надано право користування комп'ютерною програмою без можливості її продажу (або відчуження), умови використання програми не обмежені її функціональним призначенням, а відтворення програми - певною кількістю копій, плата за користування даною програмою вважається роялті ;

• роялті (для власного використання і надання послуг), у разі якщо оплачується обслуговування програми, але сама програма не набувається, така плата вважається платою за послуги.

У разі надання хмарних послуг, коли вітчизняне підприємство не здійснює придбання ПЗ, а отже, таке ПЗ не може бути віднесено до НА, в обліку і для цілей оподаткування платежі за користування цим ПО можуть визнаватися тільки як роялті.
Джерело: Лист Комитету ВРУ з питань інформатизації та звязку від 13.02.2017 г. № 04-21/13-74(34081).

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими;

г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, та осіб, які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, і період між датою припинення трудових відносин таких осіб та датою прощення їх заборгованості не перевищує три роки;

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією;

е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

До безнадійної заборгованості банків може бути віднесена сума боргу за фінансовим кредитом, у тому числі сума основної заборгованості та/або сума нарахованих доходів, за яким прострочення погашення суми боргу (його частини) становить понад 360 днів, крім боргу за фінансовими кредитами осіб:

пов'язаних з таким кредитором;

які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах;

які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, та період між датою звільнення таких осіб та датою прощення їхньої заборгованості не перевищує три роки.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 18.05.2017 р.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Мінфіну від 24.05.1995 р № 88) зазнало змін.

Серед доповнень і уточнень його норм, зокрема:

1. Поширення його дії і на іншу звітність, яка грунтується на даних бухгалтерського обліку.

2. Вилучена норма, за якою первинні документи повинні бути складені в момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Тепер тільки вказується, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи

3. Якщо правилами документообігу підприємства передбачена можливість відображення господарської операції, щодо якої на момент закінчення складання облікових регістрів бухгалтерського обліку за звітний період від контрагента в терміни, встановлені законодавством, ми отримали первинний документ, підставою для перенесення інформації про дану господарської операції в облікові регістри бухгалтерського обліку є належним чином оформлений внутрішній первинний документ (акт), складений посадовою особою, відповідальною за риємо-відпуск товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг.

Господарські операції, наведені у внутрішньому первинному документі (акті), оцінюються в порядку, визначеному НП (С) БО або МСФЗ.

4. У місяці надходження від контрагента первинного документа щодо господарської операції, інформація про яку в минулих звітних періодах була перенесена в облікові регістри бухгалтерського обліку відповідно до внутрішнього первинного документа (акта), в облікові регістри бухгалтерського обліку за звітний період переноситься інформація про таку господарської операції, при цьому її обсяг вказується шляхом коригування на суму різниці між оцінкою даної господарської операції по внутрішньому первинного документа (акта) і первинного докумен ту, отриманого від контрагента.

5. Уточнюється, що помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітах, створених вручну, виправляються способом «червоного сторно», додаткових бухгалтерських проводок або коректурним способом.

6. Зазначено, що контроль за дотриманням виконавцями графіка документообігу на підприємстві, в установі здійснюється головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, вимоги яких щодо порядку подачі до місця обробки необхідних документів і відомостей є обов'язковими для всіх підрозділів і служб підприємства .

Зміни внесені наказом Мінфіну від 11.04.2017 р № 427 (готується до опублікування в "Офіційному віснику України" за 26.05.2017 р № 41).
Джерело: Интерактивная бухгалтерия

Відповідно до пп. 14.1.172 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій (пп. 14.1.172 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно з п. 52.1 ст. 52 ПКУ за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити:

найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;

код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);

зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації;

підпис платника податків;

дату підписання звернення.

На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, податкова консультація не надається, а надсилається відповідь у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".

Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації понад 25-денний строк, але не більше 10 календарних днів, та письмово повідомити про це платнику податків до закінчення строку, визначеного абзацом першим п. 52.1 ст. 52 ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПКУ).

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (пп. 52.3 ст. 52 ПКУ).

Пунктом 52.4 ст. 52 ПКУ встановлено, що індивідуальні податкові консультації надаються:

в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями;

у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Доступ до зазначених даних єдиної бази та офіційного веб-сайту є безоплатним та вільним. Порядок ведення та форма єдиної бази індивідуальних податкових консультацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Єдиний реєстр індивідуальних податкових консультацій розміщено на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби України за посиланням: Головна / Електронний кабінет платника / Інформація з реєстрів / Єдиний реєстр індивідуальних податкових консультацій (https://cabinet.sfs.gov.ua/cabinet/faces/public/reestr.jspx).

Пунктом 52.5 ст. 52 ПКУ визначено, що контролюючий орган в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональний територіальний орган зобов'язаний надіслати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, індивідуальну податкову консультацію протягом 15 календарних днів, що настають за днем отримання звернення платника податків на отримання індивідуальної податкової консультації, для розгляду питання про внесення відомостей про таку консультацію до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, про що повідомляє платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, отримавши індивідуальну податкову консультацію від контролюючого органу, який йому підпорядковується, протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання такої консультації, але не більше 35 календарних днів, що настають за днем отримання контролюючим органом відповідного звернення платників податків, приймає одне із таких рішень:

про внесення відомостей про індивідуальну податкову консультацію до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, про що повідомляє протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення контролюючий орган, який йому підпорядковується;

про відмову у внесенні відомостей до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, з одночасним наданням платнику податків від свого імені індивідуальної податкової консультації та внесенням відомостей про таку консультацію до зазначеного реєстру, про що повідомляє протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення контролюючий орган, який йому підпорядковується, та платника податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 05.05.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.172 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій (пп. 14.1.172 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з п. 52.1 ст. 52 ПКУ за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити:

найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;

код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);

зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації;

підпис платника податків;

дату підписання звернення.

На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, податкова консультація не надається, а надсилається відповідь у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".

Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації понад 25-денний строк, але не більше 10 календарних днів, та письмово повідомити про це платнику податків до закінчення строку, визначеного абзацом першим п. 52.1 ст. 52 ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПКУ).

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (пп. 52.3 ст. 52 ПКУ).

Пунктом 52.4 ст. 52 ПКУ встановлено, що індивідуальні податкові консультації надаються:

в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями;

у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Доступ до зазначених даних єдиної бази та офіційного веб-сайту є безоплатним та вільним. Порядок ведення та форма єдиної бази індивідуальних податкових консультацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Єдиний реєстр індивідуальних податкових консультацій розміщено на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби України за посиланням: Головна / Електронний кабінет платника / Інформація з реєстрів / Єдиний реєстр індивідуальних податкових консультацій (https://cabinet.sfs.gov.ua/cabinet/faces/public/reestr.jspx).

Пунктом 52.5 ст. 52 ПКУ визначено, що контролюючий орган в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональний територіальний орган зобов'язаний надіслати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, індивідуальну податкову консультацію протягом 15 календарних днів, що настають за днем отримання звернення платника податків на отримання індивідуальної податкової консультації, для розгляду питання про внесення відомостей про таку консультацію до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, про що повідомляє платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, отримавши індивідуальну податкову консультацію від контролюючого органу, який йому підпорядковується, протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання такої консультації, але не більше 35 календарних днів, що настають за днем отримання контролюючим органом відповідного звернення платників податків, приймає одне із таких рішень:

про внесення відомостей про індивідуальну податкову консультацію до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, про що повідомляє протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення контролюючий орган, який йому підпорядковується;

про відмову у внесенні відомостей до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, з одночасним наданням платнику податків від свого імені індивідуальної податкової консультації та внесенням відомостей про таку консультацію до зазначеного реєстру, про що повідомляє протягом одного робочого дня з моменту прийняття рішення контролюючий орган, який йому підпорядковується, та платника податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 05.05.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

З метою оподаткування термін "постійне представництво" включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.

Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку на прибуток - нерезидентами (пп. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 ПКУ).

Підпунктом 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПКУ встановлено, що постійне представництво нерезидента, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 ПКУ) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПКУ суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі, якщо нерезидент провадить свою діяльність в Україні та за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом окремого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 03.05.2017 р.

Відповідно до пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ) на користь нерезидента (у тому числі нерезидента, зареєстрованого у державах (на територіях), зазначених у пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному (крім суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.

Вимоги пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 ПКУ не застосовуються платником податку, якщо:

операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки", відповідно до процедури, встановленої ст. 39 ПКУ, але без подання звіту.

Згідно з пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь:

нерезидента, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) роялті, за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати роялті іншим особам;

нерезидента щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між контролюючим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, такі контролюючі органи зобов'язані звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, для отримання відповідного висновку;

нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є;

особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розд. IV ПКУ;

юридичної особи, яка відповідно до ПКУ звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в п. 136.1 ст. 136 ПКУ (18 відсотків).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 03.05.2017 р.

Відповідно до пп. 140.4.1 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями, фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму нарахованих доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток підприємств, платників єдиного податку четвертої групи та на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від інших платників податків, які сплачують авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 03.05.2017 р.

Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) приватне підприємство - це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту (частина третя ст. 62 ГКУ).

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству (п. 4 ст. 57 ГКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ, згідно з пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, пасивні доходи (крім зазначених у пп. 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Підпунктом 14.1.268 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлено, що термін "пасивні доходи" для цілей розділу IV ПКУ означає, зокрема, доходи, отримані у вигляді дивідендів.

Відповідно до пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв'язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

Особливості оподаткування дивідендів передбачено п. 170.5 ст. 170 ПКУ, в залежності від обраної платником податку системи оподаткування.

Зокрема, доходи, зазначені в п. 170.5 ст. 170 ПКУ, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 та пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 ПКУ (пп. 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 ПКУ).

Згідно з пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ ставку податку встановлено у розмірі 18 відсотків - для пасивних доходів, крім зазначених у підпунктах 167.5.2 та 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПКУ.

Відповідно до пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 ПКУ доходи у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування), оподатковуються за ставкою податку 5 відсотків.

Крім того, згідно з пп. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПКУ (у редакції Закону України від 23 березня 2017 року N 1989-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні") з 01.01.2017 доходи у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб'єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток оподатковуються у половинному розмірі ставки, встановленої у п. 167.1 ст. 167 ПКУ, тобто 9 відсотків.
Джерело: лист ДФС від 28.04.2017 р. N 9299/6/99-99-13-02-03-15

Згідно зі ст. 111 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна, кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з ПКУ та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Згідно з пп. 126.1 п. 126 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених п. 126.2 ст. 126 ПКУ) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених ПКУ випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки (пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Пунктом 129.1 ст. 129 ПКУ визначено, що нарахування пені розпочинається:

при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного ПКУ (у ому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов'язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.

Слід зазначити, що норми чинного законодавства, щодо відповідальності за несплату пені не передбачено.

Разом з цим сума непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ, є податковим боргом відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 28.04.2017 р.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - Кодекс), платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 111.2 статті 111 Кодексу фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Пунктом 129.1 статті 129 Кодексу встановлено, що нарахування пені розпочинається:

при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Кодексу);

при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов'язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункт 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Кодексу);

при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (підпункт 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Кодексу).

З урахуванням пункту 129.3 статті 129 Кодексу нарахування пені закінчується:

у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Кодексу);

у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків (підпункт 129.3.2 пункту 129.3 статті 129 Кодексу);

у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України) (підпункт 129.3.3 пункту 129.3 статті 129 Кодексу);

при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини) (підпункт 129.3.4 пункту 129.3 статті 129 Кодексу).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

На виконання пункту 129.4 статті 129 Кодексу:

на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день;

на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством (пункт 129.5 статті 129 Кодексу).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 28.04.2017 р.

Головне управління ДФС в м.Києві звертає увагу, що з 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 21.12.2016 р № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», який вніс зміни до Податкового кодексу України, зокрема пункт 95.5 статті 95 було доповнено абзацами другим - шостим такого змісту:

«У разі якщо податковий борг виник в результаті несплати грошового зобов'язання та / або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у встановлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків та / або коштів з рахунків такого платника в банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду за умови якщо такий податок вий борг перевищує 5 мільйонів гривень і не сплачується протягом 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку його сплати, і відсутні зобов'язання держави з повернення такого платника податків помилково та / або надміру сплачених ним грошових зобов'язань.

У таких випадках:

- рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному і обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу в платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи;

- рішення про стягнення готівки вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Стягнення готівкових коштів здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України ».

Отже, починаючи з 01.01.2017 р повноваження контролюючих органів в частині стягнення податкового боргу збільшилися.

В редакції, що діяла до 01.01.2017 р, контролюючі органи мали право стягувати кошти з платників податків в рахунок погашення податкового боргу тільки на підставі рішення суду.
Джерело: ГУ ДФС у м. Києві

Згідно з п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) право податкової застави виникає:

- при несплаті у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, – з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

- при несплаті у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, – з дня виникнення податкового боргу;

- у випадку, визначеному в п. 100.11 ст.100 ПКУ, – з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань.

Розстрочення, відстрочення грошового зобов’язання чи податкового боргу надається окремо за кожним податком і збором.

Якщо сума грошового зобов’язання чи податкового боргу, заявлена до розстрочення, відстрочення, становить 1 мільйон гривень і більше, розстрочення, відстрочення надається лише за умови:

- передачі у податкову заставу майна платника податків, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену до розстрочення, відстрочення суму грошового зобов’язання, - у разі розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань;

- перебування у податковій заставі майна платника податків, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену до розстрочення, відстрочення суму податкового боргу, - у разі розстрочення, відстрочення податкового боргу.

Строки сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення, відстрочення.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

Якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

При збільшенні суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому ст. 89 ПКУ.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене п.п. 87.3.7 п. 87.3 ст. 87 ПКУ, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису (абзац перший п. 89.3 ст. 89 ПКУ).
Джерело: ГУ ДФС у Тернопільській області

Платник сплатив податок на прибуток більше ніж потрібно, бажає повернути суму переплати, але податкова не поспішає це робити. Платник йде до суду з вимогою зобов’язати податкову подати висновок до казначейства про повернення переплати. Суд задовольняє позов…
Зазвичай так і відбувається, але не завжди. Є певні нюанси.

Перший нюанс стосується строку звернення до суду з позовом. Тут діє правило 6-ти місячного строку, а не 1095-ти денного.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк.

Згідно з ч. 3 ст. 99 КАС України, цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (1095 днів), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішенняабо інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Платник не оскаржує податкове повідомлення-рішення або інше рішення податкової, а вимагає зобов’язати податкову подати висновок до казначейства про повернення переплати

Таким чином, застосуванню підлягає ч. 2 ст. 99 КАС України, згідно з якою у Платника є шість місяців для звернення до Суду.

В іншому випадку, згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду.

Судова практика з даного питання.
Ухвалою ВАС України від 22.03.2016 у справі № 826/12051/15 зазначено: «Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач просив суд скасувати рішення про неможливість здійснення повернення надмірно сплачених коштів з податку на прибуток. .. зобов'язати відповідача підготувати Висновок про повернення… та подати його для виконання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів….
Про порушення своїх прав позивач дізнався 25.11.2014 року, отримавши листом оскаржуване рішення, в той час як з даною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 22.06.2015 року.

Так, статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними».

В ухвалі ВАС України від 20.05.2015 у справі № 826/2939/13-а зазначено: «Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А відтак звернення Товариством до адміністративного суду з позовом про стягнення надміру сплаченого податку лише у березні 2013 року є несвоєчасно вчиненою процесуальною дією».

Аналогічна позиція викладена в ухвалі ВАС України від 07.10.2015 у справі № 826/12630/13-а.
Можливо є й інша практика, але навіщо ризикувати.

Другий нюанс набагато більш спірний, але у судовій практиці зустрічається.

З якого моменту відраховувати 1095 днів для звернення із заявою до податкової про повернення переплати?

Згідно з п. 102.5 ст. 102 ПК України, заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати.

Суд може вказати, що 1095 днів слід відраховувати не з моменту подачі декларації, або виникнення переплати, а з моменту фактичної сплати податку.

Так, в ухвалі від 19.05.2015 по справі № 9104/86938/12 ВАС України зазначив: «Отже, платник податків має право на повернення надміру сплачених грошових коштів  у випадку подання ним заяви про таке повернення з урахуванням дотримання строків давності, встановлених п.102.5  ст.102 Податкового кодексу України, які слід відраховувати з моменту фактичної сплати платником податків суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку строки давності потрібно відраховувати, починаючи з моменту настання факту сплати надмірної суми коштів до відповідного бюджету, та до моменту подання платником податку заяви про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Як вбачається з матеріалів справи, вищенаведене судами попередніх інстанцій враховано не було та, відповідно, не встановлено моменту фактичної сплати платником податків суми коштів (які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань), а  також не встановлено, на підставі якої саме заяви (з усіх, що подані позивачем) у контролюючого органу виник обов'язок виконати певні дії щодо підготовки та подання висновку про повернення надміру сплаченої суми податку ».

Врахування даної судової практики може допомогти правильно захистити інтереси платника під час повернення переплати з податку на прибуток.
Джерело: Ліга.Блоги

Офіс великих платників податків ДФС повідомляє, що 12 квітня 2017  Президент підписав Закон №1989, яким виправлено технічну помилку щодо дати набрання чинності норми про оподаткування доходів у вигляді дивідендів за ставкою 9%.
Якщо показати в формі № 1ДФ за 1 квартал 2017 року оподатковані дивіденди не за ставкою 9%, а за ставкою 18%, за якою було оподатковано дивіденди при їх виплаті, і не внести виправлення до закінчення граничного строку подання цього звіту, то потрібно буде подавати уточнюючу форму № 1ДФ для відображення правильної інформації. А це вже тягне за собою штраф у розмірі 510 грн за кожне таке виправлення.
Закон набрав чинності 15 квітня 2017 року.
Джерело: Офіс великих платників податків ДФС

ВАСУ від 15.03.2017 у справі № 823/359/15

Фабула судового акту: Не можна сказати, що перевірка підприємства податковими органами явище повсякденне, але рано чи пізно з нею зіштовхуються усі підприємства.

Але у будь-якому випадку посадовим особам підприємства слід бути готовими для її проведення та ознайомитись із законодавством, що регулює проведення таких перевірок.

В даному випадку судом першої інстанції визнано перевірку, проведену органом ДФС України незаконною, а її результати недійсними.

У своїй постанові окружний адміністративний суд, з рішенням якого погодились суди апеляційної інстанції та КАСУ, зазначив, що недодержання податківцями порядку призначення перевірки, а саме пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, якою визначено, що проведення перевірки проводиться виключно на підставі рішення керівника органу ДФС та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки до її початку.

Лише дотримання такого порядку може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

В даному випадку підприємством повідомлення про проведення перевірки взагалі отримано не було, у зв’язку із чим поштову відправлення 22.12.2014 було повернуто податковій, проте у порушення вимог ПКУ фіскальним органом перевірка була проведена у період з 21.11.2014 по 24.11.2014.
Джерело: Інтернет-ресурс " Протокол"

Відповідно до абзацу першого п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПКУ) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору (абзац другий п. 48.1 ст. 48 ПКУ).

Одним з обов'язкових реквізитів податкової декларації є, зокрема підписи посадових осіб платника податку, визначених ПКУ, засвідчені печаткою платника податку (за наявності) (п. 48.3 ст. 48 ПКУ).

Враховуючи наведене, підписи посадових осіб юридичної особи у податковій звітності скріплюються печаткою за її наявності у такої юридичної особи.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 19.04.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Різниці по операціях з продажу або іншого відчуження корпоративних прав в іншій, ніж цінні папери, формі, не виникають і такі операції відображаються за правилами бухгалтерського обліку.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 13.04.2017 р.

На офіційному веб-порталі ДФС працює електронний сервіс "Дізнайся більше про свого бізнес-партнера", який розміщено на головній сторінці веб-порталу (http://sfs.gov.ua/businesspartner).

Для перевірки інформації щодо наявності податкового боргу у платника податків необхідно ввести його код ЄДРПОУ або точну назву. Після введення такої інформації в одне з полів система здійснить пошук по ряду баз даних, доступних для публічного використання, і повідомить про результати пошуку.

Оновлення інформації на сайті щодо стану розрахунків платника податків з бюджетом (про наявність заборгованості) відбувається щоденно, крім вихідних та святкових днів, після проведення розрахунків зведених показників в центральній базі даних за результатами попереднього банківського дня.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 12.04.2017 р.

Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах встановлено статтею 69 Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

Відповідно до пунктів 69.2 та 69.3 статті 69 Кодексу банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків-юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунка зобов'язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті контролюючим органом рахунка на облік із зазначенням підстав у порядку, визначеному цим Кодексом.

Порядок подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до контролюючих органів затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.08.2015 N 721 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 04.09.2015 за N 1058/27503.

Статтею 118 Кодексу встановлено відповідальність за порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків до відповідного контролюючого органу.

Обов'язок фізичних осіб - підприємців та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки, передбачений пунктом 69.7 статті 69 Кодексу.

Відповідно до статті 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Враховуючи наведене, повідомляємо, що у разі встановлення статусу клієнта як платника податків фінансова установа у разі відкриття/закриття рахунків клієнта надсилає повідомлення про відкриття або закриття усіх рахунків платника податків - самозайнятої особи до контролюючого органу, в якому обліковується такий платник податків, відповідно до положень статті 69 Кодексу.
Джерело: лист ДФС від 11.04.2017 р. N 7470/6/99-99-08-02-01-15

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими ст. ст. 253 - 255 ЦКУ.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦКУ).

Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.
Джерело: лист ДФС від  06.04.2017 р. N 7207/6/99-99-15-02-02-15

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено різниць щодо коригування фінансового результату до оподаткування по операціях із внесення прав вимоги до статутного капіталу підприємства.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Джерело: лист ДФС від від 05.04.2017 р. N 7063/6/99-99-15-02-02-15

 

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 140.2 ст. 140 Кодексу для платника податку, у якого сума боргових зобов'язань, визначених в пункті 140.1 цієї статті, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами, перевищує суму власного капіталу більш ніж в 3, 5 рази (для фінансових установ та компаній, що займаються виключно лізинговою діяльністю, більш ніж в 10 разів), фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму перевищення нарахованих у бухгалтерському обліку процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами, над 50 відсотками суми фінансового результату до оподаткування, фінансових витрат та суми амортизаційних відрахувань за даними фінансової звітності звітного податкового періоду, в якому здійснюється нарахування таких процентів.

Сума боргових зобов'язань, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами, та власного капіталу для цілей цього пункту визначається як середнє арифметичне значень боргових зобов'язань, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами, та власного капіталу на початок та кінець звітного податкового періоду з урахуванням процентів, зазначених у пункті 140.3 цієї статті.

Проценти, які перевищують суму обмеження, визначеного пунктом 140.2 цієї статті, які збільшили фінансовий результат до оподаткування, зменшують фінансовий результат до оподаткування майбутніх звітних податкових періодів у сумі, зменшеній щорічно на 5 відсотків від суми процентів, що залишилися не врахованими у зменшення фінансового результату до оподаткування, з урахуванням обмежень, встановлених п. 140.2 цієї статті (п. 140.3 ст. 140 Кодексу).

Для розрахунку обмежень, встановлених п. 140.2 ст. 140 Кодексу, невраховані проценти станом на 01.01.2016 відповідно до п. 141.1 ст. 141 Кодексу зменшуються на 5 відсотків та додаються до суми процентів, нарахованих на користь пов'язаних осіб - нерезидентів у звітних періодах 2016 року.

Якщо, наприклад, проценти, нараховані на користь пов'язаних осіб - нерезидентів у звітному періоді 2016 року, збільшені на суму неврахованих процентів станом на 01.01.2016 відповідно до п. 141.1 ст. 141 Кодексу та зменшені на 5 відсотків, не перевищують обмеження, визначені п. 140.2 ст. 140 Кодексу, то сума таких не списаних процентів станом на 01.01.2016, зменшена на 5 відсотків, враховується у зменшення фінансового результату до оподаткування у декларації з податку на прибуток підприємств за цей звітний період 2016 року.

Якщо при розрахунку обмежень, встановлених п. 140.2 ст. 140 Кодексу, сумарне значення показників фінансового результату до оподаткування, фінансових витрат та суми амортизаційних відрахувань має від'ємне значення за рахунок від'ємного значення фінансового результату, то фінансовий результат до оподаткування у звітному періоді не підлягає зменшенню на суму не списаних на початок звітного періоду процентів за борговими зобов'язаннями за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами.
Джерело: лист ДФС від 04.04.2017 р. N 6986/6/99-99-15-02-02-15

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу встановлено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Різниці, на які коригується фінансовий результат до оподаткування за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів, передбачені у п. 141.2 ст. 141 Кодексу. При цьому положення цього пункту не поширюються на операції з деривативами (пп. 141.2.6 п. 141.2 ст. 141 Кодексу).

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування за операціями з деривативами визначається за правилами бухгалтерського обліку і не коригується при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Згідно з п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Отже, за роз'ясненням щодо дати виникнення доходів за операціями з розміщення опціонних сертифікатів під час визначення фінансового результату до оподаткування доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо належності опціонного сертифіката до деривативів, ДФС направлено запит до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Після отримання відповіді на запит ДФС буде повідомлено додатково.
Джерело: лист ДФС від 03.04.2017 р. N 6817/6/99-99-15-02-02-15

Відповідно до пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Кодексу основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, формуються відповідно до вимог ст. 138 Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті.

Таким чином, оскільки малоцінні необоротні матеріальні активи вартістю не більше 6000 гривень та строком корисного використання більше одного року (до 01.09.2015 - 2500 гривень) не належать до основних засобів, то різниці, які визначаються згідно зі ст. 138 Кодексу, за такими активами у платника не виникають і у додатку Р1 до рядка 03 Р1 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.10.2015 N 897, зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 N 585, не відображаються.
Джерело: лист ДФС від 31.03.2017 р. N 6607/6/99-99-15-02-02-15

Визначення роялті наведено у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, згідно з положеннями якого роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, платіж ліцензіару за використання ПЗ за функціональним призначенням у власній господарській діяльності (без переходу права власності на нього), без права передавати, тиражувати, відчужувати і здавати в найм третім особам (тобто для використання "кінцевим споживачем"), для цілей оподаткування не вважається роялті.
Джерело: лист ДФС від 31.03.2017 р. N 6612/6/99-99-15-02-02-15

У предприятия А имеется долг по актам выполненных услуг перед предприятием Б в сумме 100,00 грн без НДС. Долг урегулирован между А и Б договорными обязательствами и не превышает 3 лет. Долг подтверждается двухсторонним актом сверки на 31.12.2016. Предприятие А - плательщик налога на прибыль с оборотом более 20 млн грн, а также плательщик НДС. Предприятие Б - плательщик единого налога 3-й группы без НДС. Предприятие Б переводит свое право требования долга предприятию С (плательщик налога на прибыль с оборотом более 20 млн грн) без дисконта в полном объеме долга. Какие налоговые последствия по налогу на прибыль и НДС возникают после проведения данной операции и какими будут бухгалтерские проводки и документальное оформление у субъектов А, Б, С?
Уступка права вимоги на підставі норм ст. 512 ЦКУ - це передача кредитором своїх прав іншій особі за правочином.
Для уступки права вимоги згода боржника не потрібна, якщо інше не передбачено договором або законом (ст. 516 ЦКУ). При цьому боржника необхідно повідомити про відступлення права вимоги, в іншому випадку боржник може виконати зобов'язання на користь первісного кредитора.
Уступка права вимоги повинна відбуватися в тій же формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ч. 1 ст. 513 ЦКУ). Так, угода про відступлення права вимоги, що виникла на підставі договору, що підлягає держреєстрації, повинна бути зареєстрована в тому ж порядку, що і такий договір (ч. 2 ст. 513 ЦКУ).
Відповідно до п. 291.6 ПКУ платники єдиного податку першої - третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та / або безготівковій).
З питань укладання договорів уступки права вимоги єдиноподатниками позиція податкових органів неоднозначна. На офіційному сайті ДФСУ опубліковано роз'яснення в БЗ (категорія 108.01.02), в якому податкова вважає неможливим висновок юридичними особами - платниками єдиного податку договорів відступлення права вимоги боргу щодо відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг). У той же час в чинному листі від 27.02.2014 р № 4167/5 / 99-99-17-02-02-10 сказано, що відступлення права вимоги боргу фактично є не формою розрахунків, а заміною в зобов'язанні одного боржника на іншого за згодою кредитора. І норми чинного законодавства не містять обмежень щодо укладення договору поступки прав вимоги по зобов'язаннях між будь-якими суб'єктами господарювання, в тому числі юридичними особами - платниками єдиного податку.
Крім того, згідно з пп. 14.1.10 ПКУ бартер (товарообмінних операція) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.
Доходом початкового кредитора підприємства Б, яке є платником єдиного податку 3-ї групи, буде компенсація, отримана від нового кредитора - підприємства С (п. 292.1 ПКУ). При цьому загальний обсяг доходу підприємства Б не повинен перевищувати 5 млн грн (п. 291.4 ПКУ).
У податковому обліку платників податку на прибуток - підприємств боржника і нового кредитора коригування фінансового результату до оподаткування за операціями поступки права вимоги ПКУ не передбачено. Тому такі операції відображаються за правилами бухгалтерського обліку.
З питання відображення в бухгалтерському обліку необхідно зазначити наступне.
Згідно ч. 3 ст. 656 ЦКУ предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. На цій підставі деякі фахівці дотримуються підходу про те, що договори поступки права вимоги є договір купівлі-продажу права вимоги. Таку думку висловлювали податковими органами в листах від 14.12.2015 р № 26560/6 / 99-99-19-03-02-15, від 12.01.2016 р № 360/6 / 99-99-19-03-02 -15, від 06.05.2016 р № 10161/6 / 99-99-15-03-02-15. Однак така позиція прямо ЦКУ не передбачено, оскільки в ЦКУ розрізняються (встановлені різними розділами) договори купівлі-продажу права вимоги і договори поступки такого права.
Згідно п. 9 П (С) БО 15 не зізнається доходом дохід від реалізації активів у разі обміну одного активу на йому подібний.
Витратами, згідно з П (С) БО 16, визнається або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком його вилучення і розподілу власниками), за умови, що такі витрати можуть бути достовірно визначені.
Отже, в бухгалтерському обліку доходом або витратою операцій відступлення права вимоги повинен визнаватися тільки фінансовий результат від проведення такої операції - прибуток (дохід) або збиток (витрати). Оскільки в разі підприємства договір поступки права вимоги - без дисконту, то фінансовий результат дорівнює нулю.
Відзначимо, що наведене вище справедливо, якщо ми маємо справу з договором цесії і не укладається договір, наприклад, купівлі-продажу майнових прав у вигляді права вимоги.
Щодо ПДВ.
Оскільки первинний кредитор - підприємство Б - є неплатником ПДВ, то податкові зобов'язання при наданні послуг не нараховуються, покупець послуг - підприємство А - податковий кредит не відображає.
Подальші операції з відступлення права вимоги на облік ПДВ не впливають, оскільки відступлення права "грошового" вимоги (монетарної статті) не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно з пп. 196.1.5 ПКУ. Новий кредитор - підприємство С - на дату поступки йому первісним кредитором права вимоги до боржника не формує податковий кредит з ПДВ на суму такого права вимоги, а на дату отримання боргу від боржника не нараховує податкові зобов'язання з ПДВ. Такої ж думки дотримуються і податкові органи (лист від 19.10.2015 р № 22627/6 / 99-99-15-03-02-15).
Джерело:  http://search.ligazakon.ua

 

 

Нещодавно Верховний суд України зробив висновок, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. (!!!) При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди (Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 14 березня 2017 р. у справі  № 826/757/13-а , ЄДРСРУ № 65537637).

Постає питання:   яким чином або за допомогою яких засобів та доказів платник податку має переконати суд (так, саме суд, а не фіскальний орган) в реальності та фактичності здійснення господарської операції?

Відповідаючи на вказане питання з першу необхідно вказати, що  господарська операція - дія або подія,  яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ч. 4. ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинний документ   - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ч. 10 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

В свою чергу, підставою   для   бухгалтерського  обліку  господарських операцій  є  первинні  документи (ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов’язань або власному капіталі ; 3) первинними документи з відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.

Між тим, позиція фіскальних органів виражена у листі ДФС від 21.11.2016 р. N 20011/5/99-99-10-01-16  і яка полягає у наступному: висновок про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Кодексу розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту (!!!).

Надалі у цьому листі йде роз’яснення, що поняття економічного ефекту не розкрито в Кодексі. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, ч.1 ст. 42 Господарського кодексу України вказує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Більше того, ч.1 ст. 44 ГКУ розкриває принципи підприємництва, яке здійснюється на основі: - вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; - самостійного формування підприємцем програми діяльності; - вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється; - залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; - встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; - вільного найму підприємцем працівників; -комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; - вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; - самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

ВАЖЛИВО:  Повертаючись до листа ДФС: … «при цьому необов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного Кодексом поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а отже, їх наслідки, не зумовлені діловою метою, не підлягають відображенню в податковому обліку».

Постає наступне питання:   «Чи наділений орган ДФС, в силу приписів ст. ст. 42 та 44 ГКУ, встановлювати та/або визначати «розумні економічні причини» (ділову мету) того чи іншого правочину при здійсненні підприємцем господарської діяльності?».

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це передбачається, зокрема, положеннями конституції про те, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними, непорушними (ст. 21), що права і свободи людини і громадянина визначаються виключно законами України (ст. 92) тощо.

Будь-які прогалини, колізії та інші недоліки в законах мають тлумачитися і використовуватися лише на користь особи. Ніщо не може бути підставою і ніхто не може примусово робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, вплив (особливо примус) з боку держави на особу та суспільство в цілому мусить бути мінімальним, що можливо лише за умови діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування виключно в межах закону.

Відповідно до п.п. 1.1. ст. 1  ПКУ Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законодавець, для узгодженості та систематизації  прав контролюючих органів (в даному випадку податкових), у ст. 20 Податкового кодексу України «Права контролюючих органів», надав їх вичерпний перелік.

Зокрема п.п. 20.1.30. п. 20.1 ст . 20 ПКУ передбачено право фіскального органу звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

ВИСНОВОК:   Отже на мій погляд, орган ДФС, в силу приписів ст. ст. 42 та 44 ГКУ (мета та принципи підприємництва), ст. 20 ПКУ (права фіскальних органів) та  ч. 1 ст. 2 КАС України (завдання адміністративного судочинства), не наділений правом визначати «розумність економічної причини» (ділову мету) того чи іншого правочину при здійсненні підприємцем господарської діяльності, фактично підміняючи функції суду.

Лише за наявності ознак недійсності або фіктивності правочину (реєстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адресою; внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної діяльності у формі призначення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах; короткий термін існування підприємства; відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових операцій на банківських рахунках підприємства, яке лише нещодавно зареєструвалось) у  фіскального органу  є право звернутися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними.

Між тим частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак і платник податку, захищаючись в судовому провадженні та опираючись на вимоги діючого законодавства та відповідну судову практику, повинен  довести в суді   фактичність здійснення господарської операції  і підтвердити це останній має наступним: 1) дією або подією (правочин, угода); 2) зміною в структурі активів, зобов’язань або власному капіталі (бухгалтерський/податковий облік, рух та зміна активів, тощо); 3) первинними бухгалтерськими документи з відомостями про господарську операцію (накладні, ордери, відомості, тощо); 4) економічний ефект (приріст/збиток) у часі.
Джерело: Ліга.Блоги

Відповідно до пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно зі ст. 147 Цивільного кодексу України та ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим способом відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі  одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмежено відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (пп. 164.2.20 ПКУ).
Разом з тим юридична особа повинна виконати всі функції податкового агента, визначені нормами ПКУ.

Таким чином, дохід фізичної особи у вигляді знижки з вартості придбаних у юридичної особи корпоративних прав (частки в статутному фонді юридичної особи) включається до загального місячного оподатковуваного доходу такого платника як інші доходи та оподатковується за ставкою 18% у джерела виплати.
Джерело: ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві

З 01.01.2017 р пункт 77.1 ПКУ доповнено нормою, згідно з якою на офіційному веб-сайті ДФСУ до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися документальні планові перевірки, повинен оприлюднюватися план-графік таких документальних планових перевірок.

З цієї причини в Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Мінфіну від 02.06.2015 р № 524 (далі - Порядок № 524), були внесені зміни.

Зокрема, прописано, що річний план-графік складається, починаючи з 2018 року. Крім того, передбачена можливість коригування плану-графіка перевірок територіальними органами ДФСУ, з подальшим його відновленням на веб-сайті ДФСУ.

Також Порядком № 524 передбачається, що проекти річних планів-графіків складаються територіальними органами ДФСУ не пізніше 1 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. Річні плани-графіки не вимагають узгодження з органами державного фінансового контролю.
Джерело: наказ Мінфіну від 27.02.2017 р. № 294

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. III ПКУ.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99 N 237 (далі - П(С)БО N 10).

Відповідно до п. 8 П(С)БО N 10 величина сумнівних боргів, що визначена на дату балансу на основі класифікації дебіторської заборгованості, становить залишок резерву сумнівних боргів. Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.

Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат (п. 10 П(С)БО N 10).

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів (п. 11 П(С)БО N 10).

Різниці, що виникають при формуванні резервів сумнівних боргів та при списанні дебіторської заборгованості визначені у п. 139.2 ст. 139 ПКУ.

Отже, в періоді формування резерву сумнівних боргів фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 ПКУ), а в періоді використання резерву сумнівних боргів фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 ПКУ).

При списанні дебіторської заборгованості фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів (пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 29.03.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий, зокрема резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення таким платником операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку визначено п. 170.2 ст. 170 Кодексу, згідно із пп. 170.2.2 якого інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Підпунктом 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 Кодексу передбачено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Одночасно зауважуємо, що під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ст. 164 Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст. 168 Кодексу, відповідно до пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 якого якщо згідно з нормами розділу IV Кодексу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Враховуючи те, що операція з продажу корпоративних прав українського емітента фізичною особою - резидентом юридичній особі - нерезиденту відбувається на території України, то дохід, отриманий від такого продажу, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи як інвестиційний прибуток та оподатковується податком на доходи фізичних осіб з урахуванням норм п. 170.2 ст. 170 Кодексу.
Джерело: лист ДФС від 22.03.2017 р. N 3833/Т/99-99-13-02-03-14

Відповідно до ст. 10 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" облігації внутрішніх державних позик України - це державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року N 80 "Про випуски облігацій внутрішніх державних позик" встановлено, що Міністерство фінансів України виступає емітентом державних облігацій.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Законом України від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", який набрав чинності з 01.01.2017, внесено зміни, зокрема, до підпунктів 165.1.2 та 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Так, з 01.01.2017 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема:

сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на державні цінні папери, емітовані центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пп. 165.1.2 п. 165.1 ст. 165 Кодексу);

інвестиційний прибуток від операцій з державними цінними паперами, емітованими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з урахуванням курсових різниць (пп. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

При цьому визначення поняття "проценти" наведено у пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Таким чином, з 01.01.2017 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід, отриманий фізичною особою - резидентом у вигляді процентів, що нараховані на облігації внутрішніх державних позик, емітовані Міністерством фінансів України, та інвестиційного прибутку від операцій з цими паперами, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Разом з тим доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об'єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп. 1.7 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу, зокрема не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб, крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу, за ставкою 1,5 відс., визначеною пп. 1.3 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.4 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов'язаний утримувати військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку збору 1,5 відсотка (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Водночас, якщо згідно з нормами розділу IV Кодексу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Отже, сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на облігації внутрішніх державних позик, емітовані Міністерством фінансів України, та інвестиційного прибутку від операцій з цими паперами, є об'єктом оподаткування військовим збором. При цьому податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування.

Разом з тим для цілей оподаткування зазначеного інвестиційного прибутку за результатами звітного календарного року платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.
Джерело: лист ДФС від 22.03.2017 р. N 3926/С/99-99-13-02-03-14

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України роз'яснило, що заборонено збільшувати статутний (складений) капітал господарського товариства за рахунок грошових коштів, отриманих в кредит або під заставу.

Однак законодавство України не забороняє збільшувати статутний (складений) і додатковий капітал, а також інші фонди господарського товариства на суму кредиторської заборгованості такого господарського товариства перед одним із засновників (учасників, акціонерів) цього господарського товариства за договором позики або іншим видам договірних зобов'язань (крім договорів кредитування або застави).
Джерело:  лист Мінекономрозвитку від 13.03.2017 р. № 3211-13/7868-03.

Уряд затвердив Порядок визначення середньозваженого значення показника рентабельності для зіставної юридичної особи для цілей трансфертного ціноутворення.

Так, з 1 січня 2017 для цілей трансфертного ціноутворення введено використання в певних випадках фінансової інформації зіставних юридичних осіб.

При цьому якщо при застосуванні методів трансфертного ціноутворення порівняння ціни або рентабельності в контрольованій операції проводиться з цінами або показниками рентабельності кількох порівнянних неконтрольованих операцій або юридичних осіб обов'язково використовується діапазон цін (рентабельності).

При визначенні діапазону рентабельності використовується, зокрема, інформація про зіставних юридичних осіб за звітний (податковий) період (рік), в якому здійснена контрольована операція, або кілька таких періодів.

При використанні декількох періодів розраховується середньозважене значення показника рентабельності для зіставної юридичної особи.
Постанова набуде чинності з дня офіційного опублікування.
Джерело: Постанова КМ України від 29.03.2017 р № 191

Уряд зміни до Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабміну від 27.12.2010 р № 1232.

Документом, зокрема, відкорегований механізм проведення зустрічних звірок, оформлення їх результатів, порядок направлення запитів і довідок про результати зустрічних звірок суб'єктів господарювання.

Прийнятим рішенням даний Порядок приведено у відповідність з Податковим кодексом України, який, зокрема, доповнено статтею щодо виконання державними податковими інспекціями виключно функції сервісного обслуговування.

Постанова набуде чинності з дня офіційного опублікування.
Джерело: Постанова КМ України від 29.03.2017 р № 193

Відповідно до пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу пов'язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема для фізичних осіб - це чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Таким чином, батьки і діти (зокрема мати і син) вважаються пов'язаними особами.

Пов'язані особи для юридичних осіб - це, зокрема коли одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків (пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Таким чином, у разі якщо дві пов'язані фізичні особи безпосередньо та/або опосередковано (мати через сина, а син через матір) володіють корпоративними правами юридичних осіб у розмірі 20 і більше відсотків у кожній такій юридичній особі, то такі юридичні особи вважаються пов'язаними.

За наявності обставин, зазначених в абзаці першому пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, юридичні та/або фізичні особи, які є сторонами господарської операції, мають право самостійно визнати себе для цілей оподаткування пов'язаними особами з підстав, не передбачених у підпунктах "а" - "в" цього підпункту.

Поряд з цим повідомляємо, що контролюючий орган в судовому порядку може довести на основі фактів і обставин, що одна юридична або фізична особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичної особи (пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Джерело: лист ДФС від 16.03.2017 р. N 3558/М/99-99-15-02-02-14

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

Пунктом 138.2 ст. 138 Кодексу встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 цієї статті;

на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

При цьому не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Термін "невиробничі основні засоби" означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку (пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 Кодексу залишкова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для цілей розділу III - це сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою розрахованої амортизації відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Враховуючи викладене вище, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації основних засобів (у тому числі інвестиційної нерухомості, яка обліковується у фінансовому обліку за первісною вартістю з урахуванням накопиченої амортизації (далі - за первісною вартістю) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

У разі якщо основні засоби (у тому числі інвестиційна нерухомість, яка обліковується у фінансовому обліку за первісною вартістю) не використовуються у господарській діяльності, то такі активи не підлягають амортизації для цілей оподаткування і, відповідно, фінансовий результат не зменшується на суму амортизації цих активів.

У випадку продажу основних засобів (у тому числі інвестиційної нерухомості, яка обліковується у фінансовому обліку за первісною вартістю), які використовуються у господарській діяльності, та підлягають амортизації у податковому обліку, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму залишкової вартості таких активів, визначеної відповідно до правил бухгалтерського обліку, та зменшується на суму залишкової вартості цих активів, визначеної з урахуванням положень ст. 138 Кодексу.

Враховуючи, що амортизація основних засобів (у тому числі інвестиційної нерухомості, яка обліковується у фінансовому обліку за первісною вартістю), які не використовуються у господарській діяльності, для цілей оподаткування не нараховується, то залишкова вартість цих активів у випадку їх продажу дорівнюватиме їх первісній вартості.

Таким чином, в умовах дії положень Кодексу до 01.01.2017, у разі продажу цих активів фінансовий результат до оподаткування збільшується (згідно з п. 138.1 ст. 138 Кодексу) на суму залишкової вартості таких активів, визначеної згідно з бухгалтерським обліком, та зменшується (згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу) на суму первісної вартості таких активів, визначеної згідно з бухгалтерським обліком.

У разі здійснення операцій з продажу інвестиційної нерухомості, яка обліковується у фінансовому обліку за справедливою вартістю (амортизація та зменшення корисності не визнаються), коригування фінансового результату до оподаткування згідно з нормами п. 138.1 та п. 138.2 ст. 138 Кодексу не здійснюється. Результат від продажу таких активів визначається згідно з правилами бухгалтерського обліку, та відображається у складі фінансового результату до оподаткування без коригувань.

Також зазначаємо, що відповідно до пп. 141.2.1 п. 141.2 ст. 141 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму уцінки інвестиційної нерухомості, яка оцінюється за справедливою вартістю, відображеної у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, що перевищує суму раніше проведеної дооцінки такої нерухомості.
Джерело: лист ДФС від 15.03.2017 р. N 5140/6/99-99-15-02-02-15

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі міститься, зокрема, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім громадських формувань, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), дата народження, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про причину його відсутності.

В Україні застосування правил міжнародного договору регламентоване положеннями ст. 103 Кодексу.

Відповідно до п. 103.3 ст. 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Таким чином, документом для визнання особи фактичним власником доходу може бути документ, який підтверджує право особи на такий дохід, зокрема, але не виключно документ, виданий компетентним органом країни, з якою укладено міжнародний договір України, ліцензія, патент, офіційно оформлений торговий знак тощо.

При цьому звертаємо увагу, що кожний конкретний випадок виникнення податкових взаємовідносин потребує детального аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати бенефіціарність отримувача (власника) доходу за такою операцією.
Джерело: лист ДФС від 13.03.2017 р. N 5060/6/99-99-15-02-02-18

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Щодо застосування пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу повідомляємо таке.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404).

Підпунктами 2 та 6 п. 1 ст. 3 Закону N 1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2 та п. 7 ст. 37 Закону N 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (п. 4 ст. 37 Закону N 1404).

Таким чином, у разі відсутності майна у боржника - фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання такої заборгованості безнадійною згідно з пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону N 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника - відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом N 1404.

Крім того, заборгованість визнаватиметься безнадійною за умови відповідності такої заборгованості одній з ознак, наведених у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Джерело: лист ДФС від 09.03.2017 р. N 4774/6/99-99-15-02-02-15

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією (пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343) банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Згідно з п. 1 ст. 37 Закону N 2343 у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участі сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом (п. 1 ст. 37 Закону N 2343).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон N 755).

Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону N 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Згідно з пп. 12 п. 1 ст. 17 Закону N 755 для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов'язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;

2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Відповідно до пп. 14 п. 1 ст. 17 Закону N 755 для державної реєстрації рішення про припинення банку у зв'язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подаються:

1) копія рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

2) копія рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про призначення уповноваженої особи Фонду.

Згідно з пп. 15 п. 1 ст. 17 Закону N 755 для державної реєстрації припинення банку у зв'язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку подається рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку.

Спрощена процедура державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проводиться на підставі п. 4 ст. 25 Закону N 755.

Порядок проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації передбачено п. 5 ст. 25 Закону N 755.

Отже, достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є наявність постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, або припинення юридичної особи, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

З огляду на викладене фінансовий результат до оподаткування зменшуватиметься на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, після отримання документів, що підтверджують відповідність дебіторської заборгованості ознакам, визначеним пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Джерело: лист ДФС від 09.03.2017 р. N 4676/6/99-99-15-02-02-15

01 січня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Кодексу Законом України від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні".

Різниці, що виникають при формуванні резерву сумнівних боргів визначено п. 139.2 ст. 139 Кодексу.

Згідно з підпунктами 139.2.1, 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01.01.2017, фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпунктів 139.2.1, 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу, у редакції, що діє з 01.01.2017, фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Отже, починаючи з 01.01.2017 платник податку зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів).

При цьому зменшення фінансового результату здійснюється лише на суму дебіторської заборгованості, яка відповідає ознакам пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, чинним на дату її списання, незалежно від періоду створення резерву сумнівних боргів за такою заборгованістю.
Джерело: лист ДФС від 03.03.2017 р. N 4488/6/99-99-15-02

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом обкладення податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Підпунктом 140.5.11 п. 140.5 ст. 140 Кодексу встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується платником податку на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків згідно з п. 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу.

Цивільно-правова відповідальність є однією з форм (видів) юридичної відповідальності, суть якої полягає у примусовому впливі на порушника цивільних прав та обов'язків шляхом застосування щодо нього санкцій, які тягнуть за собою додаткові невигідні майнові наслідки, котра передбачена нормами Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

З урахуванням ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається сума санкцій, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому Кодекс має власне визначення штрафної санкції (фінансової санкції, штрафу), якою у податкових відносинах вважається плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, фінансовий результат до оподаткування не збільшується на суми штрафних (фінансових) санкцій та пені, нарахованих:

- контролюючими органами за порушення вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на такі контролюючі органи;

- на користь фізичних осіб (у т. ч. фізичних осіб - підприємців) відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів.
Джерело: лист ДФС від 03.03.2017 р. N 4486/6/99-99-15-02-02-15

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996) визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, визначені цим пунктом. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Також пунктом 6.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, передбачено, що первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звітність, створені у формі електронного документа, повинні зберігатися на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях, та протягом строку, що не повинен бути меншим від строку, встановленого для відповідних документів на папері.
Статтею 1 Закону України від 22 травня 2003 року N 852-IV "Про електронний цифровий підпис" визначено, що електронний цифровий підпис є різновидом електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Отже, електронний документ, який складено відповідно до вимог чинного законодавства та який містить усі необхідні реквізити, має таку ж юридичну силу, як і документ, складений у паперовому вигляді.

При цьому слід зазначити, що у разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (пункт 6 статті 9 Закону N 996).

Крім того, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (пункт 85.8 статті 85 Кодексу).

Отже, платники податків, які здійснюють ведення документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів у електронному вигляді, зобов'язані при проведенні перевірок надати посадовим особам контролюючого органу на їх вимогу копії документів, що належать до предмета перевірки.

При цьому копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (стаття 7 Закону України від 22 травня 2003 року N 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон N 851)).

Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису відповідно до статті 12 Закону N 851.

Щодо питання можливості використання цифрового підпису в окремих документах бухгалтерського обліку зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку (у тому числі документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку) та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (пункт 2 статті 6 Закону N 996).
Джерело: лист ДФС від 03.03.2017 р. N 4451/6/99-99-14-03-03-15

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Кодексом не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці за витратами у вигляді безповоротної фінансової допомоги, наданої іншій юридичній особі (пов'язаній або непов'язаній) - платнику податку на прибуток на загальних підставах.

Отже, такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Водночас слід зауважити, що згідно з пп. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення пп. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Підпунктом 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об'єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об'єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону), у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

При цьому відповідно до п. 33 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, коригування, встановлені пп. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, не проводяться, починаючи з 1 січня 2015 року, щодо сум коштів або вартості спеціальних засобів індивідуального захисту (касок, бронежилетів, виготовлених відповідно до військових стандартів), технічних засобів спостереження, лікарських засобів та медичних виробів, засобів особистої гігієни, продуктів харчування, предметів речового забезпечення, а також інших товарів, виконаних робіт, наданих послуг за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, які добровільно перераховані (передані) Збройним силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення проведення антитерористичної операції.

Щодо врахування витрат у вигляді безповоротної фінансової допомоги при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність [в Україні]").

Отже, за роз'ясненнями з питань врахування у бухгалтерському обліку сум безповоротної фінансової допомоги пропонуємо звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо застосування ознаки розумної економічної причини (ділова мета) до операцій з надання безповоротної фінансової допомоги з метою оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Кодексу розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Кодексом з метою оподаткування податком на прибуток не передбачено застосування ознаки розумної економічної причини (ділова мета) до операцій з надання платником податку на прибуток на загальних підставах безповоротної фінансової допомоги іншим платникам податку на прибуток на загальних підставах.
Джерело: лист ДФС від 02.03.2017 р. № N 4348/6/99-99-15-02-02-15

Подання електронних документів засобами телекомунікаційного зв'язку до контролюючих органів здійснюється відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) з урахуванням Законів України від 22 травня 2003 року N 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" (зі змінами), від 22 травня 2003 року N 852-IV "Про електронний цифровий підпис" та Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011 (далі - Інструкція), на підставі договорів про визнання електронних документів (далі - Договір). Договір платник податків надсилає засобами телекомунікаційного зв'язку відповідно до затвердженого формату (стандарту) з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. На Договір накладаються посилені сертифікатами відкритих ключів посадових осіб, що мають право підпису (керівника, бухгалтера, печатки (за наявності), здійснюється шифрування документа в електронному вигляді та направлення його до органу ДФС за основним місцем обліку.

Після надходження Договору в електронному вигляді проводиться його розшифрування, здійснюються перевірки ЕЦП, відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту), наявності в системі чинного договору при надходженні проекту нового договору та формується перша квитанція про збереження документа. Після опрацювання Договору відповідним органом ДФС платнику направляється друга квитанція, в якій зазначається результат розгляду.

Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів.

Відповідно до абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Кодексу у разі припинення Договору з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового Договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Джерело: лист ДФС від 06.03.2017 р. № 4597/6/99-99-08-02-01-15.

Відповідно до п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 ПКУ.

Фінансова звітність, що складається та подається відповідно до цього пункту платниками податку на прибуток та неприбутковими підприємствами, установами та організаціями, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації) та її невід'ємною частиною.

Частиною другою ст. 11 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зі змінами та доповненнями, визначено, що фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (далі - Декларація), передбачає заповнення таблиці "Відомості про одночасне подання до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств форм фінансової звітності".

Однією з форм фінансової звітності є Типова форма фінансової звітності N 5 "Примітки до річної фінансової звітності" (далі - Форма N 5), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 29.11.2000 N 302 (далі - Наказ N 302), яка складається та подається всіма підприємствами, крім банків, бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до законодавства, та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності (п. 7 Наказу N 302).

При цьому для підприємств, які складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності, не встановлено окремої форми для приміток до фінансових звітів.

Згідно з п. 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 (МСБО 1) "Подання фінансової звітності" примітки до фінансових звітів містять інформацію на додаток до поданої у звіті про фінансовий стан, звіті (звітах) про прибутки та збитки та інший сукупний дохід, звіті про зміни у власному капіталі та звіті про рух грошових коштів. Примітки надають описові пояснення чи детальніший аналіз статей, поданих у цих фінансових звітах, а також інформацію про статті, які не відповідають вимогам визнання в цих звітах.

Враховуючи викладене, примітки до фінансової звітності платниками податків, які складають фінансову звітність за міжнародними стандартами, подаються у складі фінансової звітності як додаток до неї у самостійно обраному вигляді (письмове пояснення, таблиця, графік тощо). При цьому позначка про подання приміток до фінансової звітності, яка складається відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, у таблиці "Відомості про одночасне подання до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств форм фінансової звітності" не проставляється.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 22.03.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПКУ) під поворотною фінансовою допомогою розуміють суму коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно з пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПКУ у редакції, що діяла до 01.01.2015, суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із ПКУ мають пільги з цього податку, при визначенні оподатковуваного прибутку враховувались у складі інших доходів. У разі повернення в наступних звітних податкових періодах такої суми поворотної фінансової допомоги (її частини) особі, яка її надала, такий платник мав збільшити суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини).

Законом України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015, розд. III "Податок на прибуток підприємств" ПКУ викладено у новій редакції.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Пунктом 18 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ встановлено, що за операціями, по яких витрати для цілей оподаткування податком на прибуток до 1 січня 2015 року визначалися за датою перерахування коштів на банківський рахунок або в касу контрагента платника податку, і станом на 1 січня у платника податку була наявна кредиторська заборгованість за такими операціями, при розрахунку об'єкта оподаткування сума коштів, що була перерахована на банківський рахунок або в касу контрагента платника податку після 1 січня 2015 року, зменшує фінансовий результат до оподаткування.

Отже, починаючи з 01.01.2015 проводиться зменшення фінансового результату на суму поверненої поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку до 01.01.2015 від осіб, які не є платниками податку на прибуток або мають пільги з цього податку, та включеної до складу доходу при визначенні об'єкту оподаткування на прибуток до цієї дати.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 22.03.2017 р.

На офіційному web-сайті Державної фіскальної служби України (www.sfs.gov.ua)  у підрозділі «Проекти регуляторних актів» розділу «Діяльність» розміщено проект наказу Міністерства фінансів України «Про внесення змін до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств» (далі – проект наказу).

Проект наказу підготовлено у зв’язку із прийняттям Верховною Радою України Закону України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», яким запроваджено, зокрема, нову концепцію оподаткування доходів (прибутків) лотерейної діяльності; виключено можливість зарахування сплаченого податку на майно в рахунок сплати податку на прибуток; уточнено порядок застосування різниць, які збільшують або зменшують фінансовий результат до оподаткування; уточнено положення щодо уникнення подвійного врахування при визначенні фінансового результату до оподаткування доходів або витрат, виникнення яких для цілей оподаткування відбувається після 01.01.2015.

Основною метою підготовки проекту наказу є внесення змін до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств шляхом викладення її у новій редакції.

Зауваження та пропозиції до проекту наказу від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань приймаються протягом одного місяця на адреси розробника: поштову – 04655, МПС, Київ – 53, Львівська площа, буд. 8, Департамент методологічної роботи з питань оподаткування, електронну – tatiana.chernysh@sfs.gov.ua, а також на поштову адресу Державної регуляторної служби України – 01011, м. Київ, вул. Арсенальна, буд. 9/11.
Додаткові матеріали:
• Проект наказу Міністерства фінансів України "Про внесення змін до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств" (Завантажити)
• ПОДАТКОВА ДЕКЛАРАЦІЯ з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток АВ до рядка 20 АВ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток ЗП до рядка 16 ЗП Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток ПН до рядка 23 ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток ТЦ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток ВП до рядків 26-29, 31-33 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток ПЗ до рядка 05ПЗ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток АМ до рядка 1.2.1 додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Додаток ЦП до рядків 4.1.3 ЦП та 4.1.4 ЦП додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (Завантажити)
• Пояснювальна записка до проекту наказу Міністерства фінансів України «Про внесення змін до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств» (Завантажити)
Джерело: ДФСУ

Головне управління ДФС у Харківській області   повідомляє, що відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, згідно ст. 186 цього Кодексу.
Підпунктом «в» пп. 14.1.185, пп. «в» пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу визначено, що постачання товарів/послуг включає в себе безоплатну передачу майна іншій особі, постачання послуг іншій особі на безоплатній основі. Таким чином операція із безоплатної передачі майна з балансу платника податку на баланс іншого платника є операцією з постачання такого майна, яка є об'єктом оподаткування ПДВ.
Водночас такі операції звільняються від оподаткування ПДВ у разі безкоштовної передачі з балансу платника податку на баланс іншого платника індивідуально визначеного майна за умови дотримання вимог пп. 197.1.16 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу.
При цьому режим звільнення від оподаткування ПДВ, визначений нормами пп. 197.1.16 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу, застосовується за умови одночасного виконання таких вимог:
передаватись повинен об’єкт будь-якої форми власності;
передача повинна здійснюватися на безоплатній основі;
операція повинна здійснюватися між двома платниками ПДВ або між двома юридичними особами;
передача повинна відбуватися виключно у державну чи комунальну власність;
операція повинна здійснюватися на підставі прийнятого відповідного рішення Уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Джерело: ГУ ДФС у Харьківскій області

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Відповідно до ст. 4 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат.

Так, для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати" затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (далі - П(С)БО 16), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно із п. 6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні (п. 7 П(С)БО 16).

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами (п. 8 П(С)БО 16).

При цьому п. 9 П(С)БО 16 встановлено, що не визнаються витратами, зокрема, зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у п. 6 П(С)БО 16, а також витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Таким чином, формування витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період, починаючи з 1 січня 2015 року, здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Разом з тим, для цілей оподаткування враховуються різниці по амортизації необоротних активів.

Відповідно до пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 ПКУ не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел, зокрема:

витрати на придбання / самостійне виготовлення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів;

витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів.

Терміни "невиробничі основні засоби", "невиробничі нематеріальні активи" означають відповідно основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку.

Тобто, для цілей оподаткування амортизація основних засобів нараховується у разі їх експлуатації для використання у господарській діяльності платника податку.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.03.2017 р.

Згідно з пп. "а" пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), нерезиденти - це, зокрема іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України.

Постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер (пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Поняття відокремлені підрозділи застосовується у значенні, визначеному Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ) (пп. 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Статтею 95 ЦКУ передбачено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій; представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом (абзац перший п. 64.5 ст. 64 ПКУ).

Згідно з пп. 1 п. 3.4 розд. III Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 N 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 N 462) (далі - Порядок), відокремлені підрозділи юридичних осіб - нерезидентів, які відповідають визначенню постійних представництв згідно з пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ, до початку своєї господарської діяльності стають на облік (реєструються платниками податку на прибуток) у контролюючих органах за своїм місцезнаходженням.

Що стосується відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, який не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то пп. 2 п. 3.4 розд. III Порядку передбачено, що він стає на облік як платник, який зобов'язаний сплачувати податки і збори відповідно до ПКУ. При цьому встановлено, що взяття на облік відокремленого підрозділу нерезидента згідно з пп. 2 п. 3.4 р. III Порядку не звільняє такий підрозділ від обов'язку реєстрації платником податку на прибуток, якщо він розпочинає господарську діяльність та відповідає визначенню постійного представництва.

Отже, враховуючи вищезазначене, якщо представництво нерезидента не здійснює господарську діяльність в Україні і не підпадає під визначення "постійне представництво", наведене у пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то воно не повинно реєструватися платником податку на прибуток, подавати декларацію з податку на прибуток підприємства та сплачувати податок на прибуток.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.03.2017 р.

Внесення змін до податкової звітності у разі самостійного виправлення помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій звітності, платником податку здійснюється відповідно до норм ст. 50 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

При виправленні самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданих податкових деклараціях, використовується Податкова декларація з податку на прибуток підприємств, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (далі - Декларація).

Якщо самостійне виправлення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за звітні періоди до 01 січня 2015 року здійснюється у звітній Декларації, то виправлена сума від'ємного значення об'єкта оподаткування відображається у рядку 04 таблиці 1 Додатка ВП до Декларації.

Якщо виправлення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за звітні періоди до 01 січня 2015 року здійснюється в уточнюючій Декларації, то виправлена сума від'ємного значення об'єкта оподаткування відображається у рядку 04 уточнюючої Декларації.

При цьому інші показники Додатка ВП до Декларації та уточнюючої Декларації не заповнюються.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою Декларацією доповнення до такої Декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною Декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі (п. 46.4 ст. 46 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.03.2017 р.

Чи обов'язково на зовнішньоекономічному договорі повинна стояти печатка нерезидента та чи може договір бути оформлений в електронному вигляді?

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГКУ),  господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому згідно частини другої ст. 207 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Отже, здійснення правочинів, що фіксують результати виконання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, повинно здійснюватися відповідно до вимог ГКУ, ЦКУ, Закону України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 959), та інших законів України.

Згідно зі ст. 6 Закону N 959 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Враховуючи викладене, чинне законодавство України передбачає укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом та обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін або у разі експорту послуг (крім транспортних) - шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

При цьому форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначена Положенням, затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань економічної інтеграції України від 06.09.2001 N 201.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 14.03.2017 р.

Згідно з п. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями, зобов'язання припиняється шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Пунктом 1.11 розд. 1 Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року N 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за N 338/3631, із змінами та доповненнями, передбачено, що експортна операція з поставки продукції, виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг та імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні;

строк виконання за зустрічними вимогами настав, або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Разом з тим згідно зі ст. 387 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV, зі змінами та доповненнями, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків запровадження Національним банком України вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 25 та ст. 44 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України наділяється правом запроваджувати вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті, а також встановлювати порядок проведення обов'язкового продажу та розмір надходжень в іноземній валюті, що підлягають обов'язковому продажу.

Абзацом першим п. 2 постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (далі - Постанова N 410) встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб - підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:

в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора / російських рублях (незалежно від суми операції);

в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500000 доларів США) (п. 4 Постанови N 410).

Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані в порядку, установленому в п. 2 Постанови N 410.

Водночас вимоги п. 4 Постанови N 410 не поширюються на випадки припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіка). З урахуванням вищезазначеного на період з 16.12.2016 до 16.06.2017 уповноважені банки можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:

- в іноземній валюті (крім іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора / російських рублів), якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, не перевищує в еквіваленті 500000 доларів США;

- за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіку).

В інших випадках проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки не є можливим, оскільки призведе до порушення вимог законодавства України, зокрема вищезазначених положень нормативно-правових актів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 13.03.2017 р.

Відповідно до п. 63.12 ст. 63 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами і доповненнями (далі - ПКУ), інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Підпунктом 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ визначено, що обов'язок посадових осіб контролюючого органу не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2657-XII "Про інформацію", зі змінами та доповненнями, податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПКУ.

Згідно з п. 1.6 розд. I Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 N 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 N 462), зі змінами та доповненнями (далі - Порядок), стосовно кожного платника податків, взятого на облік в контролюючому органі згідно з цим Порядком, формується облікова справа.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 10 Закону України від 13 січня 2011 року N 2939-VI "Про доступ до публічної інформації", зі змінами і доповненнями (далі - Закон), кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, відповідно до п. 1 частини третьої ст. 10 Закону, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 3 частини першої ст. 6 Закону різновидом інформації з обмеженим доступом є службова інформація. Вимоги для обмеження доступу до інформації зазначені в частині другій ст. 6 Закону.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства та у разі надходження відповідного запиту, суб'єкт господарювання або його представник має право ознайомитися зі своєю обліковою справою, яка зберігається в контролюючому органі за основним місцем обліку платника податків, із врахуванням обмежень, встановлених для допуску до документів, що містять службову інформацію.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 10.03.2017 р.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, згідно з пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються пасивні доходи (крім зазначених у пп. 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Підпунктом 14.1.268 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що термін "пасивні доходи" для цілей розділу IV Кодексу означає, зокрема, доходи, отримані у вигляді дивідендів.

Доходи у вигляді дивідендів оподатковуються відповідно до норм п. 170.5 ст. 170 Кодексу.

Податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у пп. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування (пп. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів (пп. 170.5.2 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Доходи, зазначені в п. 170.5 ст. 170 Кодексу, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 та пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу (пп. 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Згідно з пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу ставку податку встановлено у розмірі 18 відс. - для пасивних доходів, крім зазначених у пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу.

Для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування), ставка податку становить 5 відс. (пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу).

Отже, дивіденди, нараховані у 2017 році [...] - платником податку на прибуток підприємств на користь фізичної особи, оподатковуються за ставкою 5 відсотків.

Крім того, відповідно до пп. 170.5.3 п. 170.5 ст. 170 Кодексу дивіденди, нараховані на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку, тобто за ставкою 18 відсотків.
Джерело: лист ДФСУ від 09.03.2017 р. N 4724/6/99-99-13-02-03-15

Статтею 655 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до пп. "в" пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), дохід із джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів.

Згідно з пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (крім операцій з деривативами) (пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Підпунктом 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 ПКУ визначено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року (абзац другий пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених у абзаці першому п. 29 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ (абзац третій пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Відповідно до пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначеними у пп. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ). Податковий агент під час кожного нарахування платнику інвестиційного прибутку нараховує (утримує) податок за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ, та сплачує (перераховує) утриманий податок до бюджету під час кожного нарахування такого доходу, що не звільняє платника податку від подання річної податкової декларації при отриманні ним доходу, зазначеного у п. 170.2 ст. 170 ПКУ.

При застосуванні платником податку норм пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковий агент - професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об'єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.

Разом з тим запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених у пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 ПКУ.

Отже, в разі якщо внаслідок укладання договору купівлі-продажу інвестиційного активу виникає позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного (податкового) року - такий дохід включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку (абзац перший пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

При цьому фізична особа, яка отримує інвестиційний прибуток, повинна надати податкову декларацію у встановленому порядку та у відповідних випадках, сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).

Податкова декларація подається за базовий звітний період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розд. IV ПКУ.

Якщо договір купівлі-продажу інвестиційного активу укладено у звітному році, а кошти від продажу інвестиційного активу фактично надійдуть у наступному році, то платник податку повинен задекларувати дохід у вигляді інвестиційного прибутку за підсумками року, в якому фактично отримано такий дохід, та у відповідних випадках, сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків, визначеною пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 ПКУ.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 09.03.2017 р.

При розгляді судової справи податкова інспекція (відповідач) в касаційній скарзі вказала, що контрагент підприємства-позивача не надав до перевірки довіреності та товарно-транспортні накладні на підтвердження господарських операцій поставки товару; відсутня інформація про зареєстровані земельні ділянки, транспортних засобах, трудових ресурсах, нерухоме майно, а директор вказаного підприємства не орієнтується в податковому обліку і до підпису директора мають доступ сторонні особи.

Однак суд вважає, що такі обставини, як відсутність у контрагента позивача зареєстрованих у відповідних органах трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки товару, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає в тому, що підприємство не завжди має мати значна кількість працівників, наявність основних засобів, складські приміщення і транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені і інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів, наприклад, на підставі цивільно-правових договорів.

Та обставина, що директор контрагента позивача не орієнтовані в податковому обліку, а до підпису директора мають доступ сторонні особи, які не є свідченням безпідставності формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій з зазначеним суб'єктом господарювання, адже в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили або могли підтвердити обставина підробки документів і підписання первинних документів іншими особами. Само по собі неволодіння директором правилами ведення бухгалтерського або податкового обліку не є свідченням неможливості такою особою щодо здійснення поставки товару, адже чинне законодавство не містить вимог щодо обов'язку директора самостійно оформляти податкову і бухгалтерську звітність.
Джерело:  Ухвала  ВАСУ від 08.02.17 г. по справі  № 2а/2370/4787/12

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦКУ).

Статтею 514 ЦКУ передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

При цьому доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні (п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

У разі якщо відповідно до договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто відбувається заміна кредитора, то доходу у розумінні ПКУ у нового кредитора не виникає.
Джерело: лист ДФСУ від 24.02.2017 р. № 3894/6/99-99-13-02-03-15

Збільшення статутного капіталу шляхом внесення учасником підприємства основних засобів враховується в складі витрат, починаючи з періоду нарахування амортизації таких основних засобів, і впливає на фінансовий результат до оподаткування за правилами бухобліку і, відповідно, зменшує об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Оскільки операції зі збільшення статутного капіталу внеском учасника підприємства основних засобів (обладнання) впливають (можуть впливати) на формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, дані операції з 01.01.2015 р підпадають під визначення контрольованих відповідно до ст. 39 ПКУ.

Зазначені операції повинні бути відображені в звіті про контрольованих операціях в звітному періоді, в якому відбулася господарська операція по внесенню учасником до статутного капіталу основних засобів (обладнання) на дату переходу права власності та / або на дату відображення в бухобліку зарахування на баланс таких основних засобів ( обладнання) (на рахунку Дт15 / Дт10).
Джерело: лист ДФСУ від 09.03.2017 р. № 5898/7/99-99-14-01-02-17.

ВАСУ підкреслив, що законодавство не містить норми, яка визначала б, наскільки детально потрібно вказувати вміст господарської операції в первинному документі.
Виходячи з цього, складені сторонами однотипні акти (тобто з однаковим описом операції), які не мають детального змісту наданих послуг, на думку суду, не є свідченням нездійснення операцій взагалі. Адже чинне законодавство не містить положень, які б забороняли складати однотипні акти виконаних робіт.

Більш того, складання таких актів є звичайною практикою госпсуб'єктів. Це пов'язано з тим, що ступінь деталізації опису господарської операції в первинному документі законодавством не встановлена, а умовою документального її підтвердження є можливість на підставі сукупності документів (зокрема, договорів, додаткових угод та ін.) зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Джерело: Ухвала ВАСУ від 01.03.17 г. по справі  № 823/5399/15

Відповідно до п. 3 ст. 86 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (далі - ГКУ) майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений довідкою органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію).

Згідно з п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п. 162.1 ст. 162 ПКУ).

Відповідно до п. 179.1 ст. 179 ПКУ платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до ПКУ.

Декларація для платників податку на доходи фізичних осіб подається до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розд. IV ПКУ (пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).

Однак строк подання декларації, визначений пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, на випадки подання декларації з метою виконання п. 3 ст. 86 ГКУ не поширюється.

Строки подання декларації громадянами, які здійснюють відповідні внески до статутного капіталу юридичної особи, ПКУ не передбачено.

Водночас відповідно до п. 179.12 ст. 179 ПКУ за зверненням платника податку контролюючий орган, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Форму довідки про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов'язань з такого податку) затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 N 795 (далі - Наказ N 795).

Згідно з п. 4 Порядку заповнення довідки про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов'язань з такого податку), затвердженого Наказом N 795, довідка видається за зверненням платника податку у десятиденний строк на підставі поданої декларації про майновий стан і доходи.

Враховуючи вищезазначене, фізична особа (у т. ч. нерезидент), яка здійснюватиме внесок у статутний фонд юридичної особи, подає до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку як платник податків, декларацію про майновий стан і доходи. За зверненням платника податку контролюючий орган, до якого було подано податкову декларацію, у десятиденний строк видає довідку про її подання для підтвердження свого майнового стану.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 02.03.2017 р.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Підпунктом 138.3.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ визначено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 п. 138.1 ст. 138 ПКУ.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності викладені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку N 7 "Основні засоби", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92 (далі - П(С)БО 7).

Зокрема, п. 29 П(С)БО 7 встановлено, що нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Пунктом 40 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 N 561, об'єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, нестачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визнання активом.

Згідно з ст. 138 ПКУ при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток фінансовий результат до оподаткування коригується на різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів.

Так, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

При цьому фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті ПКУ, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

Таким чином, операція з внесення до статутного фонду іншої юридичної особи основних засобів та нематеріальних активів або повернення внеску засновнику у вигляді основних засобів розглядається як вибуття основного засобу і нематеріального активу, тому у податковому обліку проводяться коригування фінансового результату до оподаткування, передбачені п. п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПКУ для ліквідації або продажу основних засобів або нематеріальних активів.
Джерело: Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 02.03.2017 р.

Відповідно до п. 114.1 ст. 114 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним ст. 102 ПКУ.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ (коли грошове зобов'язання може бути нараховане без дотримання строку давності), має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Разом з тим, пп. 38.2 п. 38 підрозд. 10 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ визначено, що на період проведення антитерористичної операції для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України:

1) зупиняється нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов'язань, за якими зупинено стягнення;

2) зупиняється застосування норм ст. ст. 59, 60 ПКУ (в частині податкових вимог), ст. ст. 87 - 101 ПКУ (погашення податкового боргу).

Відлік строку давності, визначений ст. 102 ПКУ, зупиняється на період, протягом якого до платників податків, вказаних у п. 38 підрозд. 10 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ, не застосовувалися заходи стягнення, передбачені ст. ст. 59, 60, ст. ст. 87 - 101 ПКУ.

Норми пп. 38.2 п. 38 підрозд. 10 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ не застосовуються:

з дати реєстрації зміни місця проживання фізичною особою - платником податків і переселення на іншу територію України на постійне місце проживання, місце проживання внутрішньо переміщеної особи та проведення реєстраційної дії щодо зміни місця проживання фізичної особи - підприємця;

з дати реєстрації зміни місцезнаходження юридичної особи на іншу територію України.
Джерело: Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 27.02.2017 р.

Відповідно до п. 38 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), платники податку на прибуток підприємств сплачують до 31 грудня 2016 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 2/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за три квартали 2016 року. Розрахунок такого авансового внеску подається платником податку у податковій декларації за три квартали 2016 року. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Враховуючи зазначене, розрахунок авансового внеску у розмірі 2/9 податку на прибуток підприємств відображається платником податку у рядку 26 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (далі - Декларація), за три квартали 2016 року.

При складанні Декларації за звітний (податковий) 2016 рік у рядку 16.6 додатка ЗП "Зменшення нарахованої суми податку" до рядка 16 ЗП Декларації відображається сума нарахованого авансового внеску у розмірі 2/9 податку на прибуток підприємств, визначеного у рядку 26 Декларації за три квартали 2016 року.

Враховуючи те, що згідно з п. 137.4 ст. 137 ПКУ податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується платниками податку наростаючим підсумком, то до рядка 26 Декларації за звітний (податковий) 2016 рік переноситься сума авансового внеску у розмірі 2/9 податку на прибуток підприємств, визначена у рядку 26 Декларації за три квартали 2016 року. Водночас п. 38 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ та приміткою 9 до форми Декларації передбачено заповнення розрахунку авансового внеску у розмірі 2/9 податку на прибуток, що підлягає сплаті до 31 грудня, у Декларації за три квартали 2016 року (рядок 26 Декларації), тому не вважається порушенням незаповнення рядка 26 у Декларації за звітний (податковий) 2016 рік.
Джерело: Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.02.2017 р.

 

Відповідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно із п. 44.3 ст. 44 ПКУ платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у п. 44.1 ст. 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Водночас згідно із ст. 32 Закону України від 24 грудня 1993 року N 3814-XII "Про Національний архівний фонд та архівні установи", із змінами та доповненнями, об'єднання громадян і релігійні організації, а також підприємства, установи та організації, засновані на приватній формі власності, мають право створювати архівні підрозділи для постійного або тимчасового зберігання документів, що не належать державі, територіальним громадам, передавати документи Національного архівного фонду на зберігання до державних та інших архівних установ. Зазначені юридичні особи зобов'язані забезпечити збереженість документів, що нагромадилися за час їх діяльності, до проведення експертизи їх цінності в порядку, встановленому цим Законом, та протягом року з дня реєстрації цих юридичних осіб в установленому законодавством порядку погодити свою номенклатуру справ з однією з державних архівних установ або архівним відділом міської ради.

У разі ліквідації зазначених юридичних осіб ліквідаційні комісії зобов'язані забезпечити впорядкування та збереженість документів і за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства, або уповноваженою ним архівною установою визначити місце подальшого зберігання архівних документів цих юридичних осіб (регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів)) за період 1095 днів, що передують даті останньої господарської операції, - протягом трьох років з дня здачі в архів, документи про нарахування та виплату заробітної плати найманим працівникам - протягом сімдесяти років).

Якщо документи, визначені у п. 44.1 ст. 44 ПКУ, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених п. 44.3 ст. 44 ПКУ (п. 44.4 ст. 44 ПКУ).

Отже, документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, повинні зберігатися 3 роки (2555 днів для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням). Після закінчення строків зберігання документів суб'єкт господарювання в установленому законодавством порядку передає їх до архіву.

Разом з тим, якщо зазначені вище документи пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, то такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності.
Джерело: Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.02.2017 р.

Відповідно до пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, зазначених у п. 140.2 та пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 ПКУ, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ), придбаних, зокрема у нерезидентів (у тому числі пов'язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), зазначених у пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ. Вимоги пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 ПКУ не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки", відповідно до процедури, встановленої ст. 39 ПКУ, але без подання звіту.

При цьому, якщо ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг перевищує їх ціну, визначену відповідно до принципу "витягнутої руки", встановленого ст. 39 ПКУ, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю придбання та вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом "витягнутої руки".

Для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік (пп. 39.4.1 п. 39.4 ст. 39 ПКУ).

Оскільки вартісні критерії контрольованих операцій встановлені в розрахунку на рік, рішення про незбільшення фінансового результату відповідно до пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу приймається платником податків лише за підсумками відповідного податкового (звітного) року.

Таким чином, платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат податкового (звітного) кварталу, півріччя, 9 місяців на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, зазначених у п. 140.2 та пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 ПКУ, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ), придбаних, зокрема у нерезидентів (у тому числі пов'язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), зазначених у пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ.
Джерело: Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.02.2017 р.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період, не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. III ПКУ. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період, не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. III ПКУ, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Отже, платник податків, доходи якого від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначені за правилами бухгалтерського обліку, не перевищували двадцяти мільйонів гривень, але при цьому такий платник застосовував коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. III ПКУ, має право один раз в будь-якому році безперервної сукупності років, в кожному з яких розмір доходу не перевищує двадцяти мільйонів гривень, прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування та зазначити про прийняття такого рішення у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за такий податковий (звітний) рік.
Джерело: Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 24.02.2017 р.

Міністерство фінансів  надало роз’яснення щодо застосування П(С)БО 22 «Вплив інфляції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.02.2002 № 147, підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності), які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність.

Порядок коригування фінансової звітності, яка оприлюднюється, з урахуванням кількісного показника кумулятивного приросту інфляції на рівні 90 і більше відсотків та загальні вимоги до розкриття інформації про неї у примітках до фінансової звітності визначається П(С)БО 22 «Вплив інфляції».

Проте п.3 МСБО 29 «Фінансова звітність в умовах гіперінфляції» передбачено сукупність кількісних та якісних характеристик економічного середовища в країні з гіперінфляційними процесами, які включають таке (але не обмежуються таким):

а) основна маса населення віддає перевагу збереженню своїх цінностей у формі немонетарних активів або у відносно стабільній іноземній валюті. Суми, утримувані в національній валюті, негайно інвестуються для збереження купівельної спроможності;

б) основна маса населення розглядає грошові суми не в національній грошовій одиниці, а у відносно стабільній іноземній валюті. Ціни можуть також наводитися в цій валюті;

в) продаж та придбання на умовах відстрочки платежу здійснюється за цінами, які компенсують очікувану втрату купівельної спроможності протягом періоду відстрочки платежу, навіть якщо цей строк є коротким;

г) відсоткові ставки, заробітна плата та ціни індексуються згідно з індексом цін;

ґ) кумулятивний рівень інфляції за трирічний період наближається до 100% або перевищує цей рівень.

Якісні характеристики, передбачені МСБО 29, не було імплементовано в національне законодавство з бухгалтерського обліку.

Аналізуючи сукупність якісних та кількісних характеристик стану економічного середовища в країні згідно з МСБО 29, ураховуючи тенденцію до зниження рівня інфляції в Україні (у 2015 році рівень інфляції становив 43,3 %, тоді як у 2016 році – 12,4 %), Методологічна рада з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України дійшла висновку, що підстави для коригування підприємствами фінансової звітності за 2016 рік згідно з П(С)БО 22 відсутні, та схвалила відповідні зміни до П(С)БО 22.

З метою забезпечення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності підприємствами, які повинні відповідно до законодавства оприлюднювати річну фінансову звітність, в частині перерахунку показників фінансової звітності на вплив інфляції, ураховуючи положення міжнародних стандартів фінансової звітності, Міністерством фінансів України видано наказ від 17.02.2017 № 241 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з питань бухгалтерського обліку».

Зокрема, цим наказом вносяться зміни до П(С)БО 22, якими передбачається встановлення сукупності специфічних кількісних та якісних характеристик економічного середовища країни, притаманних гіперінфляційній економіці, за наявності яких показники річної фінансової звітності підлягають перерахунку із застосуванням коефіцієнта коригування.
Джерело: лист Мінфіну від 28.02.2017 № 11410-06-5/5390

До Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у 2016 році внесено біля 60 змін, які відображені у процедурі державної реєстрації змін щодо найменування юридичної особи. 

Внесені законодавцем зміни пов’язані зі зміною територіальності та вимог до документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, сплатою адміністративного збору та здійсненням контрольних функцій Міністерством юстиції України.   

Необхідність нотаріального засвідчення підписів на статутних документах - це вимушена міра законодавця пов’язаною з захистом бізнесу від рейдерських захоплень, які в 2016 році (до ведення засвідчення підписів) були актуальними та 90% з яких були успішними.

До того, Наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016   № 3268/5 затверджено нові форми заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.  

1.НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ ДЛЯ ВНЕСЕННЯ ЗМІН В ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР:

-      протокол загальних зборів засновників (справжність підписів повинна бути нотаріальна засвідчена),

-      статут викладений в новій редакції (справжність підписів повинна бути нотаріальна засвідчена),

-      заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за Формою № 3,

-      квитанція про сплату адміністративного збору,

-      довіреність, при подачі документів уповноваженим представником. 

2.ВАРТІСТЬ:

-      адміністративний збір – 480 грн. + комісія банку (орієнтовно до 20 грн.),

-      нотаріальне засвідчення підписів – орієнтовно 350 грн. (250 грн. статут + 100 протокол),

-      сплата додаткових платежі, у випадку проведення реєстраційної дії не державним реєстратором. 

 3.АЛГОРИТМ ДІЙ:

    - перевірити найменування юридичної особи на відповідність вимог діючого законодавства (Наказ Міністерства юстиції України від 05.03.2012  № 368/5),

   -  не пізніше трьох днів з дати прийняття рішення подати державному реєстратору пакет документів, визначений п. 1, враховуючи принцип територіальності. 

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – ЗУ «Про державну реєстрацію») державну реєстрацію можливо провести незалежно від місця знаходження юридичної чи фізичної особи в межах області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації на підставі документів, поданих в електронній формі 

-      розгляд документів реєстратором протягом 24 годин після надходження документів, 

-      отримати виписку з державного реєстру у паперовій формі з підписом та печаткою державного реєстратора. 

  4. ЗАВЕРШАЛЬНА СТАДІЯ:

-      зміна печатки (при наявності),

-      відкриття нового банківського рахунку,

-      отримання нового електронного цифрового підпису,

-      повідомлення контролюючих / дозвільних органів,

-      повідомлення контрагентів (якщо передбачено Договором). 

Підсумовуючи викладене, процедура зміни найменування юридичної особи в Єдиному державному реєстрі зазнала змін, які пов’язані з застосуванням принципу територіальності, та збільшенням затрат, пов’язаних з нотаріальним засвідченням підписів.  

Джерело: Ліга.Блоги

Відповідно до частини п'ятої ст. 24 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року N 4495-VI, зі змінами та доповненнями, оскарження податкових повідомлень-рішень органів доходів і зборів здійснюється у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п. 44.6 ст. 44 ПКУ) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (п. 56.3 ст. 56 ПКУ).

При цьому відповідно до п. 56.4 ст. 56 ПКУ під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПКУ, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).

У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня (п. 56.6 ст. 56 ПКУ).

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 ст. 56 ПКУ подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення (п. 56.7 ст. 56 ПКУ).

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (п. 56.8 ст. 56 ПКУ).

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у п. 56.8 ст. 56 ПКУ (п. 56.9 ст. 56 ПКУ).

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому п. 56.9 ст. 56 ПКУ.

В свою чергу рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПКУ).

Також не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 ст. 56 ПКУ).

Якщо відповідно до ПКУ контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу (п. 56.12 ст. 56 ПКУ).

Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами затверджено наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 N 916, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 за N 1617/28062.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 23.02.2017 р.

Розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків здійснюються органами ДФС згідно з положеннями статті 100 Кодексу, постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1235 "Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин" (далі - Перелік обставин).

Відповідно до вимог пунктів 100.1, 100.2 та 100.4 - 100.7 статті 100 Кодексу розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни.

Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.
Джерело: лист ДФС від 22.02.2017 р. N 2638/М/99-99-17-01-14

Згідно з п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 ПКУ.

Фінансова звітність, що складається та подається відповідно до п. 46.2 ст. 46 ПКУ, платниками податку на прибуток та неприбутковими підприємствами, установами та організаціями, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації) та її невід'ємною частиною.

Порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.05.99 N 137, зі змінами та доповненнями (далі - П(С)БО 6).

Згідно з п. 4 П(С)БО 6 виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку).

Виправлення помилок, які відносяться до попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності (п. 5 П(С)БО 6).

Крім того, відповідно до п. 20 П(С)БО 6 у примітках до фінансових звітів слід розкривати інформацію щодо виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах, зокрема, зміст і суму помилки, статті фінансової звітності минулих періодів, які були переобраховані з метою повторного подання порівняльної інформації.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 20.02.2017 р.

До 01.01.2017 року Законом від 28.12.2014 № 71 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі – Закон № 71) було введено мораторій на перевірки:
«Установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України».

З 01.01.2017 року дія Закону № 71 не поширюється на перевірки в 2017 році.

Законом України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 № 1728 встановлено до 31 грудня 2017 року мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (стаття 2).

При цьому статтею 6 передбачено обмеження дії норм цього Закону на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю), зокрема:
- центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику;
- органом, що здійснює державне регулювання ринку цінних паперів.

ЗУ № 1728:

Стаття 2. Встановити до 31 грудня 2017 року мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Стаття 6. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, органом, що здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та його територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, та його територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпеки використання ядерної енергії, та його територіальними органами, Державною службою України з питань праці та її територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації, органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України.

Міністерство фінансів надало роз’яснення щодо особливостей застосування первинних документів у зв’язку з прийняттям Закону України від 03.11.2016 № 1724-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг».

Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в частині спрощення документообороту підприємств шляхом зменшення вимог до первинного документа та скорочення переліку його обов’язкових реквізитів, зокрема змінено термін «первинний документ», що дозволить вважати оплачений (акцептований) рахунок-фактуру (інвойс) підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій з постачання товарів, робіт (послуг) без обов’язкового складання акта приймання-передачі.

Таким чином, Міністерство фінансів України продовжує процес гармонізації національного законодавства з європейським, у тому числі шляхом впровадження найкращих світових практик, що позитивно вплине на бізнес-клімат в Україні та зміцнить позиції у рейтингу Doing Business.
Джерело: лист Мінфіну від 16.02.2017 р. N 31-11410-06-5/4339

 

Коригування фінансового результату до оподаткування на різниці за курсовими різницями, які виникають по заборгованості в іноземній валюті, р. III ПКУ не передбачено. Тому дані операції відображаються відповідно до правил бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату.

У той же час відсотки, які в 2015 році перевищували суму обмеження, визначеного п. 140.2 ПКУ, і збільшили фінансовий результат до оподаткування, зменшуються на 5% і з метою розрахунку обмежень, встановлених п. 140.2 ПКУ, додаються до суми відсотків, нарахованих у користь пов'язаних осіб - нерезидентів в звітних періодах 2016 року.

Для розрахунку обмежень, встановлених п. 140.2 ПКУ, не враховані відсотки за станом на 01.01.2017 р (в т.ч. відсотки, які не враховано в 2015 році і зменшені на 5%), зменшуються на 5% і додаються до суми відсотків, нарахованих на користь пов'язаних осіб - нерезидентів в звітних періодах 2017 року.

Відносно залишку сум відсотків минулих періодів в розмірі 5%, то платник податків не має права надалі враховувати такий залишок в майбутніх звітних періодах.
Джерело: лист ДФС від  06.02.2017 р. № 2115/6/99-99-15-02-02-15

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Водночас, абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 ПКУ).

Згідно з частиною другою ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша ст. 9 Закону N 996).

Отже, Податкова декларація з податку на прибуток підприємств, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (далі - Декларація), заповнюється на підставі первинних документів, складених відповідно до бухгалтерського обліку, у гривнях без копійок з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 20.02.2017 р.

Згідно з п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 ПКУ.

Фінансова звітність, що складається та подається відповідно до п. 46.2 ст. 46 ПКУ, платниками податку на прибуток та неприбутковими підприємствами, установами та організаціями, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації) та її невід'ємною частиною.

Порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.05.99 N 137, зі змінами та доповненнями (далі - П(С)БО 6).

Згідно з п. 4 П(С)БО 6 виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку).

Виправлення помилок, які відносяться до попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності (п. 5 П(С)БО 6).

Крім того, відповідно до п. 20 П(С)БО 6 у примітках до фінансових звітів слід розкривати інформацію щодо виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах, зокрема, зміст і суму помилки, статті фінансової звітності минулих періодів, які були переобраховані з метою повторного подання порівняльної інформації.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 20.02.2017 р.

Відповідно до п. 114.1 ст. 114 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним ст. 102 ПКУ.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, розрахунку, звіту (далі - податкова декларація) та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 ст. 102 ПКУ передбачено, що грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому п. 102.1 ст. 102 ПКУ, якщо:

податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;

посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1 ст. 49 ПКУ).

Абзацом першим п. 49.2 ст. 49 ПКУ визначено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.02.2017 р.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки платників податків.

Пунктом 85.2 ст. 85 ПКУ визначено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов'язаних з виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності (п. 44.3 ст. 44 ПКУ).

Крім того, відповідно до номера ст. 336 розд. I "Документи, що створюються в управлінській діяльності" Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 N 578/5, зареєстрованим Міністерством юстиції України 17.04.2012 за N 571/20884, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо) мають зберігатися протягом трьох років за умови завершення перевірки контролюючими органами з питань дотримання податкового законодавства. У разі виникнення спорів (суперечок), порушення кримінальних справ, відкриття судами провадження у справах - зберігаються до ухвалення остаточного рішення.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня в разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 ст. 102 ПКУ визначено, що грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому п. 102.1 ст. 102 ПКУ, якщо:

податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;

посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

При цьому грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

З огляду на зазначене, обмежень щодо періоду, за який контролюючі органи проводять перевірки платників податків, чинним законодавством не встановлено.

У разі проведення документальної (планової, позапланової) перевірки платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки та зберігання яких регламентується діючими нормативно-правовими актами. При цьому грошове зобов'язання платника податків визначається контролюючим органом лише за визначені ПКУ періоди.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.02.2017 р.

Коротка.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено Податковим кодексом України (далі - ПКУ)).

У разі проведення зустрічної звірки платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Разом з тим, підпунктами 78.1.1, 78.1.4 та 78.1.9 п. 78.1 ст. 78 ПКУ встановлено термін для надання платниками податків пояснень та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Повна.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених ПКУ;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 ПКУ, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених ПКУ.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено ПКУ).

У разі проведення зустрічної звірки платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Документальне підтвердження цієї інформації на вимогу контролюючого органу може бути надано в електронному або паперовому вигляді на вибір платника податків.

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим п. 73.3 ст. 73 ПКУ, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Разом з тим, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема за наявності хоча б однієї з таких підстав:

отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого ПКУ законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного та іншого не врегульованого ПКУ законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

щодо платника податку подано скаргу:

про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 ПКУ, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання письмового запиту контролюючого органу, в якому зазначається інформація із скарги, пояснень та документального підтвердження на цей запит;

або

про ненадання таким платником податків акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної у разі ненадання таким платником податків протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання письмового запиту контролюючого органу, в якому зазначається інформація із скарги, пояснень та документального підтвердження на цей запит (підпункти 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 п. 78.1 ст. 78 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.02.2017 р.

Коротка.

На суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов'язаних з проведенням податкових перевірок, нараховується пеня, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження), за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Повна.

Відповідно до пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених ПКУ випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Згідно з пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПКУ нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов'язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

На суми грошового зобов'язання, визначеного, зокрема, пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (п. 129.4 ст. 129 ПКУ).

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частин) скасовується (п. 129.2 ст. 129 ПКУ).

У разі якщо керівник (заступник керівника або уповноважена особа) контролюючого органу відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені ст. 56 ПКУ, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження (п. 130.1 ст. 130 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.02.2017 р.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами і доповненнями (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Отже, базою для розрахунку об'єкта оподаткування податком на прибуток є фінансовий результат до оподаткування, визначений відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Підпунктом 140.5.11 п. 140.5 ст. 140 ПКУ встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується платником податку на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" ПКУ.

Цивільно-правова відповідальність є однією із форм (видів) юридичної відповідальності, суть якої полягає у примусовому впливі на порушника цивільних прав і обов'язків шляхом застосування щодо нього санкцій, які тягнуть за собою додаткові невигідні майнові наслідки, яка передбачена нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), та інших актів цивільного законодавства.

З урахуванням ст. ст. 546, 549 ЦКУ, ст. 230 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГКУ), неустойкою (штрафом, пенею) визнається сума санкцій, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому ПКУ має власне визначення штрафної санкції (фінансової санкції, штрафу), якою у податкових відносинах вважається плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Таким чином, суми штрафних (фінансових) санкцій та пені, нараховані за наслідками перевірок органів ДФС, визнаються витратами згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування. При цьому на суму таких штрафних (фінансових) санкцій та пені різниця для збільшення фінансового результату до оподаткування не виникає.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 15.02.2017 р.

Актуалізований перелік країн та юрисдикцій, на які поширюється дія Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах (далі - Конвенція).

Перелік, наданий листом УКРІНФОРМ України від 28.11.2016 р № 38007/7 / 99-99-01-02-02-17, доповнений такими країнами як: Андорра, Ізраїль, Ліхтенштейн, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Самоа, Сенегал, Уругвай і Швейцарія.

Крім того, Конвенція набуде чинності для Маршаллових островів, Монако і Пакистану - з 01.04.2017 р .; для Малайзії - з 01.05.2017 р
Джерело: лист ДФС від  24.01.2017 р. № 1413/7/99-99-01-02-02-17

Постачальник (первинний кредитор) при здійсненні операції з надання послуг повинен нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ, скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну. Така податкова накладна, зареєстрована в ЄРПН, є підставою для боржника для включення зазначених в ній сум ПДВ до складу податкового кредиту.

У свою чергу, операція з відступлення постачальником (первинним кредитором) права вимоги новому кредитору в обмін на грошові кошти, відповідно до пп. 196.1.5 ПКУ, не є об'єктом оподаткування ПДВ і не тягне податкових наслідків з ПДВ у первинного кредитора.

Новий кредитор на дату поступки йому постачальником (первинним кредитором) права вимоги до боржника не формує податковий кредит з ПДВ на суму такого уступленого права вимоги, а на дату отримання боргу від боржника - не нараховує податкових зобов'язань з ПДВ.

При поступці постачальником (первинним кредитором) права вимоги новому кредитору покупець (боржник) податковий кредит, сформований на дату отримання послуги від первинного кредитора, не коригує.
Джерело: лист ГУ ДФС у м.Києві  від 06.02.2017 р. № 2350/10/26-15-12-01-18

Платники податків зможуть переглянути інформацію про об'єкти оподаткування, в т.ч. про ідентифікатор об'єкта оподаткування, присвоєний ДФС, в приватній частині Електронного кабінету платника.

При необхідності зміни ідентифікатора об'єкта оподаткування платник податків може подати до контролюючого органу зміни про об'єкт оподаткування шляхом повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20- ОПП, в якому інформація щодо даного об'єкта оподаткування подається 2-мя рядками, а саме:

• в одному рядку зазначається інформація про закриття об'єкта оподаткування;

• в другій - оновлена інформація про об'єкт оподаткування.

Державній фіскальній службі доручено протягом місяця починаючи з 19.03.2017 р забезпечити внесення в інформацію про об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, надану платниками податків до 19.03.2017 р в контролюючі органи, ідентифікаторів об'єктів оподаткування, які є унікальними серед об'єктів оподаткування платника податків.

З 19.03.2017 р визнаються такими, що втратили силу документи, які були видані контролюючими органами до 19.03.2017 р і дійсні станом на 19.03.2017 р, а саме:

• довідки про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП (крім тих, які були видані платникам податків, відомості щодо яких не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, а саме відокремленим підрозділам іноземних компаній, організацій, в т.ч. постійних представництв нерезидентів, уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи, яка керує майна, інвесторам (операторам) за угодами про розподіл продукції, виконавцям проектів (програм) міжнародної технічної допомоги, дипломатичним місіям, військовим частинам і фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність);

• повідомлення про включення платника податків до категорії платників окремих податків за формою № 16-ОПП.

Довідки про взяття на облік платників податків за формою № 4-ОПП, видані платникам податку, відомості про яких не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, застосовуються як довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, за формою № 34-ОПП до моменту виникнення змін у даних платника податку, що вказуються в такій довідці.
Джерело:  Наказ Мінфіну від 21.12.2016 р. № 1125

Відповідно до пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 ПКУ) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні (пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ резиденти - це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Отже, фізична особа - резидент, яка здійснює на користь нерезидента - юридичної особи виплату доходів з джерелом походження з України від операцій з продажу корпоративних прав, зобов'язана утримувати податок з таких доходів та за їх рахунок, якщо інше не передбачено положеннями міжнародного договору України з країною резиденцією особи, на користь якої здійснюється виплата.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 08.02.2017 р.

З порушеного питання пропонуємо Вам звернутись відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України для отримання індивідуальної податкової консультації в усній формі до контролюючих органів ДФС або у письмовій формі до Головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, або Офісу великих платників податків ДФС, або ДФС України, оскільки документи для визнання нерезидента бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходів з джерелом їх походження з України розглядаються окремо за кожним конкретним випадком.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 08.02.2017 р.

Коротка.

При нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного Податковим кодексом України (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

При складанні актів перевірок в актах перевірок суми пені не нараховуються і не зазначаються.

Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 N 1204. У разі несплати в установлений строк узгодженого грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, про нарахування пені зазначається у відповідних формах податкових повідомлень-рішень.

Після рознесення сум до інтегрованої картки платника автоматично проводиться розрахунок пені за правилами, визначеними главою 7 розд. ІІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 N 422.

Повна.

Відповідно до пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених ПКУ випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Згідно з пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного ПКУ (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частин ) скасовується (п. 129.2 ст. 129 ПКУ).

Водночас, на виконання п. 130.1 ст. 130 ПКУ у разі якщо керівник (заступник керівника або уповноважена особа) контролюючого органу відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені ст. 56 ПКУ, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

На суми грошового зобов'язання, визначеного, зокрема пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (п. 129.4 ст. 129 ПКУ).

Пунктом 2 глави 1 розд. II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 N 422 (далі - Порядок N 422), встановлено, що у разі нарахування, зокрема, сум грошових зобов'язань і пені з податків, зборів та сум єдиного внеску, визначених органом ДФС (акт перевірки, податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) автоматично кожному платнику відкривається інтегрована картка платника (далі - ІКП).

При складанні актів перевірок в актах перевірок суми пені не нараховуються і не зазначаються.

Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 N 1204. У разі несплати в установлений строк узгодженого грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, про нарахування пені зазначається у відповідних формах податкових повідомлень-рішень.

Після рознесення сум до ІКП автоматично проводиться розрахунок пені за правилами, визначеними главою 7 розд. ІІІ Порядку N 422.

Разом з цим сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ, є податковим боргом (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Правила нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДФС, визначено пп. 2 п. 1 глави 7 розд. ІІІ Порядку N 422.

Щодо стану розрахунків за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі за пенею, нарахованою контролюючим органом, суб'єкт господарювання, щодо якого в контролюючому органі відкрито ІКП, за письмовою заявою може отримати письмовий документ у довільній формі.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 07.02.2017 р.

Відповідно до п. 70.9 ст. 70 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями, та п. 10 розд. VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 N 779 (далі - Положення), за зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) за формою, наведеною у додатку 3 до цього Положення, відповідно до порядку, визначеного цим Положенням.

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства та/або видача документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, здійснюється відносно осіб, які перебувають на території України на законних підставах, встановлених Законом України "Про правий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з урахуванням вимог Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року N 150 (далі - Порядок N 150), та Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2015 N 884 (далі - Порядок N 884).

Іноземці та особи без громадянства для отримання документа, що засвідчує реєстрацію особи у Державному реєстрі, можуть звернутися до територіальних органів ДФС в областях або місті Києві, а іноземці та особи без громадянства, які мають посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання в Україні, - до територіальних органів ДФС у районах, містах, районах у містах, що відповідають місцю проживання в Україні, зазначеному в посвідці.

Для отримання документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, іноземці та особи без громадянства пред'являють документ, що посвідчує особу, та додають засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред'явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).

За бажанням особи документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, може бути виданий законному представнику чи уповноваженій особі за наявності документа, що посвідчує особу такого представника, та документа, що посвідчує особу довірителя, або його ксерокопії (з чітким зображенням), а також довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку, на видачу такого документа (після пред'явлення повертається) та її копії.

Враховуючи викладене, для іноземців та осіб без громадянства видача документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, здійснюється відносно осіб, які перебувають на території України на законних підставах, з урахуванням вимог Порядку N 150 та Порядку N 884 на підставі документа, що посвідчує особу, та засвідченого в установленому законодавством порядку його перекладу українською мовою (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні). Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 03.02.2017 р.

Відповідно до пп. 39.3.2.2 п.п. 39.3.2 п. 39.3 ст. 39 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), якщо під час застосування методів трансфертного ціноутворення порівняння ціни або рентабельності в контрольованій операції проводиться з цінами або показниками рентабельності кількох зіставних неконтрольованих операцій або юридичних осіб, які не здійснюють операції з пов'язаними особами, обов'язково використовується діапазон цін (рентабельності).

Якщо ціна в контрольованій операції або відповідний показник рентабельності контрольованої операції перебуває: в межах діапазону, вважається, що умови контрольованої операції відповідають принципу "витягнутої руки"; поза межами діапазону цін (рентабельності), розрахунок податкових зобов'язань платника податків у контрольованій операції проводиться відповідно до ціни (показника рентабельності), яка (який) дорівнює значенню медіани такого діапазону (крім випадків проведення платниками податків самостійного коригування відповідно до пп. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ) (пп. 39.3.2.3 пп. 39.3.2 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).

Застосування для цілей оподаткування медіани діапазону цін (рентабельності) здійснюється за умови, що це не призведе до зменшення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету (пп. 39.3.2.3 пп. 39.3.2 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).

Порядок розрахунку діапазону цін (рентабельності) та медіани діапазону цін (рентабельності) для цілей трансфертного ціноутворення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року N 381 (далі - Порядок N 381). Порядком N 381 встановлено, що для визначення діапазону цін (рентабельності) використовується вибірка цін (фінансових показників) зіставних операцій, впорядкована за зростанням. Кожному значенню вибірки починаючи з мінімального присвоюється порядковий номер. Якщо вибірка містить два і більше однакових значення, до неї включаються всі такі значення. До вибірки не включається ціна (фінансовий показник) контрольованої операції.

Розрахунок діапазону цін (рентабельності) здійснюється таким чином:

1. У разі якщо при обчисленні нижнього та верхнього квартилей діапазону цін (рентабельності) добуток чисел 0,25 та 0,75 і числа значень вибірки цін (фінансових показників) не є цілим числом.

Ціна товару у контрольованій операції становить 300 дол. США за 1 тонну.

Маємо інформацію про ціни шести зіставних операцій ($/т): 330, 250, 400, 320, 380, 330.

Упорядкуємо всі ціни за зростанням, кожній ціні присвоюємо порядковий номер:

N 1 - 250, N 2 - 320, N 3 - 330, N 4 - 330, N 5 - 380, N 6 - 400.

До вибірки значень цін зіставних операцій було включено обидва значення ціни 330 $/т, кожне з яких має окремий порядковий номер у вибірці ( N 3 та N 4).

Для того щоб визначити діапазон цін, який складають значення між нижнім та верхнім квартилем, необхідно розрахувати ці квартилі.

Визначаємо нижній квартиль діапазону цін. Для цього множимо число значень вибірки на коефіцієнт 0,25:

6 х 0,25=1,5.

Добуток не є цілим числом (дробове число). У дробовому числі 1,5 ціла частина дорівнює 1. Збільшуємо це значення на одиницю: 1 + 1 = 2. Отже, нижнім квартилем діапазону цін буде ціна, яка має порядковий номер 2. У нашому діапазоні це ціна 320 $/т.

Визначаємо верхній квартиль діапазону цін. Для цього множимо число значень вибірки 6 на коефіцієнт 0,75:

6 х 0,75 = 4,5.

Добуток не є цілим числом (дробове число). У дробовому числі 4,5 ціла частина дорівнює 4. Збільшуємо це значення на одиницю: 4 + 1 = 5. Отже, верхнім квартилем діапазону цін буде ціна, яка має порядковий номер 5.  У нашому діапазоні цін це ціна 380 $/т.

Ми отримали діапазон цін, нижній квартиль якого є його мінімальним значенням та дорівнює 320 $/т. Максимальне значення діапазону цін (верхній квартиль) дорівнює 380 $/т.

Ціна контрольованої операції становить 300 $/т. Ця ціна перебуває поза межами діапазону цін, отже, вона не відповідає принципу "витягнутої руки", тому повинні застосувати медіану діапазону цін.

Для визначення медіани діапазону цін множимо число значень вибірки 6 на коефіцієнт 0,5:

6 х 0.5 = 3.

Добуток є цілим числом. Отже, медіаною діапазону цін буде ціна, яка розраховується як середнє арифметичне значення між ціною, що має у вибірці порядковий номер, рівний такому цілому числу, та ціною, що має наступний порядковий номер у вибірці. Отриманий добуток дорівнює 3. Цьому значенню у вибірці відповідає ціна 330 $/т. Наступний порядковий номер - 4, якому відповідає ціна 330 $/т. Середнє арифметичне цих цін: (330+330) : 2 = 330. Отже, медіаною діапазону буде ціна 330 $/т.

Припустимо, що контрольована операція, яка розглядається у прикладі, це операція із продажу товару пов'язаній особі - нерезиденту. Обсяг операції - 10000 тонн. У зв'язку з тим, що ціна контрольованої операції перебуває поза межами діапазону цін, платник податку має збільшити податкове зобов'язання з податку на прибуток на різницю між договірною ціною - 300 $/т та значенням медіани - 330 $/т.

Сума податку на прибуток, яку платник повинен додатково сплатити, становить:

(330$ - 300$) х 10000 т. х 18% (податок на прибуток) = 54000$.

Якщо ж під час контрольованої операції платник податків придбавав товар за ціною 300 $/т, то, незважаючи на те що договірна ціна перебуває поза межами діапазону цін, медіана не застосовується та податкове зобов'язання не коригується, оскільки це призведе до зменшення суми податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету.

2. У разі якщо при обчисленні нижнього та верхнього квартилей діапазону цін (рентабельності) добуток чисел 0,25 та 0,75 і числа значень вибірки цін (фінансових показників) є цілим числом.

Показник валової рентабельності контрольованої операції становить 30%.

Маємо інформацію про фінансові показники чотирьох зіставних операцій.

Показники валової рентабельності зіставних операцій становлять 20%, 34%, 25%, 38%.

Упорядкуємо всі показники рентабельності за зростанням, кожному фінансовому показнику ціни присвоюємо порядковий номер: N 1 - 20%, N 2 - 25%, N 3 - 34%, N 4 - 38%.

Визначаємо діапазон рентабельності, для чого розраховуємо нижній та верхній квартилі діапазону.

Для отримання показника нижнього квартиля число значень вибірки 4 множиться на коефіцієнт 0,25:

4 х 0,25 = 1.

Добуток є цілим числом - 1. Тому розрахуємо середнє арифметичне значення між значенням показника рентабельності, що має у виборці порядковий номер, що дорівнює такому цілому числу (20%), та значенням, що має наступний порядковий номер у вибірці (25%):

(20% + 25%) : 2 = 22,5%.

Таким чином, нижній квартиль дорівнює 22,5%

Визначаємо верхній квартиль діапазону рентабельності. Для цього множимо число значень вибірки 4 на коефіцієнт 0,75:

4 х 0,75 = 3.

Добуток є цілим числом - 3. Розрахуємо середнє арифметичне значення між значенням фінансового показника, що має у вибірці порядковий номер, що дорівнює такому цілому числу (34%), та значенням, що має наступний порядковий номер у вибірці (38%):

(34% + 38%) : 2 = 36%.

Таким чином, верхній квартиль дорівнює 36 %.

Ми отримали діапазон рентабельності, мінімальне значення (нижній квартиль) якого дорівнює 22,5 %, а максимальне значення (верхній квартиль) - 36 %.

Показник рентабельності контрольованої операції (30 %) перебуває в межах діапазону рентабельності (22,5 - 36 %), тому вважається, що умови контрольованої операції відповідають принципу "витягнутої руки". Медіана в цьому випадку не застосовується.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 06.02.2017 р.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПКУ).

З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб'єкти господарювання - власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.

У разі набуття права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

За земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, частина якого перебуває у власності суб'єкта господарювання, земельний податок сплачує особа, яка набула право власності або користування такою земельною ділянкою.

Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб'єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 03.02.2017 р.

Відповідно до п. 66.1 ст. 66 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема:

інформація органів державної реєстрації;

документально підтверджена інформація, що надається платниками податків.

У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з главою 6 ПКУ, крім змін, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов'язаний подати контролюючому органу, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів (п. 66.5 ст. 66 ПКУ).

Відповідно до ст. 9 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон N 755) в ЄДР містяться дані, зокрема, й про місцезнаходження юридичної особи та місце проживання фізичної особи - підприємця.

При зміні платниками податків місцезнаходження (місця проживання) в межах одного адміністративного району змінюються дані, що містяться у Єдиному банку даних юридичних осіб та Реєстрі самозайнятих осіб, але при цьому не змінюється їх основне місце обліку в контролюючих органах.

Порядок внесення змін до облікових даних платників податків встановлено розд. IX Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 N 1588 (у редакції наказу Мінфіну від 22.04.2014 N 462) (далі - Порядок).

У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік, крім змін, які вносяться до ЄДР, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов'язаний протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів подати до контролюючого органу уточнені документи в такому самому порядку, як і при взятті на облік. Додаткова реєстраційна заява за формами N 1-ОПП, N 5-ОПП подається з позначкою "Зміни" або за формою N 1-РПП - з позначкою "Перереєстрація, зміни" (п. 9.2 розд. IX Порядку).

Отже, стосовно платників податків, відомості про яких включаються до ЄДР:

інформація про зміну місцезнаходження / місця проживання оновлюється в контролюючих органах на підставі відомостей, отриманих від державного реєстратора, в порядку, визначеному Законом N 755.

Стосовно платників податків, відомості про яких не включаються до ЄДР, інформація про зміну місцезнаходження / місця проживання оновлюється на підставі уточнених документів та заяви за формою N 1-ОПП або за формою N 5-ОПП.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 03.02.2017 р.

Державна фіскальна служба України з метою належного адміністрування податку на прибуток підприємств та забезпечення податкового контролю з питання трансфертного ціноутворення повідомляє таке.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (далі - Закон N 1797). Основними змінами Закону N 1797 стосовно трансфертного ціноутворення є такі:

Збільшення вартісних критеріїв для визнання операцій контрольованими
Підпунктом 39.2.1.7 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) передбачено збільшення вартісних критеріїв, за умови досягнення яких у звітному році операції визнаються контрольованими: втричі збільшено обсяг річного доходу платника податків (з 50 млн. грн. до 150 млн. грн.) та вдвічі збільшено обсяг операцій платника з одним контрагентом (з 5 млн. грн. до 10 млн. грн.).

Слід зазначити, що нові критерії визнання господарських операцій контрольованими поширюються на операції, які проводяться платниками податків, починаючи з 1 січня 2017 року.

Звіт про контрольовані операції
Законом N 1797 передбачено перенесення граничного строку подання звіту про контрольовані операції з 1 травня на 1 жовтня року, наступного за звітним.

Платник податків має право виправляти помилки та недоліки звіту шляхом направлення до контролюючого органу нового (до закінчення граничного строку) або уточнюючого (після закінчення граничного строку) звіту про контрольовані операції.

Водночас подання платником податку уточнюючого звіту не звільняє його від відповідальності, передбаченої за несвоєчасне декларування усіх операцій у раніше поданому звіті.

Також Кодекс забороняє платнику податків подавати уточнюючий звіт про контрольовані операції під час проведення документальних перевірок.

Звертаємо увагу, що звіт про контрольовані операції за 2016 звітний рік має подаватись згідно з вимогами підпункту 39.4.2. Кодексу до 1 жовтня 2017 року, але інформація щодо контрольованих операцій, здійснених платником податків у 2016 році, зазначається у звіті з урахуванням та відповідно до критеріїв, які діяли у 2016 році під час здійснення господарських операцій. Тобто мають використовуватись норми підпункту 39.2.1 Кодексу у редакції, що діяла до 01.01.2017.

Розширення переліку нерезидентів, операції з якими будуть контролюватись
Змінами до підпункту 39.2.1.1 Кодексу передбачено поширення контролю на операції з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), та/або не є податковими резидентами країни, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Для адміністрування цієї норми передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України переліку організаційно-правових форм таких нерезидентів у розрізі держав (територій). Операції з такими контрагентами будуть визнаватись контрольованими тільки після затвердження зазначеного переліку. Разом з цим, відповідно до підпункту 41 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, річний обсяг операцій з такими контрагентами (10 млн. грн.) у 2017 році розраховуватиметься за весь звітний (календарний) рік.

Слід зазначити, що головним критерієм для віднесення операцій до контрольованих є несплата контрагентом-нерезидентом податку на прибуток (корпоративного податку) у країні, де він зареєстрований.

Отже, за умови сплати зазначеного податку нерезидентом у звітному році та за відсутності критеріїв, визначених підпунктами "а" - "в" підпункту 39.2.1.1 Кодексу, операції з ним не визнаються контрольованими.

Також додатково до зовнішньоекономічних операцій із продажу товарів із залученням комісіонерів-нерезидентів контроль поширено також на операції з придбання товарів та придбання або продажу послуг, які здійснюються через комісіонерів-нерезидентів. Зазначимо, що застосування цієї норми не залежить від того, в якій державі (території) зареєстрований нерезидент, що є покупцем/продавцем товарів та/або послуг, або чи є цей нерезидент пов'язаною особою із платником податків.

"Низько податкові" юрисдикції - новий перелік

Для визначення операцій контрольованими підлягає оновленню перелік держав (територій), який затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 Кодексу, що обумовлено змінами у критеріях, які враховує Кабінет Міністрів України під час його визначення, а саме:

держави (території), у яких ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні (вилучено уточнення, що така ставка має бути загальною);

держави, компетентні органи яких не забезпечують своєчасний та повний обмін податковою та фінансовою інформацією на запити центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Разом з цим Кодекс встановлює, що операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до зазначеного переліку Кабінету Міністрів України, визнаються контрольованими з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому держави (території) було включено до такого переліку. Тобто оновлений перелік держав (територій), затверджений у 2017 році, буде застосовуватись з 01.01.2018.

Контрольовані операції, які здійснюються за форвардними та ф'ючерсними контрактами
Законом N 1797 визначені умови застосування норм контрольованих операцій, які здійснюються за форвардними та ф'ючерсними контрактами.

Враховуючи, що при укладанні таких контрактів усі істотні умови договору (зокрема кількість та ціна товару) мають бути узгодженні та зафіксовані на дату укладання, у підпункті 39.3.3.3 Кодексу визначено, що у разі здійснення контрольованої операції на підставі форвардного або ф'ючерсного контракту порівняння цін проводиться на підставі інформації про форвардні або ф'ючерсні ціни на дату, найближчу до дати укладення відповідного форвардного або ф'ючерсного контракту. Якщо контрольована операція стосується експорту та/або імпорту товарів, що мають біржове котирування (підпункт 39.2.1.3 Кодексу) та здійснюється на підставі форвардного або ф'ючерсного контракту, діапазон цін також розраховується на підставі форвардних або ф'ючерсних біржових котирувань відповідного товару за декаду, що передує даті укладення відповідного форвардного або ф'ючерсного контракту.

Разом з цим Законом N 1797 передбачена обов'язкова умова - для застосування цих норм платник податків має повідомити ДФС про укладення форвардного або ф'ючерсного контракту протягом 10 робочих днів з дня його укладання шляхом направлення до ДФС відповідного електронного повідомлення. Форма такого повідомлення буде затверджена Міністерством фінансів України.

Водночас Кодексом уточнено визначення поняття "форвардний контракт" як стандартизованого цивільно-правового договору (підпункт 14.1.45.3 Кодексу), стандартна (типова) форма якого (як й інших деривативів) буде затверджена Кабінетом Міністрів України (підпункт 14.1.45 Кодексу).

Зіставні юридичні особи
Оновленим підпунктом 39.2.2.2 Кодексу передбачено можливість при застосуванні методів трансфертного ціноутворення, які базуються на порівнянні показників рентабельності, використовувати для їх розрахунку фінансову інформацію юридичних осіб, які здійснюють діяльність, зіставну із контрольованою операцією. Використання фінансової інформації юридичних осіб здійснюється у разі відсутності або недостатності інформації про окремі зіставні неконтрольовані операції та за умови наявності інформації про те, що зазначені юридичні особи не здійснюють зіставні операції з пов'язаними особами.

У підпункті 39.3.2.9 Кодексу зазначено, що використання інформації про зіставних юридичних осіб для розрахунку фінансових показників дозволяється у разі одночасного дотримання таких умов:

1) якщо зіставна юридична особа проводить діяльність, зіставну із діяльністю платника податків у межах контрольованої операції, та виконує зіставні функції, пов'язані з такою діяльністю;

2) якщо зіставна юридична особа не є збитковою (за даними бухгалтерської (фінансової) звітності) більш ніж в одному звітному періоді у періодах, які використовуються для розрахунку показників рентабельності;

3) якщо зіставна юридична особа не володіє прямо та/або опосередковано більше 20 відсотків корпоративних прав іншої юридичної особи або не має як учасника (акціонера) юридичну особу з часткою участі більше 20 відсотків.

Діапазон цін (рентабельності) та медіана діапазону цін
Нова редакція підпункту 39.3.2.3 Кодексу уточнює, яким чином використовується медіана діапазону цін (рентабельності) у разі, якщо ціна в контрольованій операції або відповідний показник рентабельності контрольованої операції перебуває поза межами діапазону цін (рентабельності). В такому випадку розрахунок податкових зобов'язань платника податків у контрольованій операції проводиться відповідно до ціни (показника рентабельності), яка (який) дорівнює значенню медіани такого діапазону (крім випадків проведення платниками податків самостійного коригування).

Статтю 39 Кодексу доповнено новим підпунктом 39.3.2.8, який конкретизує, що для розрахунку діапазону рентабельності для методів ціни перепродажу, "витрати плюс", чистого прибутку та розподілення прибутку може використовуватись:

інформація про зіставні неконтрольовані операції платника податків, а також інформація про зіставні неконтрольовані операції його контрагента - сторони контрольованої операції з непов'язаними особами, здійснені протягом звітного (податкового) періоду (року), в якому здійснена контрольована операція, або інформація про зіставних юридичних осіб за звітний (податковий) період (рік), у якому здійснена контрольована операція, або за декілька податкових періодів (років).

У разі використання фінансової інформації зіставних юридичних осіб за декілька податкових періодів (років) необхідно розраховувати середньозважене значення показника рентабельності для зіставної особи відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Групування контрольованих операцій
Законом N 1797 передбачено право платника податку визначити відповідність умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" за сукупністю декількох контрольованих операцій із однією особою, поєднаних за принципом групування.

Підпункт 39.3.8 Кодексу визначає сутність принципу групування, який полягає у можливості об'єднання операцій для застосування методів ціни перепродажу, "витрати плюс", чистого прибутку та розподілення прибутку (насамперед, для розрахунку показників рентабельності) у разі, якщо такі операції є тісно взаємопов'язаними чи є продовженням одна одної або мають безперервний чи регулярний характер.

Проведення коригування комерційних та фінансових умов операцій
Підпунктом 39.2.2.1 Кодексу передбачено для забезпечення зіставності та уникнення впливу відмінностей між контрольованою та неконтрольованою операціями здійснювати коригування таких відмінностей комерційних та фінансових умов як у контрольованій, так й у потенційно зіставних неконтрольованих операціях. Раніше норма давала можливість коригувати тільки відмінності у неконтрольованих операціях.

Застосування методів трансфертного ціноутворення
Законом N 1797 уточнено застосування методів встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки".

Зокрема для методу порівняльної неконтрольованої ціни визначено можливість застосування для порівняння ціни контрольованої операції не тільки зіставних неконтрольованих операцій, здійснених платником та іншими особами, а також відомостей, отриманих з інших інформаційних джерел, зазначених у підпункті 39.5.3 Кодексу.

При використанні методу ціни перепродажу має порівнюватись валова рентабельність контрольованої операції, а для методу "витрати плюс" - валова рентабельність собівартості.

Для методу чистого прибутку уточнено можливість використання не тільки показників рентабельності, які базуються на показнику чистого прибутку, а також і показника рентабельності операційних витрат. Водночас підпунктом 39.3.6.2 Кодексу передбачено, що метод чистого прибутку використовується, зокрема, у разі відсутності або недостатності інформації, на підставі якої можна обґрунтовано зробити висновок про достатній рівень зіставності умов контрольованої операції з умовами зіставної (зіставних) неконтрольованої (неконтрольованих) операції (операцій) під час використання методів порівняльної неконтрольованої ціни, ціни перепродажу або "витрати плюс".

Самостійне коригування
Змінами до підпункту 39.5.4 Кодексу платнику дозволено при здійсненні самостійного коригування податкових зобов'язань розраховувати їх відповідно до максимального або мінімального значення діапазону цін (рентабельності), а не до значення медіани такого діапазону.

Документація з трансфертного ціноутворення
Законом N 1797 розширено зміст документації, яку платники податків, що здійснюють контрольовані операції, повинні складати та зберігати за кожний звітний період.

Платник податків додатково до переліку інформації, яка зазначалась у документації з трансфертного ціноутворення відповідно до попередніх правил підпункту 39.4.6 Кодексу, має ще розкрити:

дані про осіб, корпоративними правами яких у розмірі 20 і більше відсотків володіє платник податків. Дані повинні бути такими, що дають змогу ідентифікувати таких пов'язаних осіб (включаючи найменування держав (територій), податковими резидентами яких є такі особи, код особи, встановлений у країні їх реєстрації) та розкривати інформацію щодо критеріїв визнання таких осіб пов'язаними;

інформацію про осіб, яким платник податків надає місцеві управлінські звіти;

опис структури управління платника податків, схему його організаційної структури;

опис діяльності та стратегії ділової активності, що провадиться платником податків, зокрема економічні умови діяльності, аналіз відповідних ринків товарів (робіт, послуг), на яких здійснює свою діяльність платник податків, інформацію про основних конкурентів;

відомості щодо участі платника податків у реструктуризації бізнесу або передачі нематеріальних активів у звітному або попередньому році, з поясненням аспектів цих операцій, що вплинули або впливають на діяльність платника податків;

копії договорів (контрактів), що стосуються контрольованої операції;

відомості про фактично проведені розрахунки у контрольованій операції (суму та валюту платежів, дату, платіжні документи).

При підготовці документації з трансфертного цінотворення, яка подається платником на запит Державної фіскальної служби України відповідно до підпунктів 39.4.4 та 39.4.8 Кодексу після 01.01.2017, мають застосовуватись норми, чинні на момент направлення запиту.

Зазначимо, що незважаючи на перенесення терміну подання звіту про контрольовані операції на 1 жовтня року, що настає за звітним, строк надсилання платнику запиту на подання документації з трансфертного ціноутворення (підпункт 39.4.4 Кодексу) не змінився - такий запит може бути надіслано ДФС не раніше 1 травня року, що настає за календарним роком, в якому таку контрольовану операцію (операції) було здійснено.

Водночас звертаємо увагу, що відповідно до п. 3 розділу III Порядку проведення моніторингу контрольованих операцій, затвердженого наказом Мінфіну від 14.08.2015 N 706, ініціювання контролюючим органом направлення запиту до платників податків щодо подання документації з трансфертного ціноутворення відповідно до підпункту 39.4.4 Кодексу має здійснюватись з урахуванням аналізу звітів про контрольовані операції.

Відповідальність та штрафні санкції
Зазнали змін штрафні санкції за порушення, пов'язані із податковою звітністю з трансфертного ціноутворення.

По-перше, штрафні санкції відтепер прив'язані до розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

При цьому у разі застосування після 01.01.2017 штрафних санкцій щодо податкової звітності за 2015 та 2016 роки буде використовуватись прожитковий мінімум для працездатної особи, встановлений відповідно станом на 1 січня 2015 року та 1 січня 2016 року.

По-друге, пунктом 120.3 Кодексу запроваджено нові штрафні санкції у разі неподання податкової звітності.

З 01.01.2017 неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), тягне за собою накладення штрафу, що дорівнює 5 розмірам прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день їх неподання. Слід зазначити, що Законом N 1797 у цьому випадку не обмежено верхню межу суми штрафу (фінансової санкції).

По-третє, запроваджено окрему, більш "м'яку" відповідальність за порушення у випадку, коли платник самостійно до початку перевірки контролюючим органом виявив факт несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції, документації з трансфертного ціноутворення та несвоєчасне декларування операцій у раніше поданому звіті та подав звіт (уточнюючий звіт).

Статтю 120 Кодексу доповнено новим пунктом 120.4, яким передбачено застосування таких штрафів:

одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму;
одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного декларування контрольованих операцій в поданому звіті про контрольовані операції у разі подання уточнюючого звіту, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму;

двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання документації з трансфертного ціноутворення, визначеної підпунктами 39.4.6 та 39.4.8 Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму.

Крім того, новою редакцією пункту 50.1 Кодексу передбачено, що у разі подання платником уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу, за умови подання уточнюючого розрахунку у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним, штраф у розмірі трьох відсотків від суми заниження податкового зобов'язання не застосовується.

Підстави для проведення перевірки з питань дотримання платником податків принципу "витягнутої руки"
Разом із зміною назви (раніше - "перевірка платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків під час здійснення контрольованих операцій") зазнали змін підстави для проведення перевірки з питань дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", визначені підпунктом 39.5.2.1 Кодексу. Така перевірка може бути проведена контролюючим органом у разі надання платником податків документації з трансфертного ціноутворення відповідно до підпункту 39.4.4 Кодексу або у разі неподання платником податків чи подання з порушенням вимог пункту 39.4 Кодексу звіту про контрольовані операції або документації з трансфертного ціноутворення.

При цьому підстави для проведення документальної позапланової перевірки згідно із підпунктами 78.1.14 - 78.1.16 Кодексу не зазнали змін.

Різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій
Законом N 1797 визначено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду відповідно до підпунктів 140.5.1 та 140.5.2 Кодексу коригується у контрольованих операціях за результатами податкового (звітного) року.

Водночас уточнено термінологію цих підпунктів щодо умов, за яких відбувається збільшення фінансового результату до оподаткування при здійсненні контрольованих операцій, а саме слова "звичайних цін" замінено словами "ціни, визначені за принципом "витягнутої руки".

Головним управлінням ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС довести зазначений лист до відома платників податку і підпорядкованих підрозділів з метою використання у роботі та забезпечити врахування під час проведення контрольно-перевірочної роботи та процедур адміністративного оскарження.
Джерело: лист ДФСУ від 02.02.2017 № 2376/7/99-99-15-02-01-17

Чи може платник податку на прибуток визначати об’єкт оподаткування без коригування фінансового результату до оподаткування (прибутку) на різниці, визначені р. ІІІ ПКУ, якщо його річний дохід за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень?
Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу.

Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень розділу ІІІ ПКУ.

Для цілей п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Чи має право платник, у якого дохід не перевищує двадцять мільйонів гривень, та який у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за звітний податковий рік проставив позначку про прийняття рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці, у наступному звітному році здійснювати коригування фінансового результату?
Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ.

Слід зазначити, що обмежень щодо зміни прийнятого рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці платником податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків) визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, нормами ПКУ не передбачено.

Отже, платник податку на прибуток, який використовував право на незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), не може у наступному звітному році визначати у Податковій декларації з податку на прибуток підприємств об’єкт оподаткування шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ, якщо дохід платника податку на прибуток за такий рік не перевищує двадцять мільйонів гривень.

Якщо дохід платника податку на прибуток за такий рік перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник зобов’язаний застосовувати всі різниці передбачені розд. ІІІ ПКУ при визначенні об’єкта оподаткування.
Джерело: ГУ ДФС у Львівській області

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – Закон про контроль).

Відповідно до статті 10 Закону про контроль суб’єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону про контроль уніфіковані форми актів з переліком питань затверджуються органом державного нагляду (контролю) та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті протягом п’яти робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм законодавства приводить до висновку, що наявність затверджених та оприлюднених на власних офіційних веб-сайтах уніфікованих форм актів з переліком питань є однією з умов, що уможливлюють проведення перевірок органами державного нагляду (контролю) суб’єктів господарювання, а також, що вихід на перевірку суб’єктів господарювання органів державного нагляду (контролю), які не мають затверджених та оприлюднених на власних офіційних веб-сайтах уніфікованих форм актів з переліком питань не відповідатиме вимогам законодавства.

Такі дії органів державного нагляду (контролю) не відповідатимуть вимогам законодавства навіть у випадку, якщо в цих органах державного нагляду (контролю) затверджені уніфіковані форми актів, в яких передбачаються переліки питань залежно від ступеня ризику, але вони не оприлюднені на офіційних веб-сайтах цих органів державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 1 Закону про контроль органами державного нагляду (контролю) є уповноважені законом центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи, державні колегіальні органи, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Статтею 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції. Згідно з положеннями статті 21 цього ж Закону центральні органи виконавчої влади можуть утворювати територіальні органи як юридичні особи публічного права за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України, або як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади. Пунктом 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого на виконання частини третьої статті 13 та частини третьої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563, визначено, що завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Таким чином, юридично територіальний орган центрального органу виконавчої влади не визначається законом як окремий суб’єкт у сфері державного управління, а всі його владні повноваження є похідними від повноважень центрального органу виконавчої влади і обмежені їх рамками. Іншими словами, територіальний орган центрального органу виконавчої влади співвідноситься з центральним органом виконавчої влади як невід’ємна частина цілого.

Враховуючи зазначене, уніфіковані форми актів з переліком питань, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) повинні бути оприлюднені на його  офіційному веб-сайті, тобто на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, та не потребують додаткового  оприлюднення на офіційних веб-сайтах його територіальних органів.

На думку ДРС зазначені вимоги поширюються не тільки на центральні органи виконавчої влади, як органи державного нагляду (контролю), а й на інші органи державного нагляду (контролю) визначені статтею 1 Закону про контролю.
Джерело: Державна регуляторна служба

з 1 січня 2017 року набрали чинності зміни до статті 267 Кодексу "Транспортний податок", згідно з якими об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Кодексу).

Внесеними змінами також передбачено, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об'єкт оподаткування, перехід права власності на об'єкт оподаткування), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним) (підпункт 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Кодексу).
Джерело: лист ДФС від 20.01.2017 №1296/7/99-99-13-03-02-17

Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи.

Також не вважаються роялті платежі, отримані за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" базою даних є сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Враховуючи зазначене, висновок чи підпадає з метою оподаткування той чи інший платіж за використання бази даних під визначення роялті, може бути зроблений лише на підставі аналізу умов конкретного договору, а саме: чи обмежені умови використання такої бази за її функціональним призначенням та чи передбачають умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності права щодо продажу, оприлюднення окремих видів об'єктів права інтелектуальної власності.

Крім того, для цілей оподаткування слід враховувати фактичне використання бази даних: за функціональним призначенням чи з іншою метою (для розробки на її базі інших баз даних, продажу іншому споживачу).

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу. Перелік таких доходів визначено пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Такими доходами зокрема, є роялті (пп. "в" пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Поряд з цим, відповідно до п. 3.2 ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому, оскільки міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування мають пріоритет над положеннями Кодексу та містять власні визначення понять та положень, то для визначення поняття роялті застосовуються положення такого міжнародного договору.

Відповідно до положень п. 103.2 ст. 103 Кодексу особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).
Джерело: лист ДФС від 20.01.2017 №1251/6/99-99-15-02-02-15

 

Відповідно до пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу пов'язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема:

- для фізичних осіб - це чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Для цілей визначення, чи володіє фізична особа безпосередньо та/або опосередковано корпоративними правами у розмірі 20 і більше відсотків у юридичній особі, усі корпоративні права, які належать (безпосередньо та/або опосередковано) фізичній особі, є сумою часток корпоративних прав, які:

безпосередньо належать такій фізичній особі в юридичній особі;

належать будь-яким пов'язаним особам такої фізичної особи у зазначеній юридичній особі.

- для юридичних осіб:

одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків;

одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи;

принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;

одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу).

Таким чином, уразі якщо дві пов'язані фізичні особи, безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіють корпоративними правами юридичних осіб у розмірі 20 і більше відсотків у кожній такій юридичній особі, то такі юридичні особи вважаються пов'язаними.

За наявності обставин, зазначених в абзаці першому пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, юридичні та/або фізичні особи, які є сторонами господарської операції, мають право самостійно визнати себе для цілей оподаткування пов'язаними особами з підстав, не передбачених у підпунктах "а" - "в" цього підпункту.

Поряд з цим повідомляємо, що контролюючий орган в судовому порядку може довести на основі фактів і обставин, що одна юридична або фізична особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичної особи (пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об'єкт оподаткування платника податку, що здійснюються:

а) господарські операції, що здійснюються з пов'язаними особами - нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5 цього підпункту;

б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів;

в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав;

г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Отже, господарські операції між резидентами не підпадають під визначення контрольованих, незалежно від того, чи є вони пов'язаними особами.

Щодо застосування визначення бенефіціарного отримувача доходу, наданого ст. 103 Кодексу до юридичної особи резидента України повідомляємо, що надане визначення застосовується до нерезидента бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу, отриманого із джерел в Україні для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України.

Щодо походження інформації про бенефіціарного власника (контролера) зазначаємо, що відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі міститься зокрема, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім громадських формувань, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), дата народження, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про причину його відсутності.
Джерело: лист ДФС від 20.01.2017 №1023/М/99-99-15-02-02-14

Обов`язки посадових осіб контролюючих органів визначені п. 21.1 Податкового Кодексу України (далі - ПКУ), відповідно до якого працівники Державної фіскальної служби України (ДФС)  зобов`язані:
- дотримуватись Конституції України та діяти виключно у відповідності з ПКУ та іншими законами України, іншими нормативними актами;

- забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;

- не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Підстави для притягнення ДФС до цивільно-правової відповідальності
За невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків посадові особи несуть відповідальність, згідно із законом (п. 21.2 ПКУ). Також п. 21.3. ПКУ передбачено, що шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Аналогічна норма міститься і в статті 1174 ЦК України, згідно якої, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
При цьому завдана шкода може бути:
як майновою – у вигляді реальних збитків  або упущеної вигоди (доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене),

так і моральною – у вигляді завданої шкоди діловій репутації платника податків.
 
Виходячи з викладеного, платник податків, який постраждав від наслідків неправомірної податкової перевірки, має право заявити позов до ДФС про відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відшкодування реальних збитків (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016р. у справі № 911/1361/16)
Відповідно до норм ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Винесення податкового повідомлення-рішення завжди  пов`язане із збільшенням грошових зобов’язань платника.  А отже,  спричиняє підприємству реальні збитки.
Саме до таких висновків прийшов Київський апеляційний господарський суд, розглядаючи справу №  911/1361/16.  
Обставини справи полягали в наступному:
Податковим органом було винесено податкове повідомлення рішення (ППР), якими платнику податків було збільшено суму грошового зобов’язання за податком на прибуток підприємств та нараховані штрафні санкції – загалом більше ніж на 550 000 грн. З метою уникнення негативних наслідків для діяльності підприємства, таких як податкова застава, адміністративний арешт активів підприємства, примусова реалізація майна підприємства, платником податків було сплачено грошові кошти у повному обсязі.
Пізніше, підприємство оскаржило вказані ППР до адміністративного суду. В результаті ППР були скасовані, а відповідно, сплачені за ними кошти підлягали поверненню платнику податків.
Однак, податковим органом не було вчасно підготовлено та подано висновок про повернення платнику податків надмірно сплачених сум грошових зобов’язань. Тому підприємство знову звернулося до адміністративного суду за захистом своїх прав. Рішенням суду податковий орган було зобов’язано підготувати вказаний висновок та подати його до виконання. Рішення було виконане належним чином.
Під час судового процесу для забезпечення здійснення господарської діяльності підприємство було змушене користуватися додатковими коштами за договором кредитної лінії. За користування грошовими коштами підприємство сплатило процентів на 85 295,96 грн.
Втретє підприємство звернулося вже до господарського суду із позовом про стягнення збитків у вигляді процентів за користування кредитною лінію. В суді представникам підприємства вдалося довести причинно-наслідковий зв’язок між протиправною бездіяльністю податкового органу та понесеними збитками.
Відшкодування упущеної вигоди (Рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2015 року у справі №910/25710/15За)
 
Як відомо, упущена вигода – це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, яка порушила право одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушене, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Спроба відшкодувати упущену вигоду внаслідок неправомірних дій ДФС може бути проілюстрована  у висновках господарського суду м. Києві від 24.11.2015 року у справі  № 910/25710/15.
Фабула судового спору була наступною:
Між платником податків та податковим органом було укладено договір про визнання електронних документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП до органу податкової служби засобами електрокомунікаційного зв'язку, як оригіналу.
Платник податків надіслав контролюючому органу декларацію з ПДВ у електронному вигляді. Однак, податковий орган відмовився її приймати, що було мотивовано забороною прийняття звітності, тому що вказаний договір є розірваним в односторонньому порядку. Платник податків звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав. Постановою суду визнано неправомірним розірвання договору про визнання електронних документів та відмову у прийнятті декларації з ПДВ.
Платник податків звернувся до господарського суду із позовною заявою про захист ділової репутації та стягнення з податкового органу шкоди, а саме упущеної вигоди на 80 000 грн. та шкоди, завданої репутації компанії в розмірі 42 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що невизнання поданих в електронному вигляді податкових звітів, підірвали імідж та ділову репутацію його підприємства в очах ділових партнерів. Як наслідок, контрагент платника податків розірвав договір укладений поставки, обґрунтовуючи таке рішення неможливістю подання звітності та реєстрації податкових накладних.
Суди І та апеляційної інстанцій задовольнили вимогу платника податків про відшкодування упущеної вигоди, і відмовили в частині відшкодування моральної шкоди. Однак, ВГСУ вказав на неповне встановлення обставин судами і направив справу на новий розгляд. Наразі розгляд спору триває.
Відшкодування шкоди, завданої діловій репутації  (Рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.14 р. у справі  №  910/6889/13)
Згідно статті 94 ЦК України особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Аналогічне право передбачене ч. 1 статті 299 ЦК України для фізичної особи.
Посилання в ухвалі суду  на те, що посадові особи здійснили ухилення від сплати податків або що підприємство працює з фіктивним контрагентами напряму впливає на ділову репутацію.
А тому з цим можна боротися методами, передбаченими статтею 277 ЦК України (просити про спростування недостовірної інформації) або вимагати стягнення збитків, спричинених розповсюдженням такої інформації.
Саме до таких висновків прийшов господарський суд м. Києва, розглядаючи справу № 910/6889/13.
Обставини даного спору зводились до наступного:
Податковим органом було проведено ряд перевірок платника податків, основним видом діяльності якого був роздрібний продаж алкогольних напоїв. Виходячи з їх кількості та численних порушень під час їх проведення виникають сумніви щодо неупередженості дій податкового органу. Більш того, за результатами вказаних перевірок на платника податків було накладено значні штрафи, а також, анульовано ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольним напоями.
Платник податків звернувся до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав. Було відкрито декілька проваджень, і в усіх суд прийняв сторону платника податків: визнав протиправними дії та рішення податкового органу, зокрема скасував розпорядження про анулювання ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями.
Платник податків звернувся до господарського суду із позовом про захист ділової репутації та стягнення збитків на суму 45 000 грн. (витрати на підготовку проведення фестивалю та виставки-ярмарки) та упущеної вигоди на 209 000 грн., а також шкоди, завданої репутації компанії на 154 000 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що протиправні дії податкового органу та скасування ліцензії на роздрібний продаж алкоголю фактично призвели до припинення підприємницької діяльності, а також, до скасування щорічного фестивалю та постійно діючої виставки-ярмарки алкогольних напоїв і до розірвання договорів із контрагентами.
Судами було частково задоволено позовні вимоги, стягнуто фактичні збитки на суму 45 000 грн., а також 17 000 грн. – шкоди, завданої діловій репутації. Стосовно вимоги про стягнення упущеної вигоди розгляд справи триває.
З викладеного вбачається, що чинним законодавством передбачено можливості для притягнення ДФС до цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну її неправомірними діями. При цьому необхідними підставами для стягнення шкоди з ДФС є:
- факти неправомірних дій цього державного органу,

- наявність шкоди,

- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди (Вищезазначені висновки в цілому підтверджуються Постановою ВГСУ від 30 листопада 2016 року, справа № 903/177/16 ).
Джерело: http://jurliga.ligazakon.ua/blogs_article/738.htm

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ),  підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 30.01.2017 р.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2 ст. 50 ПКУ:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до ст. 39 ПКУ у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог п. 169.4 ст. 169 ПКУ, то штрафи, визначені у п. 50.1 ст. 50 ПКУ, не застосовуються.

У разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податку помилок відповідно до ст. 50 ПКУ пеня, передбачена ст. 129 ПКУ, не нараховується, якщо зміни до податкової звітності внесені протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного ПКУ (п. 129.9 ст. 129 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 30.01.2017 р.

Згідно з п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного ст. 49 ПКУ (п. 49.5 ст. 49 ПКУ).

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 року N 799, із змінами та доповненнями, на поштовому відправленні у нижній правій його частині відправником пишеться найменування одержувача та його адреса в такій послідовності: назва вулиці, номер будинку, найменування населеного пункту, району, області.

Найменування відправника та його адреса пишеться у лівій верхній частині поштового відправлення в порядку, передбаченому для написання адреси одержувача.

Поштовий індекс на листах пишеться стилізованими цифрами чорнилом або кульковою ручкою (за винятком червоного, жовтого та зеленого кольорів).

У верхній частині поштового відправлення відправник робить позначку "Звіт".

Відправник заповнює бланк рекомендованого повідомлення про вручення на своє ім'я або на ім'я особи, якій належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення адресату, складає опис вкладення поштового відправлення у двох примірниках із зазначенням у ньому найменування одержувача та його адреси, поіменного переліку предметів, загальної вартості вкладення і підписує його.

Пунктом 49.6 ст. 49 ПКУ визначено, що в разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу з вини оператора поштового зв'язку, такий оператор несе відповідальність відповідно до закону. У такому разі платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) контролюючому органу другий примірник податкової декларації разом з копією повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення.

Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання, самостійно визначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених ПКУ (п. 49.7 ст. 49 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 30.01.2017 р.

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 та пп. 265.1.3 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), плата за землю у складі податку на майно належить до місцевих податків.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПКУ сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Оскільки плату за землю віднесено до місцевих податків і зборів, органи місцевого самоврядування на виконання вимог чинного законодавства повинні прийняти рішення про встановлення податку на майно в частині плати за землю, зокрема визначити ставки земельного податку та перелік пільг зі сплати податку. Загальні засади встановлення податків і зборів визначено ст. 7 ПКУ.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

У разі, якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами ПКУ, такі податки до прийняття рішення справляються, виходячи з норм ПКУ, із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

Водночас п. 4 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20 грудня 2016 року N 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (далі - Закон N 1791) установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання Закону N 1791, не застосовуються вимоги пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 ПКУ та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до п. 1 ст. 73 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", із змінами та доповненнями, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, якщо рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення ставок земельного податку (або зміни до рішення) прийнято та оприлюднено після 15.07.2016, то таке рішення є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами.

Обов'язок щодо застосування ставок земельного податку у платника виникає з урахуванням строків, визначених таким рішенням органу місцевого самоврядування.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 26.01.2017 р.

Підпунктом 1 п. 42 розд. I Закону України від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, доповнено п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), абзацом другим, яким передбачено оприлюднення плану-графіка документальних планових перевірок на поточний рік на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, є Державна фіскальна служба України (далі - ДФС).

Отже, на офіційному веб-порталі ДФС план-графік документальних планових перевірок на 2018 рік буде оприлюднено до 25 грудня 2017 року.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 26.01.2017 р.

Відповідно до абзацу шостого п. 1 глави 1 розд. II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 N 422 (далі - Порядок), облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Згідно з абзацом першим п. 2 глави 2 розд. IV Порядку при прийманні поданих платниками звітних документів здійснюється контроль щодо наявності/достовірності обов'язкових реквізитів, визначених пп. 48.3, 48.4 ст. 48 глави 2 розд. II Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

За умови дотримання платником податків вимог ст. 49 ПКУ посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (п. 49.9 ст. 49 ПКУ).

Відповідно до п. 2 глави 4 розд. IV Порядку дані звітних документів, поданих платниками у законодавчо встановлені терміни для такого подання, а також поданих з порушенням термінів подання, але до настання граничного строку сплати грошового зобов'язання за такими звітними документами, відображаються в інтегрованій картці платника датою, що відповідає даті граничного терміну сплати грошових зобов'язань за такими звітними документами. Дані звітних документів, поданих платниками після настання граничного строку сплати грошового зобов'язання, а також дані уточнюючих звітних документів та дані звітних документів, поданих за звітний (податковий) період, на який припадає дата ліквідації платника, відображаються в інтегрованій картці платника датою подання таких звітних документів до органу ДФС. При цьому за уточнюючими звітними документами в інтегрованій картці платника відображається різниця між грошовим зобов'язанням, зазначеним у поданому раніше звітному документі, та грошовим зобов'язанням, розрахованим з урахуванням виявлених платником помилок, штрафу та пені (у разі заниження грошового зобов'язання), визначені самостійно платником, якщо інше не передбачено формою звітного документа.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 23.01.2017 р.

Проведено аналіз практики застосування постанови Пленуму ВСУ про визнання угод недійсними.

ВССУ роз'яснив питання, що виникають при застосуванні постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Щодо можливості заяви щодо самостійної вимоги про тлумачення угоди

Вимоги можуть бути заявлені самостійно і підлягають розгляду в порядку позовного провадження. У переважній більшості випадків суди розглядають вимоги про тлумачення змісту правочину за правилами позовного провадження. Разом з тим дуже рідко звертається увага на те, що угода тлумачиться судом тільки при розгляді спору, а не сама по собі. Заяви про тлумачення змісту правочину не підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Вимоги про тлумачення змісту правочину можуть розглядатися тільки в порядку позовного провадження, необхідно звертати увагу на те, що суд наділений повноваженнями вирішувати зазначені вимоги тільки при наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Розмежування незначних і оспорюваних правочинів

Суди повинні звертати увагу на роз'яснення, зазначені в п. 5 постанови Пленуму, чітко розмежовувати, до якого виду належить угода про визнання недійсності якої просить позивач, і в залежності від встановлення зазначених обставин приймати рішення про задоволення позову або відмову від нього. Правильне визначення виду недійсною угоди сприятиме вірному застосуванню норм ЦК, а відповідно, і швидкому відновленню порушеного права.

Нікчемність правочину і застосування наслідків недійсності правочину

Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність чи відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому в разі пред'явлення такої вимоги воно підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину або відмови від цього. Тобто, в резолютивній частині рішення суду ця обставина констатується, а не вирішується як такі судові доручення. Існує протиріччя між нормами ст. 11 ЦПК і ч. 5 ст. 216 ЦК, яке фактично дає суду право вийти за межі позовних вимог, що суперечить принципу диспозитивності цивільного процесу. У практиці зустрічаються випадки застосування судами наслідків недійсності по оспорюваних операціях, коли таких вимог позивачі не заявляли.

Крім того, роз'яснено питання: визнання угоди укладеної / неукладеної; момент укладення угоди; розмежування реституції та віндикації; визначення зацікавленості в разі пред'явлення позову про недійсність угоди в контексті ч. 3 ст. 215 ГК; порушення вимог закону щодо форми укладення договору; визнання правочину дійсним (про зміни в законодавстві) і ін.
Джерело:  лист  ВССУ від 1 січня 2017 року

Останнім часом досить поширеною стала практика проведення податкових перевірок у межах кримінального провадження, повідомляє ЗіБ. Причому відомі випадки, коли в одній справі було призначено близько 1000 перевірок. Правники наголошують, що це суперечить Кримінальному процесуальному кодексу, а відповідна норма Податкового — застаріла. На таку позицію пристають і деякі судді.

Чи законним є проведення позапланових податкових перевірок у рамках кримінального провадження?
Джерело:  Закон і Бізнес

Відповідно до п. 45 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), норми п. 137.6 ст. 137 ПКУ в редакції, що діяла до 01 січня 2017 року, застосовуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за підсумками 2016 року.

Згідно з п. 137.6 ст. 137 ПКУ в редакції, що діяла до 01 січня 2017 року, податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, зменшується на суму нарахованого за звітний період податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до ст. 266 ПКУ щодо об'єктів нежитлової нерухомості.

Якщо платник податку на прибуток у звітному періоді не отримав прибутку або сума податку на прибуток менша за суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, залишок суми такого податку, не врахований у зменшення податку на прибуток поточного періоду, не переноситься на зменшення податку на прибуток наступних податкових (звітних) періодів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 25.01.2017 р.

Як відомо, в 2017 році на фіскалів не поширюється мораторій стосовно контролю госпдіяльності суб'єктів господарювання. Тому при проведенні перевірок в 2017 році фіскали будуть керуватися оновленими нормами ПКУ, з огляду на наступне:

рішення про проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки може прийматися не тільки керівником УКРІНФОРМ, але і його заступником або уповноваженою особою;

план-графік проведення документальних перевірок повинен бути оприлюднений на сайті УКРІНФОРМ до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки;

при визначенні термінів, протягом яких можуть проводиться з 01.01.2017 р документальні перевірки, слід врахувати оновлені критерії приналежності платника до категорії великих платників податків (пп. 14.1.24 ПКУ);

протягом 90 днів при отриманні заяви зі скаргою від покупця податківці зобов'язані провести документальну перевірку продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з ПДВ за такою операцією (п. 201.10 ПКУ);

змінений порядок застосування штрафних санкцій у разі нереєстрації податкових накладних в ЄРПН, невиправлення помилок, допущених при вказівці обов'язкових реквізитів податкової накладної, і виявлених контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної за заявою покупця;

у разі недопуску податківців до проведення перевірки негайно складається акт у двох примірниках, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови. Один примірник вручається під підпис відразу після його складання платнику податків та / або уповноваженій особі платника податків;

позапланову перевірку можуть провести в разі отримання інформації, яка свідчить про порушення вимог податкового законодавства;

пояснення на запит контролюючого органу платник податків може надати протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

встановлена відповідальність посадової (службової) особи контролюючого органу за прийняття неправомірного рішення, яким визначаються податкові (грошові) зобов'язання платнику податків.

Також фіскали відзначили, що з урахуванням перенесення контрольних функцій на обласний і центральний рівні, встановлений загальний порядок прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами фактичних перевірок.

Так, податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків у порядку, передбаченому ст. 58 ПКУ.

При наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та / або додаткових документів, податкове повідомлення - рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта протягом 3 робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і / або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (п. 86.8 ПКУ).

Також в повідомленнях-рішеннях вказується попередження про необхідність складання та реєстрації в ЄРПН податкової накладної / розрахунку коригування до неї (п. 58.1 ПКУ).

Податківці звернули увагу, рішення про визначення грошових зобов'язань, вимоги (рішення) по сплаті ЄСВ за матеріалами документальних перевірок, які розпочаті (завершені) ДПІ до 01.01.2017 р і термін винесення рішення по яких не настав, приймається керівником (його заступником або уповноваженим особою) відповідного контролюючого органу обласного рівня.
Джерело:  лист ДФС від 17.01.2017 р. № 1005/7/99-99-14-03-03-17

Головне управління ДФС у Дніпропетровській області повідомляє, що пунктом 11 розділу І Закону України від 21.12.2016 №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», що набрав чинності з 01.01.2017, внесені зміни до статті 39 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), яка регламентує правила застосування трансфертного ціноутворення (далі – ТЦУ).
Зокрема, зазнала змін гранична дата подання звіту про контрольовані операції, а саме: гранична дата подання звіту про контрольовані операції перенесена з 1 травня на 1 жовтня року, що настає за звітним (п.п.39.4.2 п.39.4 ст.39 ПКУ).
Розширено перелік обов’язкової до зазначення у документації інформації. Так, до вже існуючого переліку інформації слід буде додатково подати:
• інформацію про осіб, яким платник податків надає місцеві управлінські звіти (назва держави, на території якої такі особи утримують свої головні офіси);
• опис структури управління платника податків, схема його організаційної структури (раніше мова йшла про опис структури групи);
• опис діяльності та стратегії ділової активності, що провадиться платником податків, зокрема, економічні умови діяльності, аналіз відповідних ринків товарів (робіт, послуг), на яких проводить свою діяльність платник податків, основні конкуренти;
• відомості про участь платника податків у реструктуризації бізнесу або передачі нематеріальних активів у звітному або попередньому році з поясненням аспектів цих операцій, що вплинули або впливають на діяльність платника податків;
• копії відповідних договорів (контрактів), якими супроводжується контрольована операція (раніше було достатньо опису такої операції).
У разі, якщо стороною контрольованої операції здійснюється постачання (продаж) товарів, робіт, послуг за контрольованими операціями декільком особам, і для цілей встановлення відповідності умов принципу «витягнутої руки» здійснюється порівняння показника рентабельності такого постачальника, в такому разі документація має містити опис алгоритму розподілу витрат постачальника, понесених для здійснення таких операцій, які враховуються під час розрахунку показника рентабельності. Такий опис має містити інформацію про економічне обґрунтування вибору алгоритму розподілу витрат, методику його застосування, а також фактичний розрахунок, здійснений відповідно до обраної методики.
Джерело: ГУ ДФС у Дніпропетровській області

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Зокрема, п. 44.2 ст. 44 ПКУ встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з абзацом одинадцятим ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 996) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами першою та другою ст. 9 Закон N 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 20.01.2017 р.

Будь-які доходи неприбуткової організації повинні використовуватися виключно на реалізацію її статутної діяльності без розподілу серед засновників (учасників), членів, працівників (крім оплати їх праці, нарахування ЄСВ), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб.

З огляду на зміни, внесені Законом від 06.10.2016 р № 1667, не зважають розподілом доходу (в тому числі на підставі цивільно-правового договору) витрати, які є фінансуванням витрат на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) і напрямків діяльності, визначених установчими документами такої неприбуткової організації.

Тобто неприбутківці отримали право виплачувати дохід за ЦПД своїм членам за умови, що такі виплати збігаються з статутними цілями.
Джерело:   лист від 04.01.2017 р. № 28/6/99-99-15-02-02-15

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені ст. 43 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

Відповідно до п. 43.3 ст. 43 ПКУ обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (п. 43.4 ст. 43 ПКУ).

Згідно з п. 43.5 ст. 43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПКУ надміру сплачені грошові зобов'язання - є суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Враховуючи викладене вище, податковий агент має право повернути або врахувати в рахунок сплати наступних платежів тільки ту суму надміру сплаченого податку на доходи фізичних осіб, який був перерахований до бюджету понад суму грошових зобов'язань, граничний строк сплати якої настав на таку дату.

При цьому у разі наявності переплати податковий агент має право не сплачувати податок на доходи фізичних осіб в межах такої переплати.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 19.01.2017 р.

Статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року N 8073-X, із змінами і доповненнями (далі - КУпАП), встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до КУпАП підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до КУпАП чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій ст. 38 КУпАП (адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення).

Враховуючи вимоги ст. 38 КУпАП, адміністративні правопорушення поділяють на триваючі правопорушення та правопорушення, що мають разовий характер. Обчислення строків адміністративного стягнення залежить від його виду. При цьому ст. 38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень. За цих обставин не може бути розпочато провадження в справі, а розпочате підлягає закриттю (п. 7 ст. 247 КУпАП).

За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

Триваючим адміністративним правопорушенням є порушення, пов'язані з довготривалим, безперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила які-небудь встановлені дії або бездіяльність, і далі перебуває в стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан триває протягом значного часу, і весь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.

Таким чином, триваючі правопорушення припиняються, якщо факт цих правопорушень виявлено компетентним органом при проведенні перевірок (наприклад, виявлення таких порушень: відсутність обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку (обліку результатів підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства), бухгалтерського обліку об'єктів оподаткування, ведення його з порушенням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших правопорушень, пов'язаних з нарахуванням податків, які можливо встановити тільки в ході документальної перевірки на підставі первинних документів).

Стягнення за такі адміністративні правопорушення може бути накладене у термін не пізніш ніж через два місяці з дня його виявлення (з дати складання і підписання акта перевірки).

До адміністративних правопорушень, що мають разовий характер, належать такі проступки: несвоєчасне подання декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних доручень на внесення платежів до бюджетів та державних цільових фондів, подання звіту з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) тощо.

Зокрема, днем вчинення правопорушення є наступний за останнім днем граничного терміну:

подання декларації про доходи:

подання звіту з єдиного внеску;

подання платіжних документів до установ банків щодо сплати податків, зборів;

сплати єдиного внеску тощо.

Правопорушення щодо події неподання або несвоєчасного подання декларацій про доходи, неподання або несвоєчасного подання (подання за не встановленою формою) звітності з єдиного внеску, несплати або несвоєчасної сплати єдиного внеску, неподання або несвоєчасного подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) термін правопорушення необхідно обчислювати:

у разі неподання декларацій про доходи, звітності з єдиного внеску або несплати єдиного внеску, неподання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) - на наступний день граничного строку подання декларацій про доходи, звітності з єдиного внеску, сплати єдиного внеску, податків та зборів (обов'язкових платежів) з урахуванням норм ст. 38 КУпАП;

у разі несвоєчасного подання декларації про доходи, звітності з єдиного внеску, несвоєчасної сплати єдиного внеску, несвоєчасного подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) - за датою фактичного подання декларації про доходи, звітності з єдиного внеску, фактичної сплати єдиного внеску або податків та зборів (обов'язкових платежів).

Стягнення за такі адміністративні правопорушення може бути накладено у термін не пізніш ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення.

Слід зазначити, що при вирішенні питання про віднесення адміністративного правопорушення до категорії триваючого правопорушення або правопорушення, що носять разовий характер, необхідно враховувати суть порушення.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 19.01.2017 р.

Згідно з п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Відповідно до п. 49.4 ст. 49 ПКУ платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" п. 49.3 ст. 49 ПКУ.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 18.01.2017 р.

За неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п. 49.2 ст. 49 ПКУ) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено ПКУ, передбачена фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, а саме: в розмірі 170 гривень за кожне неподання (несвоєчасне подання) декларації (розрахунку); в розмірі 1020 гривень при повторному порушенні за несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року (до 365 або 366 днів - для високосного року) винесено податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно із п. 5 підрозд. 10 "Інші перехідні положення" розд. XX "Перехідні положення" ПКУ штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального контролюючого органу, положень, прямо передбачених ПКУ, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності передбачено п. 120.1 ст. 120 ПКУ, зокрема, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п. 49.2 ст. 49 ПКУ) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено ПКУ, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової звітності передбачена фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, а саме:

в розмірі 170 гривень за кожне неподання (несвоєчасне подання) декларації (розрахунку);

в розмірі 1020 гривень при повторному порушенні за несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року (до 365 або 366 днів - для високосного року) винесено податкове повідомлення-рішення.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 18.01.2017 р.

Відповідно до пп. 57.1 прим. 1.3 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), авансовий внесок, передбачений пп. 57.1 прим. 1.2 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 ПКУ, не справляється у разі виплати дивідендів:

на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими пп. 57.1 прим. 1.2 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 ПКУ. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої компанії, і відображає у податковій звітності дивіденди в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує фінансову політику;

платником податку на прибуток, прибуток якого звільнений від оподаткування відповідно до положень ПКУ, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у період, за який виплачуються дивіденди;

фізичним особам.

Згідно з пп. 57.1 прим. 1.4 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 ПКУ виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з положеннями розд. IV ПКУ.

Інститути спільного інвестування звільняються від обов'язку сплати авансових внесків з податку на прибуток у разі виплати дивідендів (пп. 57.1 прим. 1.6 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 16.01.2017 р.

Відповідно до пп. 39.5.3.1 пп. 39.5.3 п. 39.5 ст. 39 Кодексу платник податків та контролюючий орган використовують джерела інформації, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій згідно з пп. 39.2.2 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, зокрема:

а) інформацію про зіставні контрольовані операції платника податку, а також інформацію про зіставні операції його контрагента - сторони контрольованої операції з непов'язаними особами;

б) будь-які інформаційні джерела, що містять відкриту інформацію, та надають інформацію про зіставні операції та осіб;

в) інші джерела інформації, з яких інформація отримана платником податків з дотриманням вимог законодавства та які надають інформацію про зіставні операції та осіб, за умови що платник податків надасть таку інформацію контролюючому органу;

г) інформацію, отриману контролюючим органом у рамках укладених Україною міжнародних угод.

Слід зазначити, що Кодексом не встановлено окремого порядку для використання платниками податків статистичних даних Національного банку України щодо відсоткових ставок за кредитними коштами при аналізі відповідності контрольованих операцій принципу "витягнутої руки".

Підпунктом 39.5.3 п. 39.5 ст. 39 Кодексу встановлено, що контролюючий орган використовує ті самі джерела інформації, що й платник податків, якщо не доведено, що інші джерела інформації дають можливість отримати вищий рівень зіставності комерційних та фінансових умов операцій. При цьому для зіставлення з метою оподаткування умов контрольованих операцій з умовами неконтрольованих операцій контролюючий орган не має права використовувати інформацію, яка не є загальнодоступною (зокрема, інформацію, доступ до якої наявний тільки в органів державної влади).

Також відповідно до Кодексу та Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236, ДФС не уповноважена визначати перелік джерел, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій для цілей трансфертного ціноутворення.

Отже, відповідно до положень ст. 39 Кодексу контролюючі органи не визначають на запити платників податків переліки джерел інформації, які мають використовуватись ними для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки". Такі обставини можуть бути з'ясовані контролюючими органами лише під час здійснення заходів податкового контролю за трансфертним ціноутворенням. Водночас зазначаємо, що згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Джерело: лист ДФС від 16.01.2017 р. N 517/Г/99-99-12-03-07-14

Первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність, створені у формі електронного документа, повинні зберігатися на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях, і протягом терміну, який не повинен бути меншим за термін, встановленого для відповідних документів на папері.

Електронний документ, який складений відповідно до вимог чинного законодавства та містить всі необхідні реквізити, має таку ж юридичну силу, як і документ, складений в паперовому вигляді.

У той же час у разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку в електронній формі, підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх паперові копії на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (п . 6 ст. 9 Закону про бухоблік).

Платники податків, які ведуть електронний документообіг, зобов'язані при проведенні перевірок надати посадовим особам контролюючого органу на їх вимогу копії документів, що відносяться до предмету перевірки.

При цьому копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України від 22.05.2003 р № 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг").
Джерело:  лист ДФС від  04.01.2017 г. № 30/6/99-99-15-02-02-15

Для суб'єктів господарювання з 1 січня поточного року змінено правила нарахування пені та її розмір.

Зокрема, Законом України від 21.12.2017 р № 1797 внесено зміни до статті 129 Податкового кодексу, в якій чітко прописано, з якого моменту починає нараховуватися пеня. А саме:
якщо суму грошового зобов'язання визначає контролюючий орган за результатами податкової перевірки або у випадках, не пов'язаних з проведенням таких перевірок, - то пеня нараховується, починаючи з першого робочого дня після закінчення строку, встановленого для сплати податкового зобов'язання (в тому числі за період адміністративного та / або судового оскарження);
якщо ж суму податкового зобов'язання визначає сам платник податків або податковий агент, в такому випадку нарахування пені проводиться після закінчення 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.

Щодо розміру пені варто пам'ятати, що відтепер при нарахуванні зобов'язання до оплати (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування пені) самим платником або податковим агентом, розмір пені становить 100% річних облікової ставки Нацбанку, що діє на кожний календарний день (к. д.) прострочення, включаючи день погашення.

У разі нарахування податкового зобов'язання (з урахуванням штрафів при наявності та без урахування пені) контролюючим органом або в інших випадках визначення пені відповідно до вимог ПКУ, коли її розмір не встановлений, пеня нараховується за кожен к.д. прострочення, включаючи день погашення, в розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ, що діє на кожен такий день.
Джерело: ГУ ДФС у Вінницькій області

Найбільш актуальними та найгострішими, в ході податкових перевірок, є питання негативного фінансового результату та витрат, які неможливо безпосередньо пов'язати з господарською діяльністю платника податку. Спробуємо остаточно розставити крапки над «і» та залишити всі суперечливі запитання в старому році.
Наведена нижче інформація є виключно відображенням практики адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень другої половини 2016 року.
І. В матеріалах податкової перевірки зазначено (витяг з реального акту), що «сума перевищення витрат, що сформували собівартість реалізованої продукції, над сумою доходу від реалізації даної продукції, не вважається використаною суб'єктом господарювання у господарській діяльності, оскільки не була спрямована на отримання доходу».
Фактично, негативна різниця між сумою доходу та витрат від здійснення конкретної господарської операції вважається такою, що не підлягає включенню до складу податкових витрат платника податку.
В ході розгляду адміністративної скарги суб'єкта господарювання, фіскальна служба зазначає, що при здійсненні господарської діяльності платника податку цілком можливі збиткові господарські операції.
Збитковість господарської операції не є свідченням відсутності ділової мети, відповідно збитковість не може бути підтвердженням неправомірності відображення такої господарської операції в податковому обліку.
Крім того, виходячи з об'єктивного процесу здійснення господарської діяльності - господарська операція не завжди має позитивний економічний ефект, оскільки супроводжується комерційним ризиком неодержання доходу.
Відповідно, фіскальна служба, в протиріч своїй же контрольно-перевірочній практиці, зазначає, що не може «чорне бути білим, а біле чорним», але залишаючи при цьому один невеличкий нюанс…
В ході податкової перевірки повинні бути обґрунтовані економічні причини та ділова мета укладеної угоди, доведено, що результат виявився негативним по причині об'єктивних чинників, а не виник свідомо.
Таким чином, податківці фактично погоджуються зі збитковою господарською діяльністю платника податків, але залишаючи при цьому право робити певні суб'єктивні висновки в розрізі кожної окремої ситуації.
ІІ. Визнання витрат такими, що не пов'язані з господарською діяльністю, завжди викликало найбільшу кількість суперечок та маніпуляцій з боку фіскалів. Адже при документуванні «порушення» найчастіше в якості доказів виступають не підтверджені обставини та причинно-наслідковий аналіз змісту витрат, а відверто особисті висновки та припущення податківця, залученого до перевірки.
Навіть з моменту, коли об'єкт оподаткування податком на прибуток визначався вже у відповідності до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (міжнародних стандартів фінансової звітності), а витрати в податковому обліку відповідають зменшенню активів або збільшенню зобов'язань, фіскали все одно не зупиняються і продовжують, мабуть по інерції, визнавати їх негосподарськими.
Позиція ДФС з цього приводу однозначна - з 01.01.2015 при визначенні фінансового результату суб'єкта господарювання відсутній критерій витрат як таких, що не пов'язані з господарською діяльністю, окрім тих, що підлягають відображенню у складі податкових різниць.
Шкода лише, що прийняті напередодні зміни до Податкового кодексу дають можливість спостерігати тенденцію щодо розширення переліку витрат, які відображатимуться в складі податкових різниць в бік збільшення фінансового результату. Так, з переліку господарських витрат фактично виключено суми перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку, визнані штрафи (пені, неустойки), податок на нерухоме майно щодо об'єктів нежитлової нерухомості.
Таким чином, при визначенні фінансового результату до оподаткування, врахуванню підлягають всі витрати господарської діяльності платника податку з урахуванням податкових різниць. Виходячи з цього варто пам'ятати, що поняття «негосподарські» витрати не є актуальним, незважаючи на те, що з цього приводу зазначатимуть фіскали в ході податкових перевірок.
Не такою однозначною є позиція щодо податку на додану вартість.
Хоча з 01.07.2015 і була виключена норма, яка визначала заборону включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за придбаними товарами/послугами, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємства (п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу), але залишилась інша норма, відповідно до якої платник податків зобов'язаний самостійно нараховувати податкові зобов'язання з вартості товарів (робіт, послуг, необоротних активів) по операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (абз. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу).
Таким чином, позиція фіскальної служби щодо відображення податку на додану вартість з «негосподарських» витрат хоча й зазнала певної трансформації, але в підсумку залишилась незмінною.
Наостанок хотілося б побажати, щоб у новому році виникало щонайменше розбіжностей, суперечок та суб'єктивних оцінок відносно як діючого податкового законодавства, так і власне щодо контрольно-перевірочної роботи самої фіскальної служби.
Джерело: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2017/1/16/155080.htm

Реальність показників фінзвітності тісно пов'язана з купівельною спроможністю валюти, яка є вимірником цієї звітності.

Схоже, в цьому році у П (С) БО 22 "Вплив інфляції" дебют, адже вперше з часу його прийняття показник кумулятивного приросту інфляції таки подолав мінімально допустимий поріг - 90%, а це, як відомо, є підставою для коригування показників фінзвітності.

За правилами згаданого стандарту цей поріг не що інше, як добуток індексів інфляції за період, що складається з трьох останніх років, включаючи звітний.

Якщо вірити даним Держстатистики, рівень інфляції за 2014 рік склав 124,9%, за 2015 - 143,3%, за 2016 - 112,4%. Шляхом нескладного підрахунку (1.249 * 1,433 * 1,124 = 2,012) можна з'ясувати, що темп зростання інфляції за ці роки становив приблизно 201,2%, відповідно, потрібний нам показник приросту дорівнюватиме 101,2%.

Порівнявши гранично допустимий поріг (90%) і фактичні дані (101,2%), очевидно, що показники фінансової звітності за 2016 рік таки доведеться перерахувати відповідно до процедури, передбаченої П (С) БО 22.

Зверніть увагу, що застосування згаданого перерахунку стосується не всіх підприємств, а тільки тих, які оприлюднюють свою фінансову звітність.

У той же час відомо, що Мінфін має намір переглянути критерії, які зумовлюють такий перерахунок.

На офіційному сайті відомства оприлюднено проект наказу "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку", згідно з яким в п. 4 П (С) БО 22 будуть внесені суттєві правки.

У цьому документі запропоновано застосовувати процедуру коригування показників річної фінансової звітності у разі наявності в економічному середовищі, зокрема таких специфічних факторів:

переважна більшість населення зберігає свої заощадження в формі немонетарних активів або у відносно стабільній іноземній валюті;

продаж і придбання активів на умовах відстрочення платежу здійснюється за цінами, які компенсують очікувану втрату купівельної спроможності грошей протягом періоду відстрочки платежу;

процентні ставки, заробітна плата і ціни індексуються відповідно до індексу цін;

досягнення значення кумулятивного приросту інфляції 100 і більше відсотків.

Тому, в разі прийняття згаданих змін підприємству потрібно буде покладатися, зокрема, на власні судження, перш ніж запускати коригувальний механізм.

Між іншим, саме такими індикаторами користуються підприємства, які складають фінзвітність за правилами МСФЗ, які зафіксовані в МСБО 29.
Джерело: http://buh.ligazakon.ua/news/2017/1/16/155081.htm

З 1 січня 2017 року встановлено нові розміри вартісних критеріїв контрольованих операцій (пп. 39.2.1.7 ПКУ):

- річний дохід від усіх видів діяльності - понад 150 млн.грн. (за вирахуванням непрямих податків);

- обсяг операцій з одним контрагентом, що відповідають установленим в пп. 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і пп. 39.2.1.5 ПКУ критеріям, - 10 млн.грн. (за вирахуванням непрямих податків).

За 2016 рік Звіт про контрольовані операції все одно потрібно буде представляти за старими критеріями, тобто в тому випадку, якщо річний дохід перевищив 50 млн.грн. (без ПДВ), а річний обсяг операцій з одним "підозрілим" контрагентом - 5 млн.грн. (без ПДВ).
Джерело: Податковий кодекс України

Довгоочікувані зміни внесено з 1 січня 2017 року в пп. 139.2.2 ПКУ: відтепер при списанні безнадійної заборгованості (в тому числі за рахунок резерву сумнівних боргів) дозволено робити податкове коригування в "мінус". Воно кореспондує з попереднім коригуванням в "плюс" на суму витрат по формуванню такого резерву.

Тобто тепер правила формування і використання резерву сумнівних боргів подібні будь-яким іншим резервів (крім "відпускного"): в періоді формування резерву робиться коригування в "плюс", при використанні - в "мінус". Тобто вплив витрат на об'єкт оподаткування фактично відкладається до моменту використання резерву, що цілком логічно.

Правда, є в змінах і ложка дьогтю: в пп.139.2.1 ПКУ тепер сказано, що коригування в "плюс" робиться на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суми резерву сумнівних боргів. І тут вже неважливо, чи відповідає вона визначенню безнадійної, встановленої пп. 14.1.11 ПКУ (яке, до речі, теж змінилося). Якщо понад резерву - значить потрібно коректування в "плюс".

Втім, ці зміни запрацюють вже починаючи зі звітних періодів 2017 року, а за 2016 р коригуємо по-старому.
Джерело: Податковий кодекс України

Для податкової декларації з податку на прибуток, форма якої затверджена наказом Мінфіну від 20.10.2015 № 897, в рядку 2 заголовної частини декларації передбачено поле для позначки "Базовий звітний період квартал" або "Базовий звітний період рік".

Якщо для податкової декларації з податку на прибуток за 2016 рік вказано позначку "Базовий звітний період квартал", то граничним терміном подачі буде 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року, а якщо - "Базовий звітний період рік"., то граничним терміном подачі буде 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року.

Платники податку на прибуток підприємств, які подають звітність в електронному вигляді:

• для базового звітного періоду квартал вибирають електронну форму з кодом J0100115 (коди додатків J0110307, J0110605, J0111305, J0111406, J0111505, J0111605, J0111706, J0111803, J0112803);

• для базового звітного періоду рік вибирають електронну форму з кодом J0108103 (коди додатків J0180303, J0180603, J0181303, J0181403, J0181503, J0181603, J0181703, J0181803, J0182803).

При складанні і поданні на паперових носіях розрахунків податку на прибуток нерезидентів, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво, форми яких затверджені наказом Мінфіну від 13.06.2015 р № 544, після рядка 2 заголовної частини розрахунку платнику рекомендується вказувати на бланку самостійно слова " Базовий звітний період квартал "або" Базовий звітний період рік ".

Якщо для розрахунку за 2016 рік вказані слова "Базовий звітний період квартал", то граничним терміном подачі буде 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року, а якщо "Базовий звітний період рік", то граничним терміном подачі буде 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року.

Платники податку на прибуток нерезидентів, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво і подають звітність в електронному вигляді, використовуючи адаптовані електронні форми із зазначенням необхідних відміток, мають можливість:

для базового звітного періоду квартал вибрати електронну форму з кодом J0100608 (коди додатків J0165103, J0165203, J0165303) або J0100807 (коди додатків J0185103, J0185203, J0185303);

для базового звітного періоду рік вибрати електронну форму з кодом J0170601 (коди додатків J0176101, J0176201, J0176301) або J0170801 (коди додатків J0178101, J0178201, J0178301).

Реєстр електронних форм податкових документів розміщений на офіційному веб-порталі ДФС.
Джерело:  лист ДФС від 22.12.2016 р. № 40603/7/99-99-03-01-17

З 1 січня 2015 року, коли податок на прибуток зістикувався з бухгалтерським обліком, ситуація кардинально змінилася. На сьогоднішній день створення або нестворення резерву і забезпечень, в тому числі резерву сумнівних боргів, може безпосередньо впливати на розмір податку на прибуток.

Читайте повну версію статті "Резерв сумнівних боргів в контексті податку на прибуток: відповідаємо на питання" у відкритому доступі в виданні БУХГАЛТЕР & ЗАКОН № 52.

Ви дізнаєтеся відповіді на такі питання:

Чи обов'язково створювати резерв сумнівних боргів? Хто його може не створювати?

Кому вигідно створювати резерв сумнівних боргів?

Чи можна списувати безнадійну дебіторську заборгованість, якщо не створювали резерв?
Джерело: Резерв сомнительных долгов в контексте налога на прибыль: отвечаем на вопросы

31 грудня 2016 року припиняє діяти норма п. 35 підр. 10 р. XX ПКУ, згідно з якою скасовуються штрафні (фінансові) санкції в тому випадку, якщо платник податків самостійно сплатив суму податкового зобов'язання протягом 10-ти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення-рішення (без застосування процедури оскарження податкового повідомлення-рішення).

Мінфін затвердив наказ "Про затвердження Порядку скасування штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на суму податкового зобов'язання, яку платник податків сплатив без оскарження податкового повідомлення-рішення" від 10.02.2016 р № 40, в якому роз'яснив, як слід застосовувати цю норму.

У той же час ДФС підкреслює, що норми п. 35 підрозділу 10 р. XX ПКУ не мають безпосереднього зв'язку з періодом, за який перевіркою було здійснено донарахування для визначення "попереднього (звітного) року".
Джерело:  лист ДФС від 14.12.2016 р. № 27123/6/99-99-14-03-03-15

Державна фіскальна служба України для забезпечення коректності даних про стан розрахунків платників з бюджетами з податку на прибуток підприємств і податку на прибуток нерезидентів, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво, в інтегрованих картках платників, передбачених Порядком ведення органами державної податкової фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422, повідомила наступне.

Статтею 137 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) для податку на прибуток підприємств передбачені податкові (звітні) періоди календарні квартал, півріччя, три квартали, рік (п.137.4 ст. 137 ПКУ) і річний податковий (звітний) період (п.137.5 ст.137 ПКУ). Отже, при складанні податкової звітності з податку на прибуток платник визначає і заповнює відомості про базову звітному періоді.

Для податкової декларації з податку на прибуток, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 р № 897 зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2016 р № 585, в рядку 2 заголовної частини декларації передбачені поля для позначки «Базовий звітний період квартал» або «Базовий звітний період рік».

Якщо для податкової декларації з податку на прибуток за 2016 вказана відмітка «Базовий звітний період квартал», то граничним терміном подання буде 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року, а якщо «Базовий звітний період рік», то граничним терміном подання буде 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року.

Платниками податку на прибуток підприємств, які подають звітність засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (далі - в електронному вигляді):

- Для базового звітного періоду квартал обирається електронна форма з кодом J0100115 (коди додатків J0110307, J0110605, J0111305, J0111406, J0111505, J0111605, J0111706, J0111803, J0112803)

- Для базового звітного періоду рік обирається електронна форма з кодом J0108103 (коди додатків J0180303, J0180603, J0181303, J0181403, J0181503, J0181603, J0181703, J0181803, J0182803).

При складанні і поданні на паперових носіях розрахунків податку на прибуток нерезидентів, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво, форми яких затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2015 р №544, після рядка 2 заголовної частини розрахунку платнику рекомендується вказувати на бланку самостійно слова «Базовий звітний період квартал» або «Базовий звітний період рік». Відповідно, якщо для розрахунку за 2016 зазначено слова «Базовий звітний період квартал», то граничним терміном подання буде 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем 2016 року, а якщо «Базовий звітний період рік», то граничним терміном подання буде 60 календарних днів , наступних за останнім календарним днем 2016 року.

Платники податку на прибуток нерезидентів, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво і подають звітність в електронному вигляді, використовуючи адаптовані електронні форми із зазначенням необхідних відміток, мають можливість:

- Для базового звітного періоду квартал вибрати електронну форму з кодом J0100608 (коди додатків J0165103, J0165203, J0165303) або J0100807 (коди додатків J0185103, J0185203, J0185303)

- Для базового звітного періоду рік вибрати електронну форму з кодом J0170601 (коди додатків J0176101, J0176201, J0176301) або J0170801 (коди додатків J0178101, J0178201, J0178301).

Реєстр електронних форм податкових документів розміщений на офіційному веб-порталі ДФСУ з посиланням:  http://sfs.gov.ua./elektronna-zvitnist/platnikam-podatkiv-pro/informatsiyno-analitichne-za/reestr-elektronnih-form-po/
Джерело: ГУ ДФС у Дніпропетровській області

У 2017 році органи місцевого самоврядування зможуть прийняти рішення про встановлення місцевих податків і зборів без урахування положень Податкового кодексу щодо оприлюднення такого рішення до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, а в інших випадках - з наступного року.

Не будуть застосовуватися вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 і пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу і Закону "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Також встановлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним ОМС рішення про встановлення ставок податків, ставка єдиного податку, податку на майно і збору за місця для паркування транспортних засобів застосовується з коефіцієнтом 0,5.

Це передбачено прийнятим 20 грудня Законом "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" Джерело: законопроект № 5132

Коротка.

Оформлення та надсилання громадянами письмових звернень з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення) здійснюється відповідно до вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян", зі змінами та доповненнями.

Зокрема, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Надсилання та опрацювання звернень юридичних, самозайнятих осіб тощо здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 N 1242 "Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади".

Слід зазначити, що на офіційному веб-порталі ДФС працює модернізований електронний сервіс "Електронний кабінет платника" (оновлена версія). В головному меню особистого кабінету необхідно вибрати розділ "Листування з ДФС". Робота в особистому кабінеті здійснюється з використанням електронного цифрового підпису. У розділі "Листування з ДФС" платник може завантажити лист до органу ДФС, підписати електронним цифровим підписом та надіслати.

Повна.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Оформлення та опрацювання письмових звернень громадян, зокрема і тих, що надіслані з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення), здійснюються відповідно до вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян", із змінами та доповненнями (далі - Закон N 393), та Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній фіскальній службі України та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2015 N 271, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2015 за N 484/26929 (далі - Порядок N 271).

Згідно із частиною шостою ст. 5 Закону N 393 письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається (частина сьома ст. 5 Закону N 393).

Абзацами третім та четвертим п. 5 розділу II Порядку N 271 визначено, що електронне звернення, надіслане без використання електронного підпису, повинно мати вигляд скан-копії або фотокопії звернення з підписом заявника із зазначенням дати.

Інформація про електронні поштові адреси контролюючих органів розміщується на веб-порталі ДФС та на суб-сайтах територіальних органів ДФС у мережі Інтернет.

Пунктом 1 розд. IV Порядку N 271 встановлено, що строки розгляду звернень громадян обчислюються у календарних днях, починаючи з дня реєстрації таких звернень. Датою виконання звернення громадянина є дата реєстрації відповіді на нього.

Звернення, оформлене без дотримання вимог ст. 5 Закону N 393, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніше ніж через десять днів від дня надходження, крім випадків, передбачених частиною першою ст. 7 Закону N 393 (п. 12 розділу II Порядку N 271).

Якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органів ДФС, відповідно до ст. 7 Закону N 393 таке звернення в строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявникові.

У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом ДФС, воно в той самий строк повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (п. 8 розд. IV Порядку N 271).

Повідомлення про прийняття рішення про припинення розгляду звернення відповідно до ст. 8 Закону N 393 надсилається у строк, визначений ст. 20 Закону N 393 (п. 9 розділу IV Порядку N 271).

Відповідно до ст. 20 Закону N 393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Надсилання та опрацювання звернень юридичних, самозайнятих осіб тощо здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 N 1242 "Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади" (далі - постанова N 1242).

Відповідно до пункту 148 постанови N 1242 доставка документів до установи здійснюється, зокрема, з використанням засобів електрозв'язку. Каналами електрозв'язку доставляються: телеграми (телетайпограми), факсограми, телефонограми, електронні документи із застосуванням електронного цифрового підпису та документи в електронній формі без електронного цифрового підпису (у сканованій формі).

Згідно з пунктом 152 постанови N 1242 надіслані не за адресою документи повертаються відправникові без їх розгляду.

Відповідно до пунктів 190, 191, 192 постанови N 1242 строк виконання документа може встановлюватися у нормативно-правовому акті, розпорядчому документі або резолюції керівника установи. Якщо останній день строку виконання документа припадає на неробочий день, останнім днем строку виконання документа вважається перший день після неробочого дня. Строки можуть бути типовими або індивідуальними. Типові строки виконання документів установлюються законодавством. Строки виконання основних документів наводяться у додатку 15. Індивідуальні строки встановлюються керівництвом установи (структурного підрозділу). Документи, у яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа в установі, до якої надійшов документ.

Згідно з пунктом 208 постанови N 1242 днем виконання, зокрема, запитів, звернень вважається день реєстрації в установі вихідних документів про виконання завдань.

Слід зазначити, що на офіційному веб-порталі ДФС забезпечена можливість направлення звернень платників з використанням електронного цифрового підпису через електронний сервіс "Електронний кабінет платника" (оновлена версія) (далі - ЕКП). В головному меню особистого кабінету ЕКП у розділі "Листування з ДФС" здійснюється формування, підписання та надсилання звернення шляхом заповнення відповідних реквізитів діалогового вікна. Алгоритм надсилання звернення з використанням електронного цифрового підпису викладений у розділі "Допомога" ЕКП.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011, затверджено Інструкцію з підготовки та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку (далі - Інструкція).

Договір про визнання електронних документів підписується електронними цифровими підписами (далі - ЕЦП) посадових осіб платника податків - юридичної особи або фізичної особи - підприємця і ЕЦП відбитка печатки (за наявності) у порядку і за дотримання умов, визначених в абзацах другому - четвертому пп. 7.1 п. 7 розд. III Інструкції, з урахуванням п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями, та надсилається електронною поштою на адресу Інформаційного порталу органів ДПС України.

Електронний сервіс "Управління ЕЦП" надає можливість керівнику вносити до системи подання документів в електронному вигляді інформацію щодо сертифікатів відповідальних осіб та самостійно визначити термін, на який відповідальній особі надається право підпису податкових документів (в межах строку дії сертифіката такої відповідальної особи). Також в повідомленні може бути надана інформація щодо нового сертифіката керівника (до закінчення строку дії попереднього сертифіката) або бухгалтера.

Для формування та подання платниками інформації щодо ЕЦП в електронному вигляді до автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" розроблено новий електронний формат Повідомлення за кодом J(F)1391102 (далі - Повідомлення).

До Повідомлення додаються сертифікати відповідальних осіб, зазначених у Повідомлені, та таке Повідомлення підписується ЕЦП цих відповідальних осіб. Сформоване Повідомлення обов'язково підписується ЕЦП керівника, сертифікат якого на момент отримання Повідомлення вже наявний у системі подання документів в електронному вигляді як діючий сертифікат керівника платника податків.

Всі реквізити Повідомлення обов'язкові для заповнення.

Процедура надіслання Повідомлення та інформування платника податків про його обробку аналогічна процедурі надсилання і обробки Договору.

Зокрема, про отримання Повідомлення контролюючим органом платнику податків надсилається перша квитанція.

Після обробки Повідомлення (термін обробки - до 6-ти годин) контролюючим органом надсилається друга квитанція, після чого ДФС приймає підписані уповноваженими особами платника податків податкові документи у порядку, визначеному законодавством.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Інструкцією з підготовки та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011 (далі - Інструкція), визначено текст примірного договору про визнання електронних документів (далі - Договір).

Згідно з п. 3 розд. 6 Договору зазначений Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до контролюючого органу нові посилені сертифікати електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП), цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

При надсиланні Договору в електронному вигляді, з урахуванням п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями, на нього накладаються ЕЦП посадових осіб платника податків у такому порядку: першим - ЕЦП головного бухгалтера (бухгалтера), другим - ЕЦП керівника, третім - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків (за наявності).

ДФС запроваджено електронний сервіс управління ЕЦП, що надає можливість керівнику вносити до системи подання документів в електронному вигляді інформацію щодо сертифікатів відповідальних осіб (в межах строку дії сертифіката такої відповідальної особи). Також в повідомленні про реєстрацію електронного цифрового підпису (далі - Повідомлення) (код форми J(F) 1391102) може бути надана інформація щодо нового сертифіката керівника (до закінчення строку дії попереднього сертифіката) або бухгалтера.

До Повідомлення додаються сертифікати відповідальних осіб, зазначених у Повідомленні, та таке Повідомлення підписується ЕЦП цих відповідальних осіб. Сформоване Повідомлення обов'язково підписується ЕЦП керівника, сертифікат якого на момент отримання Повідомлення вже наявний у системі подання документів в електронному вигляді як діючий сертифікат керівника платника податків.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Інструкцією з підготовки та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011 (далі - Інструкція), визначено текст примірного договору про визнання електронних документів (далі - договір).

Договір підписується електронними цифровими підписами (далі - ЕЦП) посадових осіб платника податків - юридичної особи або фізичної особи - підприємця і ЕЦП відбитка печатки (за наявності) у порядку і за дотримання умов, визначених в абзацах другому - четвертому пп. 7.1 п. 7 розд. III Інструкції, з урахуванням п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), та надсилається електронною поштою на адресу Інформаційного порталу органів ДФС України.

Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник подає до контролюючого органу нові посилені сертифікати електронного цифрового підпису, договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів (п. 3 розд. 6 додатка 1 до Інструкції).

Електронний сервіс "Управління ЕЦП" надає можливість керівнику вносити до системи подання документів в електронному вигляді інформацію щодо сертифікатів відповідальних осіб та самостійно визначити термін, на який відповідальній особі надається право підпису податкових документів (в межах строку дії сертифіката такої відповідальної особи). Також в повідомленні може бути надана інформація щодо нового сертифіката керівника, у разі отримання ним нового сертифіката (до закінчення строку дії попереднього сертифіката), або бухгалтера.

Для формування та подання платниками інформації щодо ЕЦП в електронному вигляді до автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" розроблено новий електронний формат Повідомлення за кодом J(F)1391102 (далі - Повідомлення).

До Повідомлення додаються нові сертифікати відповідальних осіб, зазначених у Повідомленні, та таке Повідомлення підписується ЕЦП цих відповідальних осіб.

У разі зміни прізвища керівником юридичної особи або самозайнятою особою, необхідно переукласти договір з контролюючим органом за основним місцем обліку з дотриманням умов, визначених у абзацах другому - четвертому пп. 7.1 п. 7 розд. III Інструкції з урахуванням п. 48.3 ст. 48 ПКУ.

Разом з цим, у разі зміни прізвища іншою посадовою особою суб'єкта господарювання (бухгалтером, особою, якій делеговано право підпису тощо) інформація щодо нового сертифіката такої особи може бути внесена до системи подання документів в електронному вигляді шляхом надання Повідомлення. У такому випадку договір переукладати не потрібно.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Відповідно до пп. 7.1 п. 7 розд. III Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення.

Після підготовки платником податків податкового документа в електронному вигляді на нього накладаються електронні цифрові підписи (далі - ЕЦП) посадових осіб платника податків у такому порядку: першим - ЕЦП головного бухгалтера (бухгалтера), другим - ЕЦП керівника та з урахуванням п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями, третім - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків (за наявності).

За відсутності у платника податків посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податків накладаються у такому порядку: першим - ЕЦП керівника, другим - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків (за наявності).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Відповідно до п. 5 розділу III Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011 (далі - Інструкція), з урахуванням п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями, платник надає до контролюючого органу за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою (за наявності) два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії.

Також договір можна укласти в електронному вигляді.

Згідно із встановленою формою Примірного договору про визнання електронних документів, наведеною у Додатку 1 до Інструкції, у розділі "7. Місцезнаходження і підписи сторін" зазначаються відомості:

щодо контролюючого органу - ініціали та прізвище, керівника контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, код за ЄДРПОУ та місцезнаходження такого контролюючого органу, дата підписання договору;

щодо платника податків - ініціали та прізвище особи, яка від імені платника податку - юридичної особи укладає договір (для фізичної особи, у тому числі яка здійснює підприємницьку діяльність - ініціали та прізвище такої особи), код за ЄДРПОУ платника податку - юридичної особи (для фізичної особи, у тому числі яка здійснює підприємницьку діяльність, - номер за ДРФО за наявності), місцезнаходження юридичної особи (для фізичної особи, у тому числі яка здійснює підприємницьку діяльність - місце проживання) та дата підписання договору.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011, платник податку може надіслати до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв'язку податкові документи в електронному вигляді, після того як з контролюючим органом укладено договір про визнання електронних документів, а також контролюючому органу надано посилені сертифікати відкритих ключів, сформовані акредитованим центром сертифікації ключів.

Слід зазначити, що отримати посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб підприємства, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та з урахуванням п. 48.3 ст. 48 ПКУ печатки підприємства (за наявності), платник податків може в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів.

Згідно з п. 42.4 ст. 42 ПКУ з платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з контролюючими органами може здійснюватися засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Іншого нормами ПКУ не передбачено.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.12.2016 р.

Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Пунктом п. 58.1 ст. 58 ПКУ визначено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 ПКУ (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт, зокрема, завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 N 1204 (далі - Порядок N 1204).

Згідно з п. 2 розд. II Порядку у разі зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток контролюючим органом складається податкове повідомлення-рішення за формою "П".

Формою "П" податкового повідомлення-рішення (додаток 9 до Порядку N 1204) передбачено, що протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення (при проведенні процедури адміністративного або судового оскарження - протягом десяти календарних днів, наступних за днем її закінчення), частина суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, яку було завищено, підлягає виправленню платником податків у показниках податкової звітності з податку на прибуток.

ПКУ не передбачено відповідальності платників податків за порушення термінів подання такої уточнюючої звітності відповідно до податкового повідомлення-рішення за формою "П".

При цьому слід зазначити, що неподання уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток відповідно до податкового повідомлення-рішення щодо необхідності виправлення показників такої декларації може призвести до визначення контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток та нарахування штрафних санкцій за наслідками перевірок наступних податкових (звітних) періодів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 15.12.2016 р.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 165.1.39 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість дарунків, якщо їх вартість не перевищує 50 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі (у 2016 році - 689 грн.).

Водночас пп. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу), у вигляді, зокрема, вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Кодексу.

Відповідно до п. 164.5 ст. 164 Кодексу під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп),

де К - коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену в ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Відповідно до Довідника ознак доходів, наведеного у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 N 4, вартість дарунків, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2016 року - 689 грн.), відображається в податковому розрахунку за ф. N 1ДФ під ознакою доходу "160".

При цьому якщо вартість дарунка перевищує вказаний розмір, то сума такого перевищення відображається у податковому розрахунку ф. N 1ДФ під ознакою доходу "126" як додаткове благо.

Враховуючи викладене, якщо вартість дарунка, який надається платнику податків, не перевищує 50 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2016 року - 689 грн.), то вона не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

У разі якщо вартість дарунка перевищує вказаний розмір, то сума такого перевищення оподатковується податком на доходи фізичних осіб як додаткове благо з урахуванням положень п. 164.5 ст. 164 Кодексу.
Джерело: лист ДФС від 14.12.2016 р. N 21695/5/99-99-13-02-03-16

Депутати прийняли Закон про внесення змін до Податкового кодексу (законопроект № 5368), більш відомий як Податкова реформа - 2016. Документ прийнятий з урахуванням пропозицій Комітету з питань податкової та митної політики. При цьому депутати не підтримали передачу баз даних на адміністрування Мінфіну. Цей привілей як і раніше залишається у фіскалів.
Згідно із законопроектом № 5368, внесено такі зміни в ПКУ.
Адміністрування податків і зборів
- введено повноцінний електронний кабінет платника податків;
- визначено поняття "уповноважена особа контролюючого органу" - це посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних функцій;
- змінилися критерії віднесення платника податків до категорії великих платників податків: збільшується показник сплати платежів до держбюджету за платежами, які контролюються УКРІНФОРМ, з 12 до 20 млн.грн; змінюються критерії доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на критерії загального обсягу поставки в розмірі 1 млрд.грн;
- введена єдина база індивідуальних податкових консультацій на сайті ДФСУ, узагальнюючі консультації є пріоритетними і надаються Мінфіном;
- контрольно-перевірочна робота здійснюється на обласному рівні, районні податкові інспекції виконують виключно сервісні функції;
- план-графік документальних планових перевірок буде оприлюднюватися на сайті ДФСУ.
Податок на прибуток:
- чітко визначений (податковий) звітний період для неприбуткових організацій та (податковий) звітний період при придбанні статусу платника податку на прибуток;
- нерезидентам надано можливість документально підтверджувати сплату податку на прибуток на території України;
- уточнено порядок:
• амортизації основних засобів і нематеріальних активів, нарахування якої здійснюється без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухобліку;
• коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів і нематеріальних активів (оскільки такі витрати не можна враховувати при розрахунку податку на прибуток), що не пов'язані з отриманням доходу платника;
• зменшення фінансового результату до оподаткування на суму первісної вартості об'єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів у разі продажу такого об'єкта, оскільки такі витрати були здійснені платником податку при придбанні такого об'єкта і відповідного збільшення фінансового результату до оподаткування на суму залишкової вартості такого об'єкта;
• визначення відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
- чітко визначено правові підстави для списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, яка відповідає ознакам безнадійної заборгованості;
- положення щодо уникнення подвійного обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування доходів або витрат, виникнення яких для цілей оподаткування відбувається після 01.01.2015;
- зменшено мінімально допустимі терміни до 2 років амортизації для основних засобів групи 4 (машини та обладнання);
- на період до 31 грудня 2021 року введено податкові канікули щодо застосування нульової ставки податку на прибуток для підприємств, у яких річний дохід не перевищує 3-х мільйонів гривень і розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників є не меншим за розмір двох мінімальних зарплат, за умови відповідності визначеним критеріям.
ПДВ
- встановлено неможливість скасування податкового кредиту за податковою накладною / розрахунку коригування до неї, складеної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних після 1 липня 2017 роки;
- запроваджено механізм призупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН, яка підпадає під критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для такого призупинення (критерії будуть визначатися Міністерством фінансів України) та відновлення такої реєстрації, в разі припинення процедури призупинення їх реєстрації;
- збільшено термін реєстрації податкових накладних та розрахунку коригування до таких податкових накладних в ЄРПН (з 180 до 365 календарних днів) з одночасним встановленням штрафу щодо відсутності такої реєстрації в розмірі 50% від суми ПДВ, а також встановленням штрафу за порушення строків реєстрації всіх податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, в тому числі складених неплатниками податку (за винятком певних операцій);
- запроваджено єдиний публічний Реєстр заяв на бюджетне відшкодування ПДВ, згідно з яким орган, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, буде в автоматичному режимі перераховувати кошти, які підлягають відшкодуванню з бюджету;
- поширення обов'язкового реквізиту, зокрема коду товару згідно з УКТ ЗЕД у податковій накладній, на всі без винятку товари, а також доповнення новим обов'язковим реквізитом для послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг;
- надано право на перенесення податкового кредиту, підтвердженого документальною перевіркою контролюючого органу, при реорганізації шляхом приєднання або злиття з іншим платником ПДВ до складу податкового кредиту правонаступника.
ПДФО
- збільшено розмір добових при відрядженнях за кордон з 0,75 розміру мінімальної заробітної плати до 40 євро на день (не включаються до доходів фізичної особи);
- розширено перелік витрат фізичної особи - підприємця від здійснення господарської діяльності на суми податків, зборів, які пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (крім ПДВ для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник ПДВ і акцизного податку, ПДФО з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми ЄСВ у розмірах і порядку, встановлених законом; платежів, сплачених за отримання ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності фізичної особи - підприємця; отримання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
- фізичній особі - підприємцю надано право на амортизацію основних засобів, що використовуються в діяльності (крім житлової нерухомості і автомобілів);
- розширено обов'язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку на батьків - щодо доходів, отриманих малолітнім / неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;
- до оподатковуваного доходу не включаються суми, сплачені будь-якою юридичною чи фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів на отримання освіти, підготовку або перепідготовку студента або працівника, але не вище за трикратний розмір мінімальної заробітної плати;
- знято обмеження щодо розміру суми, сплаченої за навчання, яку дозволено включати до податкової знижки платника податків або членів його сім'ї першого ступеня споріднення.
Трансфертне ціноутворення
- встановлено нові критерії для визнання угоди контрольованої:
• річний дохід платника податку від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухобліку, збільшений до 150 млн.грн за податковий (звітний) рік;
• обсяг господарських операцій платника з одним контрагентом, визначений за правилами бух обліку, збільшений до 10 млн.грн за податковий (звітний) рік;
- господарські операції з нерезидентами, що не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), або які звільнені від сплати такого податку, також визнаються контрольованими;
- вдосконалено вимоги і систематизований перелік інформації, яка повинна бути відображена в звіті про контрольованих операціях, документації з трансферного ціноутворення;
- передбачена можливість самостійного коригування ціни контрольованої операції до верхнього або нижнього значення діапазону цін замість медіани діапазону;
- передбачені штрафні санкції за несвоєчасне подання звіту про контрольованих операціях та документації з трансфертного ціноутворення.
Плата за землю
- встановлено, що мінімальний розмір орендної плати за землі державної і комунальної власності не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних дільниць на відповідній території.
Особливості оподаткування на тимчасово окупованій території
- врегульовано питання сплати окремих податків (ПДФО, акцизного податку, єдиного податку та податку на майно) на тимчасово окупованій території шляхом встановлення особливих правил їх адміністрування - призупинення нарахування штрафів, звільнення від сплати місцевих податків.
Джерело: http://buh.ligazakon.ua/news/2016/12/21/154330.htm

ДФСУ роз'яснила питання сплати податку при виплаті доходів нерезиденту і повідомляє: виплата резидентом на користь нерезидента доходу у вигляді компенсації вартості юридичних послуг, що надаються таким нерезидентом, не підлягає оподаткуванню на підставі п.п. 141.4.2 ПКУ.

Це пов'язано з тим, що відповідно до абз. «І» п.п. 141.4.1 ПКУ не підлягають оподаткуванню доходи нерезидента із джерелом походження з України у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у т.ч. вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Джерело:  лист від 24.11.2016 р. № 25392/6/99-99-15-02-02-15

ДФСУ розглянула питання щодо визнання заборгованості безнадійною та повідомила: у разі використання резерву для списання дебіторської заборгованості така заборгованість перевіряється на відповідність критеріям безнадійності, визначеним пп. 14.1.11 ПКУ, та за умови її відповідності коригування (збільшення) фінрезультату до оподаткування згідно із ч. 2 пп. 139.2.1 ПКУ на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суми резерву сумнівних боргів не здійснюється.

Як зазначено в запиті платника податку, примусове виконання рішення щодо стягнення заборгованості з контрагента, який знаходиться на території АР Крим, було призупинено у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення стабільної роботи стратегічних підприємств енергетичної галузі» від 15.05.2013 р. № 238 із подальшим його погашенням відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 р. № 2711-IV.

Однак процедура погашення заборгованості відповідача призупинена у зв’язку з початком тимчасової окупації території України (20 лютого 2014 року (п. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII).

Отже, заборгованість покупця, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, перед продавцем за неоплату отриманого обладнання, підпадає під визначення безнадійної, оскільки стягнення її виявилося неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин) (за умови їх підтвердження в установленому порядку). Списання такої заборгованості за рахунок створених резервів сумнівної заборгованості регулюється положеннями п. 139.2 ПКУ.
Джерело: лист від 30.11.2016 р. № 25816/6/99-99-15-02-02-15

Уряд  прийняв рішення про перейменування 16 територіальних органів Державної фіскальної служби у 5 областях.

Прийняття рішення зумовлене зміною назв окремих населених пунктів, які були перейменовані на виконання вимог Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Прийняття постанови дасть змогу привести назви окремих територіальних органів ДФС до назв населених пунктів, в яких вони розташовані.
Джерело: постанова КМУ від 14.12.2016 р. № 941

Платежі за цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами, оскільки не відповідають терміну "відсотки", визначеному в пп. 14.1.257 ПКУ.
Така винагорода на підставі пп. 164.2.20 ПКУ є іншим доходом, оподатковується на загальних підставах за ставкою ПДФО 18% і військовим збором 1,5%.
Фіскали нагадали, відсотки - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються:
платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;
платіж за використання коштів, залучених на депозит;
платіж за придбання товарів у розстрочку;
платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу);
винагороду (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого віддана право на отримання таких платежів.
Джерело:  лист ДФС від 06.12.2016 р. № 13089/П/99-99-13-02-03-14

Згідно з пп. "в" пп. 169.4.2 п. 169.4 ст. 169 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), роботодавець платника податку зобов'язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, перерахунок суми доходів, нарахованих (з урахуванням положень абзацу другого п. 167.1 ст. 167 ПКУ для періодів 2014, 2015 років) такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги, під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем.

Відповідно до пп. 169.4.4 п. 164.4 ст. 169 ПКУ, якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з роботодавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного податкового року та сплачується самим платником.

Податкові агенти згідно з п. 176.2 ст. 176 ПКУ зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (далі - податковий розрахунок за ф. 1ДФ), а також суми утриманого з них ПДФО до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Враховуючи зазначене, якщо внаслідок здійсненого остаточного розрахунку з платником податку виникає переплата ПДФО, то на її суму податковий агент зменшує суму нарахованого податкового зобов'язання платника податку за місяць такого остаточного розрахунку та відображає це в податковому розрахунку за ф. 1ДФ. Відповідно, на суму переплати зменшуються зобов'язання податкового агента по сплаті ПДФО в бюджет у податковому періоді (місяці) остаточного розрахунку.

У разі перевищення суми переплати, яка виникла за результатами остаточного розрахунку з платником податку, над сумою податкового зобов'язання платника податку, ПКУ не передбачено повернення суми такого перевищення, крім випадків, коли переплата виникла у результати допущення податковим агентом помилки при нарахуванні (утриманні) ПДФО за будь-який період (місяць) звітного року.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 14.12.2016 р.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон N 108), зокрема гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості встановлюються Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року N 322-VIII, із змінами і доповненнями (далі - КЗпП), та іншими актами законодавства України.

Згідно з ст. 120 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачується, зокрема, одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає.

Розміри компенсацій, порядок їх виплати та надання гарантії зазначеним особам встановлюються законодавством.

Відповідно до ст. 12 Закону N 108 та ст. 120 КЗпП затверджено постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року N 255 "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" (далі - Постанова N 255), пп. "г" п. 1 якої визначено, що працівникам у зв'язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), виплачується одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім'ї, який переїжджає, - в розмірі 25 відс. одноразової допомоги самого працівника.

До членів сім'ї працівника, на яких виплачується компенсація, належать чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх утриманні і проживають разом з ними.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПКУ), відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 ст. 167 ПКУ).

Враховуючи зазначене, одноразова допомога, яка виплачується працівнику (членам його сім'ї) при переїзді в іншу місцевість у зв'язку зі зміною місця роботи, включається до загального місячного оподатковуваного доходу таких платників згідно з пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 13.12.2016 р.

Згідно з пп. 139.1.1 ПКУ фінрезультат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резервів і забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (окрім забезпечень на відпустки працівникам та інших виплат, пов’язаних із оплатою праці, і резервів, визначених пп.пп. 139.2–139.3 ПКУ) відповідно до П(С)БО або МСФЗ.
Водночас фінрезультат до оподаткування зменшується:
• на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов’язані з оплатою праці, і резервів, визначених пп.пп. 139.2–139.3 ПКУ), які відшкодовані за рахунок резервів і забезпечень, сформованих відповідно до П(С)БО або МСФЗ;

• на суму коригування (зменшення) резервів і стандартів фінансової звітності й на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інших виплат, пов’язаних із оплатою праці, і резервів, визначених пп.пп. 139.2–139.3 ПКУ), на яку збільшився фінрезультат до оподаткування відповідно до П(С)БО або МСФЗ (пп. 139.1.2 ПКУ).
Таким чином, якщо забезпечення (резерв) створюється для відшкодування майбутніх витрат за іншими виплатами, пов’язаними з оплатою праці, сума витрат на формування такого забезпечення не збільшує фінансового результату для цілей обкладення податком на прибуток.
При цьому ПКУ не містить визначення поняття «виплати, пов’язані з оплатою праці». Тож у цьому випадку слід використовувати значення виплат, пов’язаних з оплатою праці, установлене іншими законами (п. 5.3 та пп. 14.1.84 ПКУ), зокрема:

• видатки підприємств за програмами пенсійного забезпечення (у т.ч. виплати пенсій, одноразові виплати при звільненні у зв’язку з виходом на пенсію, ювілейні премії, видатки на покриття витрат Пенсійного фонду України на виплату й доставку пільгових пенсій) відносяться до складу інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, — ст. 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5;

• до виплат, пов’язаних з оплатою праці, належать видатки підприємства за програмами пенсійного забезпечення (у т.ч. короткострокові виплати працівникам, виплати по закінченню трудової діяльності, інші довгострокові виплати працівникам, виплати в разі звільнення тощо) — п. 5 МСБО 19 «Виплати працівникам».

  Джерело: лист ДФС 30.11.2016 р. № 25818/6/99-99-15-02-02-15

Право на проведення відповідно до законодавства перевірок платників податків надає контролюючим органам п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (Кодекс). Згідно з п.п. 78.1.7 п.78.1 ст. 78 Кодексу обставиною, наявність якої надаватиме контролюючому органу право на проведення документальної позапланової перевірки, може бути, зокрема, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, подання заяви про зняття з обліку платника податків. При цьому, п. 78.2 ст. 78 Кодексу визначає, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться за зверненням такого платника податків.

У відповідністю з абзацом сьомим частини першої ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон) зняття з обліку платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців здійснюється органами фіскальної служби на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Право проводити документальні перевірки у фізичних осіб - підприємців звітів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску органи доходів і зборів використовують відповідно до положень ст. 13 Закону. Такі перевірки проводяться у порядку, встановленому Кодексом.

Враховуючи зазначене, використання контролюючими органами права на проведення документальних позапланових перевірок платників податків – фізичних осіб, у тому числі і у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, має здійснюватися за наявності визначених Кодексом обставин.

Разом з тим, згідно з п. 54.3 ст. 54 Кодексу контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.

Отже, у разі наявності визначених Кодексом обставин для проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи – підприємця, у тому числі і у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої особи, податкової інформації, яка може свідчити про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, про порушення вимог законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тощо керівник контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки платника податків – фізичної особи, яке оформлюється наказом.

Також згідно з абзацом другим п.п. 65.10.8 п. 65.10. ст. 65 Кодексу державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Джерело: ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає одну із форм його організації, визначених статтею 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Наприклад, може бути обране самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо керівником підприємства. Також підприємство може створити бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером. У другому випадку у разі тимчасової відсутності головного бухгалтера його тимчасово заміщує заступник головного бухгалтера або інший працівник підприємства, якого призначено виконуючим обов'язки головного бухгалтера.
Відповідно до пп. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.
Згідно з п. 66.4 ст. 66 ПКУ платники податків - юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов'язані подати контролюючому органу відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, її відокремлених підрозділів, у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, шляхом подання заяви згідно з розділом IX Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 N 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за N 1562/20300, із змінами (далі - Порядок).
Платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді засобами електронного зв'язку на підставі укладеного Договору про визнання електронних документів відповідно до Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за N 320/15011(далі - Інструкція).
Згідно з пп. 7.1 п. 7 розд. III Інструкції з урахуванням п. 48.3 ст. 48 ПКУ після підготовки платником податків податкового документа в електронному вигляді на нього накладаються електронні цифрові підписи (далі - ЕЦП) посадових осіб платника податків у такому порядку: першим - ЕЦП головного бухгалтера (бухгалтера), другим - ЕЦП керівника, третім - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків (за наявності).
За відсутності у платника податків посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податків накладаються у такому порядку: першим - ЕЦП керівника, другим - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків (за наявності).
Отже підписання податкових декларацій посадовими особами платника податків - юридичної особи здійснюється в залежності від того, яку форму організації бухгалтерського обліку обрано на підприємстві. Якщо організаційною структурою підприємства та штатним розписом не передбачене утворення на підприємстві бухгалтерської служби чи посади бухгалтера, податкова звітність підписується керівником одноосібно. У разі створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером - податкова звітність має бути підписана керівником та головним бухгалтером (виконуючим обов'язки головного бухгалтера). Відомості про головного бухгалтера або особу, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, платник податків має подати контролюючому органу у 10-денний строк з дня призначення / початку тимчасового заміщення.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН    ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 12.12.2016 р.

Згідно з пп. 57.1 1.2 п. 57.1 1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) крім випадків, передбачених пп. 57.1 1.3 п. 57.1 1 ст. 57 Кодексу, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.
Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення податкового зобов'язання з податку на прибуток, задекларованого у Декларації за звітний (податковий) рік.
Відповідно до п. 137.4 ст. 137 Кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 Кодексу, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому Декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.
Сума авансового внеску, яка має бути сплачена при виплаті дивідендів (прирівняних до них платежів) у звітному (податковому) періоді, відображається у рядку 6 додатка АВ до Декларації, та переноситься до рядка 20 Декларації.
Розрахунок зменшення нарахованої суми податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків здійснюється у додатку ЗП до Декларації, а саме:
у рядку 16.2 додатка ЗП відображаються авансові внески, нараховані та сплачені у звітному (податковому) періоді (значення показника рядка 6 додатка АВ до Декларації);
у рядку 16.3 - авансові внески, нараховані та сплачені у минулих звітних (податкових) періодах, які не враховані у зменшення податку на прибуток (значення показника рядка 16.4.2 додатка ЗП до Декларації попереднього звітного (податкового) року);
у рядку 16.4 - сумарне значення рядка 16.2 (нараховані та сплачені авансові внески у звітному (податковому) періоді (першому кварталі, півріччі, трьох кварталах, році)) та рядка 16.3 (авансові внески, не зараховані у зменшення податку у минулих періодах), у тому числі:
у рядку 16.4.1 (до внесення змін до форми Декларації наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 N 585 - рядок 16.3.1 додатка ЗП до Декларації) - нараховані та сплачені у поточному звітному (податковому) періоді авансові внески, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку на прибуток за такий звітний період. Платники податку, які подають Декларацію щоквартально, відображають у рядку 16.4.1 нараховані та сплачені у першому кварталі, півріччі, трьох кварталах, році авансові внески при виплаті дивідендів, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку на прибуток за такий перший квартал, півріччя, три квартали, рік;
у рядку 16.4.2 - нараховані та сплачені авансові внески, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку на прибуток в наступних звітних (податкових) періодах (рядок 16.4 - рядок 16.4.1, переноситься до рядка 16.3 додатка ЗП до рядка 16 Декларації за наступний звітний (податковий) період).
Що стосується суми нарахованого та сплаченого авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів у I кварталі 2016 року, що була не зарахована у зменшення податкового зобов'язання з податку на прибуток за такий звітний період, то вона може бути врахована у зменшення податкового зобов'язання з податку на прибуток, задекларованого у Декларації у наступному звітному (податковому) періоді 2016 року, зокрема за три квартали 2016 року.
Джерело: лист ДФС від 07.12.2016 р. N 26467/6/99-95-42-01-15

Відповідно до п. п. 5.7 - 5.9 розд. V Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 N 1588 (у редакції наказу Мінфіну від 22.04.2014 N 462) (далі - Порядок), у разі прийняття рішення нерезидентом про припинення господарської діяльності через постійне представництво такий нерезидент (постійне представництво нерезидента) подає до відповідного контролюючого органу повідомлення про припинення господарської діяльності у довільній формі, здійснює розрахунки з бюджетом по податку на прибуток та інших податках і зборах, подає до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку, за останній податковий період розрахунок податкових зобов'язань нерезидентів та звіт про утримання та внесення до відповідного бюджету податків, установлених Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями.
У разі отримання повідомлення про припинення господарської діяльності нерезидентом через своє постійне представництво, подання ним всіх податкових розрахунків з податку на прибуток та сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток контролюючий орган за місцем обліку постійного представництва у 10-денний строк приймає рішення про зняття ознаки платника податку на прибуток у реєстрі платників податків - нерезидентів.
У разі якщо постійне представництво закривається (ліквідується), то після зняття ознаки платника податку на прибуток, проведення розрахунків з бюджетом зі сплати всіх податків, зборів та у разі відсутності у нерезидента будь-яких об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, контролюючий орган здійснює зняття з обліку такого постійного представництва за загальними процедурами, встановленими розд. XI Порядку (п. 5.10 розд. V Порядку).
Так, відповідно до п. 11.3 розд. XI Порядку у разі прийняття рішення про закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, до контролюючого органу за основним місцем обліку такого відокремленого підрозділу подаються такі документи:
заява про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою N 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою N 6-ОПП;
оригінал довідки за формою N 4-ОПП;
копія розпорядчого документа про закриття відокремленого підрозділу.
Пунктом 11.9 розд. XI Порядку визначено, зокрема, що у разі отримання зазначених документів контролюючим органом приймається рішення про проведення (непроведення) за підставами, встановленими пунктами 11.11 та 11.12 розд. XI Порядку, документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі, протягом 10 робочих днів після їх отримання.
За результатами проведення відповідних заходів у зв'язку з ліквідацією відокремленого підрозділу іноземної компанії, проведення розрахунків з бюджетом зі сплати всіх податків, зборів та у разі відсутності у нерезидента будь-яких об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, контролюючим органом видається довідка про зняття з обліку платника податків за формою N 12-ОПП. З моменту видачі цієї довідки платник податків уважається знятим з обліку у контролюючому органі за умови реєстрації його припинення відповідно до законодавства або внесення запису про припинення до відповідного державного реєстру.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН    ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 07.12.2016 р.

Відповідно до пп. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку на прибуток підприємств.

Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність в Україні та за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом окремого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7 (пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПКУ).

Пунктом 46.2 ст. 46 ПКУ передбачено, що платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Для платників податку на прибуток наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 затверджена форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (далі - Декларація N 897).

Крім цього, наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2016 N 544 (далі - Наказ N 544) затверджено:

Порядок розрахунку податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво (далі - Порядок);

форму Розрахунку податку на прибуток нерезидента, який провадить діяльність на території України через постійне представництво, на підставі складення окремого балансу фінансово-господарської діяльності (далі - Розрахунок 1);

форму Розрахунку податку на прибуток постійного представництва нерезидента, визначеного шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7 (далі - Розрахунок 2).

Отже, постійне представництво як платник податку на прибуток подає до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку:

або Декларацію N 897, якщо суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента;

або Розрахунок 1, якщо нерезидент провадить свою діяльність в Україні та за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, відповідно до розд. II Порядку;

або Розрахунок 2 у разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, відповідно до розд. III Порядку.

Крім того, постійне представництво разом з податковою звітністю з податку на прибуток подає відповідну фінансову звітність, передбачену п. 46.2 ст. 46 ПКУ.

При поданні Розрахунку 1 слід врахувати вимоги п. 46.4 ст. 46 ПКУ, яким визначено, що якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам ПКУ з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 06.12.2016 р.

Передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, є обов’язкове здійснення перевірки платника податку.

Виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суб’єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

ВАЖЛИВО: Здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Водночас, у разі визнання перевірки протиправною з процедурних підстав, така перевірка відсутня як юридичний факт, а отже, контролюючий орган не позбавлений повноважень провести нову перевірку будь-якого виду, але вже за належною процедурою.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.01.2015 року у справі № 21-425а14 (№ в ЄДРСРУ 43075087), Постанові ВСУ від 09.02.2016 року по справі № 826/5689/13-а (№ в ЄДРСРУ 56676702) та № 21-2749а15 від 16.02.2016 р. у якому, серед іншого, вказано що суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді і у такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування, а також, що  невиконання вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України щодо порядку призначення та власне процедури проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. При цьому право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки.

Окрім того, незважаючи на проголошену підпунктом 79.3 статті 79 ПК необов’язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК (Ухвала ВАСУ від 29.11.2016 року по справі № 822/3599/15 (№ в ЄДРСРУ 63058658).

Більше того, фактичне проведення контролюючим органом невиїзної перевірки платника податку, при цьому оформлення результатів такої перевірки актом про результати проведення виїзної перевірки є правовою підставою для визнання результатів такої перевірки недійсними (Ухвала ВАСУ від 09.11.2016 року по справі № 814/4281/13-а (№ в ЄДРСРУ 62592890).

ВИСНОВОК: Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України одноголосно стверджує, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, а Вищий адміністративний суд України доповнюю вказану правову позицію тим, що за відсутності проведеної перевірки, як юридичного факту,  у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.
Джерело: Ліга.Блоги

Прийнято за основу проект Закону "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні)" (законопроект № 5368).

Законопроектом пропонується внести комплексні зміни в усі розділи Податкового кодексу України, спрямовані на вдосконалення загальних положень щодо адміністрування податків і зборів, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати і податку на майно, спеціальних податкових режимів, а також ліквідацію податкової міліції.

Нагадаємо, документ передбачає:

в частині адміністрування:

- адміністрування всіх баз даних Мінфіном або ДП при Мінфіні;

- впровадження повноцінного електронного кабінету платника податків;

- зміна критеріїв власності платника податків до категорії великих платників податків;

- ведення відкритого реєстру заяв про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу на сайті УКРІНФОРМ;

- впровадження ведення єдиної бази індивідуальних податкових консультацій на веб-сайті ДФС;

- встановлення пріоритетності узагальнюючих податкових роз'яснень над індивідуальними, скасування обмежень права Мінфіну на видачу узагальнюючих податкових консультацій.

В частині трансфертного ціноутворення для визнання угод контрольованими пропонується:

- збільшити річний дохід платника податку від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухобліку, з 50 до 150 млн.грн. за податковий (звітний) рік;

- збільшити обсяг господарських операцій платника податків з одним контрагентом, визначений за правилами бухобліку, з 5 до 10 млн.грн. за податковий (звітний) рік.

В частині податку на прибуток:

- уточнення порядку амортизації основних засобів і нематеріальних активів, нарахування якої здійснюється без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухобліку;

- коригування фінрезультату до оподаткування на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів і нематеріальних активів, оскільки такі витрати не можна враховувати при розрахунку податку на прибуток як не пов'язані з отриманням доходу платника;

- зменшення фінрезультату до оподаткування на суму первісної вартості об'єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів у разі продажу такого об'єкта, оскільки такі витрати були здійснені платником податку при придбанні такого об'єкта, і збільшення фінрезультату до оподаткування на суму залишкової вартості такого об'єкта, визначеної відповідно до правил бухобліку;

- введення на період до 31 грудня 2021 роки податкових канікул (застосування нульової ставки податку на прибуток підприємств), для підприємств, у яких річний дохід не перевищує 3 млн.грн. і розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників є не меншим, ніж дві мінімальні зарплати, за умови відповідності визначеним критеріям.

В частині ПДВ:

- встановлення неможливості скасування податкового кредиту за податковою накладною / розрахунку коригування до неї, складеної та зареєстрованої в ЄРПН після 1 липня 2017 роки;

- запровадження механізму зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН, яка підпадає під критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для такого призупинення (критерії будуть визначатися Мінфіном), і відновлення такої реєстрації, в разі припинення процедури призупинення їх реєстрації;

- вдосконалення системи електронного адміністрування ПДВ;

- запровадження єдиного публічного Реєстру заяв на бюджетне відшкодування ПДВ, згідно з яким орган, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, буде в автоматичному режимі перераховувати кошти, які підлягають відшкодуванню з бюджету;

- поширення обов'язкового реквізиту, зокрема коду товару згідно з УКТ ЗЕД у податковій накладній, на всі без винятку товари, а також доповнення новим обов'язковим реквізитом для послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг.

В частині ПДФО:

- збільшення розміру добових при відрядженнях за кордон з 0,75 розміру мінзарплати до 40 євро на день (не включаються до доходів фізичної особи);

- розширення переліку витрат ФОП від здійснення госпдіяльності на суми податків, зборів, які пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми ЄСВ у розмірах і порядку, встановлених законом; платежів, сплачених за отримання ліцензій на здійснення певних видів госпдіяльності СПД; отримання дозволу, інших документів дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця.

В частині єдиного податку:

- не враховувати працівників, покликаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період при розрахунку загальної кількості найманих осіб у фізичної особи - підприємця, який є платником єдиного податку.
Джерело: за посиланням

Законодавці уточнили роль первинних документів і переглянули вимоги до їх складання.

Відповідні зміни до Закону про бухоблік були внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар'єрів для експорту послуг" від 03.11.2016 р № 1724-VIII.

Нововведення, головним чином, полягають в наступному:

з переліку обов'язкових реквізитів первинки прибрали "місце" її складання;

не обов'язковою стала умова про складання первинного документа безпосередньо під час здійснення господарської операції або відразу після її закінчення;

первинка не зобов'язана бути доказом здійснення господарської операції, натомість повинна містити лише відомості про неї.

Зазначені зміни набирають чинності з 3 січня 2017 року.
Джерело:  Закон України "О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно устранения административных барьеров для экспорта услуг" від 03.11.2016 р. № 1724-VIII

Платникам податків забороняється формувати показники податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені положенням ПКУ.

Податківці в своєму листі підкреслили, що для податкових цілей слід застосовувати первинні документи, складені за правилами бухобліку.

Для розрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності щодо доходів, витрат і фінансового результату до оподаткування.

Фіскали не дали однозначної відповіді, чи можна враховувати в податковому обліку витрати, які не підтверджені первинними документами контрагентів. При цьому нагадали, що врегулюванням подібних питань займається Мінфін як орган, відповідальний за методологію бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Нагадаємо, Мінфін свого часу дозволив визнавати витрати, за якими на момент складання фінансової звітності не отримані первинні документи від контрагентів. У відомстві зазначили, що відповідальна особа повинна скласти і передати в бухгалтерію документ (наприклад, бухгалтерську довідку) із зазначенням розрахункової суми витрат.
Джерело:  лист від 17.11.2016 р. № 24794/6/99-99-15-02-02-15

ДФС України повідомлено, що платник податку — покупець, який придбаває товари/послуги у платника податку — першого кредитора, а оплату за них здійснює іншому платнику податку — новому кредиторові, якому відступлено право вимоги грошових коштів, має право на формування податкового кредиту за операцією з придбання таких товарів/послуг за наявності належним чином оформленої податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН, але втрачає право на врахування сум ПДВ, сплачених за такі товари/послуги, при розрахунку суми бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки отримувач коштів — новий кредитор не є постачальником таких товарів/послуг.
Джерело: (Лист від 15.11.2016 р. № 24597/6/99-99-15-03-02-15)

Фабула судового акту: Блискуче рішення і вже встояло в апеляції. Нарешті судом правильно застосована ст. 1174 ЦК України «відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування.»  За правилами господарського судочинства з держави в особі Держказначейства суб’єктом господарювання стягнуто шкоду заподіяну протиправною бездіяльністю фіскального органу в сумі 85 295,00 грн.

Розрахунок суми шкоди був складним, але суд з ним погодився. Так, суб’єктом господарювання до бюджету були сплачені надмірні суми податків,  і він звернувся до фіскального органу за висновком про повернення цих коштів, який мав бути підготовлений фіскальним органом та поданий органу казначейства. Фіскальний орган звичайно цього не зробив взагалі, а не 5-денний термін, як того передбачає закон, і в цьому полягала його незаконна бездіяльність.  Потребуючи додаткових коштів для ведення господарської діяльності суб’єкт господарювання звернувся до банку, який прокредитував його. Отже, шкодою чи збитками суб’єкт господарювання назвав у суді проценти за користування кредитними коштами, які він терміново був змушений залучити до свого обороту.

Що стосується надмірно сплачених коштів, то це не була помилка бухгалтера, а було відверне вимагання фіскалами того, що їм не належить по закону. Податкові зобов’язання суб’єкта господарювання були незаконно  (як потом було доведено у судах) рішенням-повідомленням збільшені на 537 033,00 грн., і з метою уникнення негативних наслідків, таких як податкова застава чи адміністративний арешт активів, суб’єкт господарювання був змушений сплатити ці кошти до бюджету.
Джерело:  Київський апеляційний господарський суд від 14 листопада 2016 р. у справі № 911/1361/16

ДФС України повідомлено, що перерахування сум авансових внесків з податку на прибуток підприємств повинно здійснюватися платниками на бюджетні рахунки за кодами бюджетної класифікації, передбаченими для обліку податку на прибуток підприємств.

Враховуючи те, що перерахування сум авансових внесків у розмірі 2/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за три квартали  2016 р., здійснюється платниками на бюджетні рахунки за кодами бюджетної класифікації, передбаченими для обліку податку на прибуток підприємств, то платник податку має право врахувати переплату з цього податку у сплату авансового внеску в межах цієї суми. Зарахування таких надміру сплачених грошових зобов’язань з податку на прибуток здійснюється у сплату авансового внеску в автоматичному режимі (без заяви платника).
Джерело: Лист від 30.11.2016 р. № 25825/6/99-95-42-01-15)

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розд. III ПКУ.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 N 415 (далі - П(С)БО 31), згідно з п. 3 якого фінансовими вважаються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Згідно з п. 4 П(С)БО 31 фінансові витрати визнаються:

суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями);

іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Пунктом 3 П(С)БО 31 визначено, що капіталізацією фінансових витрат є включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено (п. 13 П(С)БО 31).

Згідно з п. 140.2 ст. 140 ПКУ для платника податку, у якого сума боргових зобов'язань, визначених в п. 140.1 ст. 140 ПКУ, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами, перевищує суму власного капіталу більш ніж в 3,5 рази (для фінансових установ та компаній, що займаються виключно лізинговою діяльністю, більш ніж в 10 разів), фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму перевищення нарахованих у бухгалтерському обліку процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями над 50 відсотками суми фінансового результату до оподаткування, фінансових витрат та суми амортизаційних відрахувань за даними фінансової звітності звітного податкового періоду, в якому здійснюється нарахування таких процентів.

При розрахунку суми перевищення враховується вся сума нарахованих у бухгалтерському обліку процентів незалежно від того, чи відображені такі проценти при формуванні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Отже, проценти, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, враховуються при збільшенні фінансового результату до оподаткування відповідно до п. 140.2 ст. 140 ПКУ.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 01.12.2016 р.

Нещодавно постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2016 р. № 826/16838/16 було повністю задоволено позов платника ПДВ щодо визнання недійсною та скасування податкової консультації в листі ДФСУ від 13.10.2016 р. № 22278/6/99-99-15/02-02-15.

У цьому листі контролери дійшли такого висновку:

«підприємство, що припиняється у процесі реорганізації шляхом приєднання, повинне скласти податкову декларацію з податку на прибуток за звітний період, на який припадає дата його приєднання.

Крім того, таке підприємство повинне самостійно здійснити розрахунки з бюджетом.

Фінансовий результат до оподаткування платника податку — правонаступника не зменшується на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування, що обліковувалось у платника податку (платників податків), який (які) припиняється (припиняються) в процесі реорганізації шляхом приєднання, перетворення, злиття, на дату затвердження передавального акта, оскільки норми Кодексу в редакції, чинній з 01.01.2015, не передбачають перехідних положень, що надають право платникам при реорганізації  здійснювати врахування при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємством, яке приєднало іншого збиткового платника податку,  його податкових збитків».

Суд погоджується з висновком, що поточна редакція Податкового кодексу не містить прямих норм на право врахування правонаступником збитків підприємств, які припиняються внаслідок реорганізації, проте звертає увагу, що в останньому відсутня й заборона на таке відображення. А також, нагадує: Податковим кодексом установлена можливість використання положень інших нормативно-правових актів із метою оподаткування, якщо вони не суперечать ПКУ (пп. 4.1.4 і п. 56.21 ПКУ).

Тож суд зазначає: відповідно до п. 1 ст. 84 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI та п. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, усе майно, майнові та немайнові права й обов’язки підприємств, що припиняються шляхом їх приєднання до підприємства позивача, на підставі передавальних актів, перейшли з 01.01.2016 р. до підприємства-позивача, а відтак відповідно до п. 44 МСФЗ 3, позивач прийняв на свій баланс усі активи та зобов’язання таких підприємств, ураховуючи відстрочені податкові активи й зобов’язання, що були сформовані на момент приєднання підприємств (підписання відповідних передавальних актів), згідно з п. 34 МСБО 12 «Податки на прибуток».

Відповідно до п. 3 НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», баланс (ф. № 1) є звітом про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал. Таким чином, у складі власного капіталу позивача відображається нерозподілений прибуток (накопичений збиток), який є наслідком у тому числі й усіх раніше отриманих прибутків та/чи збитків приєднаних до нього підприємств.

Відповідно до вимог пп. 134.1.1 ПКУ, порядок визначення об’єкта оподаткування базується на результатах бухгалтерського обліку, відображеного платником податку у фінансовій звітності та скоригованого на різниці, передбачені р. ІІІ ПКУ. Цим же розділом ПКУ (а саме — пп. 140.4.2) надана можливість зменшувати фінрезультат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років.

До того ж, суд зауважив: ПКУ в редакції, що діяла до 01.01.2015 р., прямо передбачав можливість урахування правонаступником збитків підприємств, що припиняються внаслідок реорганізації.

Підсумовуючи все зазначене вище, суд доходить висновку: позивач має повне право включити суми накопичених на 31.12.2015 р. податкових збитків приєднаних до нього підприємств до суми від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років і, відповідно, зменшити свій фінрезультат до оподаткування на зазначені суми збитків згідно з пп.140.4.2 ПКУ.
Джерело: Интерактивная бухгалтерия

Фабула судового акту: Радимо усім платникам податків звернути увагу на цю Постанова ВАСУ та ряд аналогічних і запам’ятати, що слід оскаржувати в адмінсудах документи фіскального органу – податкові повідомлення-рішення та накази і тільки ті дії/бездіяльність, які створюють для нього правові наслідки.
Хоча на практиці інформація, яку збирають фіскальні органи і вносять до власних інформаційних систем, щодо платника податків, зокрема щодо його відносин з контрагентами і створює для нього негативні наслідки, для суду така інформація є службовою і визнати її протиправної та зобов’язати вилучити через суд неможливо.   Тому, позови із такими вимогами подавати марно, якщо нижчі суди їх раніше і задовільнили, вищі такі рішення стабільно касують.
Отже, не займаємось дурницями, а керівникам, які дають завдання оскаржити дії фіскалів щодо внесення «поганих» даних до інформаційних систем показуємо цю постанову ВАСУ.
Джерело: Интернет-ресурс "Протокол"

Згідно з пп. 57.1 прим. 1.2 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), крім випадків, передбачених пп. 57.1 прим. 1.3 п. 57.1 прим. 1 ст. 57 ПКУ, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.
Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення податкового зобов'язання з податку на прибуток, задекларованого у Декларації за звітний (податковий) рік.
Це положення поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.
Відповідно до п. 137.4 ст. 137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПКУ, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому Декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.
Сума авансового внеску, яка має бути сплачена при виплаті дивідендів (прирівняних до них платежів) у звітному (податковому) періоді, відображається у рядку 6 додатка АВ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (далі - Декларація), та переноситься до рядка 20 Декларації.
Розрахунок зменшення нарахованої суми податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків здійснюється у додатку ЗП до Декларації, а саме:
у рядку 16.2 додатка ЗП відображаються авансові внески, нараховані та сплачені у звітному (податковому) періоді (значення показника рядка 6 додатка АВ до Декларації);
у рядку 16.3 - авансові внески, нараховані та сплачені у минулих звітних (податкових) періодах, які не враховані у зменшення податку на прибуток (значення показника рядка 16.4.2 додатка ЗП до Декларації попереднього звітного (податкового) року);
у рядку 16.4 - сумарне значення рядка 16.2 (нараховані та сплачені авансові внески у звітному (податковому) періоді (першому кварталі, півріччі, трьох кварталах, році)) та рядка 16.3 (авансові внески, не зараховані у зменшення податку у минулих періодах), у тому числі:
у рядку 16.4.1 (до внесення змін до форми Декларації наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 N 585 - рядок 16.3.1 додатка ЗП до Декларації) - нараховані та сплачені у поточному звітному (податковому) періоді авансові внески, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку на прибуток за такий звітний період.
Платники податку, які подають Декларацію щоквартально, відображають у рядку 16.4.1 нараховані та сплачені у першому кварталі, півріччі, трьох кварталах, році авансові внески при виплаті дивідендів, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку на прибуток такий за перший квартал, півріччя, три квартали, рік;
у рядку 16.4.2 - нараховані та сплачені авансові внески, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку на прибуток в наступних звітних (податкових) періодах (рядок 16.4 - рядок 16.4.1, переноситься до рядка 16.3 додатка ЗП до рядка 16 Декларації за наступний звітний (податковий) період).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 21.11.2016 р.

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму отриманих відсотків та відображення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (зі змінами та доповненнями) (далі - Декларація) та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму відсотків та дооцінки, врахованих у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пп. 140.5.8 п. 140. 5 ст. 140 Кодексу).

У разі, якщо відсотки, враховані у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, то фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму цих відсотків.

Щодо зменшення фінансового результату до оподаткування на суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки повідомляємо, що така сума включається до рядка 16.5 додатка ЗП до рядка 16 Декларації.

Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 18.11.2016 р.

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Кодексу.

Розділом III Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, що виникають за операціями з визнання податкових зобов'язань з ПДВ. Такі операції відображаються при формуванні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону N 996).

Водночас слід зазначити, що положеннями п. 139.2 ст. 139 Кодексу визначено порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резерву сумнівних боргів.

Так, згідно з вимогами пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 18.11.2016 р.

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до пп. 39.5.3.1 пп. 39.5.3 п. 39.5 ст. 39 Кодексу платник податків та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, використовують джерела інформації, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій згідно з пп. 39.2.2 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, зокрема:

а) інформацію про зіставні операції платника податку, а також інформацію про зіставні операції його контрагента - сторони контрольованої операції з непов'язаними особами;

б) будь-які інформаційні джерела, що є загальнодоступними та надають інформацію про зіставні операції та осіб.

Підпунктом 39.5.3 п. 39.5 ст. 39 Кодексу встановлено, що контролюючий орган використовує ті самі джерела інформації, що й платник податків, якщо не доведено, що інші джерела інформації дають можливість отримати вищий рівень зіставності комерційних та фінансових умов операцій. При цьому для зіставлення з метою оподаткування умов контрольованих операцій з умовами неконтрольованих операцій контролюючий орган не має права використовувати інформацію, яка не є загальнодоступною (зокрема, інформацію, доступ до якої наявний тільки в органів державної влади).

При цьому, відповідно до Кодексу та Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 N 236, ДФС не уповноважена визначати перелік джерел, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій для цілей трансфертного ціноутворення.

Зазначені у запиті комерційні бази даних, а саме бази даних компаній Bureau Van Dijk (Orbis, Amadeus, RUSLANA), Інтерфакс (Спарк), містять інформацію про фінансові дані компаній, ставки роялті, процентні ставки за фінансовими інструментами тощо.

Оскільки ці дані не є конфіденційною, таємною або службовою інформацією та не можуть становити комерційну таємницю, інформація з цих баз даних є відкритою (загальнодоступною).

Враховуючи викладене, вважаємо, що комерційні бази даних компаній, а саме Bureau Van Dijk (Orbis, Amadeus, RUSLANA), Інтерфакс (Спарк), можуть використовуватися як загальнодоступні джерела інформації про зіставні операції та осіб для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" згідно з п. "б" пп. 39.5.3.1 п. 39.5 ст. 39 Кодексу.

Крім того повідомляємо, що зміст Настанов Організації економічного співробітництва та розвитку щодо трансфертного ціноутворення для транснаціональних компаній та податкових служб може слугувати орієнтиром у напрямі, зокрема, вибору застосування методів трансфертного ціноутворення.

Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 18.11.2016 р.

Вищий господарський суд України в постанові від 08.11.2016 р. у справі № 902/212/16 установив, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, а впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи. Аналогічного висновку судді дійшли також і в постанові ВГСУ від 25.10.2016 р. № 904/810/14.

Водночас у постанові ВГСУ від 08.11.2016 р. у справі № 902/212/16 визначено, що як місцевий, так і апеляційний господарський суди, відхилили надані позивачем на підтвердження своїх вимог документи (видаткові накладні, акт звірки) як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства стосовно їх оформлення, не містять необхідних даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, котра отримала товар, і визначити обсяг її повноважень діяти від імені відповідача, а також спростовуються іншими належними та допустимими доказами.
Джерело: Интерактивная бухгалтерия

Конституція України у ст.67 вказує на те, що «кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», акцентуючи при цьому увагу на порядку та розмірах, яких має дотримуватися платник.

А ст. 36 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) до складу податкового обов’язку включає три складові: обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору. І зробити це слід в порядку і строки, визначені ПКУ та законами з питань митної справи. Отже треба виконати усі три зазначених обов’язки: обчислити, задекларувати  та/або сплатити. І при цьому ПКУ встановлює пріоритет податкового обов’язку у порівнянні з іншими обов’язками: «податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом» (п.36.3 ст.36 ПКУ).

За невиконання або навіть неналежне виконання податкового обов’язку настає відповідальність, яку несе платник податків, крім випадків, визначених ПКУ або законами з питань митної справи. Однак детальніше про відповідальність йтиметься нижче.
Наразі ж розглянемо питання виконання податкового обов’язку у частині декларування податку та відповідальності за неналежне виконання чи невиконання цього обов’язку.

Виконання податкового обов’язку у частині декларування податку.
Відповідно до ст.16 ПКУ платник податків зобов’язаний, у тому числі, «подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів».

Декларування податку, як відомо відбувається шляхом подання документа, назву якого узагальнимо поняттям «податкова декларація», незалежно від юридичних форм (звіт, розрахунок…), оскільки в цьому разі це не принципово. Згідно зі ст.46 ПКУ податкова декларація – це «документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку». Як видно з визначення, без подання немає декларації. Скільки би разів її не склав та підписав платник податку, своєї назви і юридичного значення як «декларація» цей документ набуває лише у разі та після його подання до контролюючого органу.

Відповідно до ст.49 ПКУ податкова декларація подається саме контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків, за кожний встановлений ПКУзвітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

П.49.3. ст.49 ПКУ встановлює такі способи подання податкової декларації:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилання поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Якщо два перших способи є зрозумілими та залежать від фактичних фізичних дій платника податку, то подання декларації в електронній формі на практиці може викликати ряд практичних проблем, які треба вирішувати тим, хто це робить саме в такий спосіб. Особливо це є важливим для великих та середніх підприємств, оскільки п.49.4. ПКУ встановлює, що «платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством». Тобто, перші два способи цим платникам недоступні.

Тож у разі технічної неможливості подати декларацію в електронній формі, платники податків, окрім середніх та великих, можуть подати її особисто або надсиланням поштою, останні ж такого права не мають. Їм у будь-якому разі треба усунути технічні перешкоди подання декларації в електронній формі та подати її.

Тим же, хто має право надіслати декларацію поштою, слід зважити на те, що відповідно до п.49.5. ПКУ здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу слід не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації. Середнім та великим платникам треба усунути перешкоди в поданні декларації в електронній формі і зробити це можна «не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк».

Обов’язок контролюючого органу.
Ст.191 ПКУ серед функцій контролюючих органів зазначає контроль за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Відповідно до п.49.8. ст.49 ПКУ «прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу». Звісно, що обов’язок такий виникає лише у разі подання декларації платником. Стверджувати, що податковий орган порушив свій обов’язок прийняти декларацію може лише той платник, який вчинив усі залежні від нього дії, спрямовані на подання декларації.

Зазначений у попередньому абзаці обов’язок контролюючого органу вважається виконаним, а декларація в електронній формі вважається прийнятою контролюючим органом, а отже – поданою платником, за наявності у платника квитанції про отримання податкової декларації, або у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог п.49.11. ст.49 ПКУ не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у певних випадках не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк. При цьому «відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється» (п.49.10 ПКУ).

При цьому письмове повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої засобами електронного зв’язку, контролюючий орган має надати протягом п’яти робочих днів з дня її отримання. Підставою для відмови у прийнятті «електронної» декларації п.49.15 ПКУ встановлює «її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу», тобто з порушенням вимог щодо обов’язкових реквізитів декларації. Інших підстав для відмови у прийнятті «електронної декларації» ПКУ не передбачає.

Ще одним обов’язком щодо прийняття «електронних» декларацій, який ПКУпокладає на ДФС, є обов’язок впровадження та утримання автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» «для надання послуг з подання за допомогою мережі Інтернет в електронному вигляді звітності, обов’язковість подання якої встановлено законодавством, до міністерств, інших органів державної влади та фондів загальнообов’язкового державного страхування» (п.49.17 ст.49 ПКУ).

Отже, платник податків не може виконати свій обов’язок з подання декларації засобами електронного зв’язку у разі не функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» або у разі отримання повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті «електронної» декларації. У всіх інших випадках ПКУ вважає, що платник податку має можливість виконати свій податковий обов’язок щодо подання декларації. І якщо він цей обов’язок не виконав, то настає відповідна юридична відповідальність.

У загальному про «податкову» відповідальність.
Відповідно до ст.109 ПКУ, яка визначає поняття «податкове правопорушення», неподання «електронної» декларації цілком підпадає під таке правопорушення. Його вчинення тягне за собою відповідальність, передбачену ПКУ, а саме – фінансову, яка застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Розмір штрафів, що накладаються за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, встановлено ст.120 ПКУ. Особливо «вражають» штрафи за неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції: 300 розмірів мінімальної заробітної плати – за неподання (несвоєчасне подання) звіту про контрольовані операції.

Для притягнення до відповідальності необхідною є наявність ознак правопорушення, серед яких обов’язковою є вина, як суб’єктивне ставлення порушника до такого правопорушення, а також об’єктивна сторона, яка характеризує саму таку дію, як неправомірну.

Враховуючи, що відповідно до ст.36 ПКУ подання податкової декларації є складовою податкового обов’язку, а відповідно до ст.38 ПКУ «виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк», то у разі неможливості з об’єктивних і «не дуже об’єктивних» причин подати декларацію, сам факт сплати податку, у сумі в ній вказаній, призводить до виконання податкового обов’язку, включаючи і подання декларації, як складової частини цього обов’язку. Отже, навіть якщо не вдалося подати декларацію вчасно, то, сплативши зазначену в ній суму податку, платник може, посилаючись на ст.38 ПКУ, стверджувати, що податковий обов’язок ним виконано.

А от вині, як ознаці правопорушення, слід приділити окремо увагу.

Вина, як підстава відповідальності.
Як було вже вказано, вина – це суб’єктивне ставлення особи до вчинюваного нею правопорушення. Вона існує у двох формах: умисел чи необережність. Умисел характеризує таке ставлення правопорушника до вчинюваного ним проступку, коли воно ґрунтується на бажанні вчинити таку дію. У нашому випадку: платник податку свідомо не подає декларацію, розуміючи наслідки такого неподання і бажаючи чи допускаючи їх настання.

Що ж до необережності, то при такій формі вини платник податку, який не подає податкову декларацію ставиться до наслідків такого правопорушення байдуже. Йому все рівно настануть якісь негативні наслідки чи ні. Але при обох формах вини йдеться про усвідомлення платником податків того факту, що він вчиняє правопорушення, хоча має можливість цього не робити.

Перекладаючи на мову «подання електронних декларацій», слід наголосити на тому, що платник податку, який має бодай-якусь можливість уникнути правопорушення у вигляді неподання декларації, вчиняє податкове правопорушення і має нести за це відповідальність.

З іншого ж боку, платник податку, який вчинив усі можливі та залежні від нього дії, спрямовані на те, щоб декларацію подати вчасно, не є правопорушником. Так, якщо він намагався відправити засобами електронного зв’язку у мережі Інтернет до «закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк», (п.49.5 ПКУ) податкову декларацію та не зміг цього зробити через те, що автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» не функціонувала, то такий платник податку не є винним у такому неподанні.

Якщо ж у нього в офісі «не працював» Інтернет або не було світла, то навряд чи такому платнику вдасться уникнути відповідальності, адже можливості підключитися до мережі Інтернет чи скористатися альтернативними джерелами струму майже завжди існують. У такому разі не варто покладатися на те, що суд вважатиме об’єктивною неможливість надіслати електронну декларацію.

Іншими словами, якщо є бодай якась можливість скористатися Інтернетом та альтернативним джерелом електроенергії, заперечення платника типу «я не зобов’язаний шукати такі можливості» йому не допоможуть. Його вина, нехай навіть у формі необережності, усе ж буде в наявності, а значить і відповідальності йому не уникнути.

Слід вказати, що ПКУ передбачає приклади зняття з платника податків вини за неподання декларації чи несплату податків і тому відсутність вини платника податку як підстава для звільнення його від відповідальності не є чимось дивним для контролюючого органу. Так, наприклад, згідно з п.49.6. ПКУ «у разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу з вини оператора поштового зв’язку, такий оператор несе відповідальність відповідно до закону. У такому разі платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації». Отже відповідальність за неподання декларації не є вже такою безумовною. Певні умови все ж існують.

Як було вже зазначено вище, податковий обов’язок вважається виконаним у результаті сплати податкового зобов’язання, незважаючи навіть на факт неподання декларації. П.49.7. ПКУ зазначає, що «незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання, самостійно визначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом». Це правило діє і у разі відмови в прийнятті податкової декларації (п.49.16. ПКУ).

Навіть несвоєчасне надходження суми податку до бюджету може іноді не тягнути відповідальності для платника податків, якщо вина у цьому не його. Згідно з п.129.6. ПКУ «за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції».

Як доказувати відсутність вини
Відповідно до ст.129.Конституції України забезпечення доведеності вини віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до п.58.2. ПКУ за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, платнику податків надсилається (вручається) податкове повідомлення-рішення. А згідно з  п.56.1. ПКУ «рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку».

Оскаржуючи в адміністративному чи в судовому порядку податкове повідомлення-рішення про накладення штрафу за неналежне подання чи неподання податкової декларації, платнику податків варто знати, що п.56.4. ПКУ покладає саме на контролюючий орган обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним. Це якщо йдеться про процедуру адміністративного оскарження.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАСУ), «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Як висновок
Але сподіватися на те, що контролюючий орган у процедурі адміністративного чи судового оскарження перейматиметься доведенням вини платника у несвоєчасному поданні податкової декларації, не слід. Та й суд, навряд чи «неупереджено» вимагатиме таких доказів саме від контролюючого органу. Швидше за все, як свідчить сьогоднішня практика, саме платнику податків доведеться довести відсутність порушення податкового законодавства з його боку чи його вини, та відсутність підстав притягнення його до відповідальності.

Для того, щоб уникнути такої відповідальності варто зосередитися на доведенні відсутності двох ознак податкового правопорушення:
Об’єктивної сторони.
Тобто слід довести відсутність факту невиконання податкового обов’язку. Оскільки відповідно до ст.38 ПКУ «виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк», то слід своєчасно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в невчасно поданій чи неподаній податковій декларації, надати відповідні докази такої сплати в суд чи в контролюючий орган, що розглядає скаргу на податкове повідомлення-рішення, та наполягати на тому, що податковий обов’язок є виконаним належним чином (відповідно до вимог ПКУ).
Суб’єктивної сторони.
Щодо цієї ознаки слід бути обережнішим, оскільки сам факт сплати податкового зобов’язання за несвоєчасно поданою податковою декларацією не є прямим доказом відсутності вини платника податку. Хоча усе ж таки й залишається доказом, непрямим. Відсутність вини слід доводити також доказами тих дій, які вчинив платник податку для того, щоб подати податкову декларацію. Перелік таких дій повинен бути вичерпним настільки, щоб суд чи посадова особа контролюючого органу, що розглядає скаргу, не могла назвати ще будь-яку дію, яку міг би вчинити платник податку, але не вчинив.

Наприклад, якщо йдеться про збій у роботі автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності», то слід надати докази надсилання податкової декларації засобами електронного зв’язку, та відмови системи її прийняти. Це можуть бути будь-які документи, що підтверджують цей факт, отримані у зворотному порядку від системи в електронному вигляді (квитанції, зворотні повідомлення…). Якщо ж йдеться про технічну неможливість відправити податкову декларацію, викликану технічними недоліками у роботі систем електронного зв’язку, то доказами відсутності вини можуть бути підтвердження фактів не функціонування Інтернету чи відсутність електропостачання особами, що надають відповідні послуги чи постачають електроенергію. Крім того, незважаючи на відсутність права для середніх і великих платників подати податкову декларацію самостійно чи шляхом надсилання через пошту, слід все ж таки такі способи використати. Хоча цей факт не свідчитиме про належне виконання обов’язку подати декларацію, усе ж він свідчитиме про відсутність вини такого неподання.
Джерело:Персональний сайт Олександра Єфімова

Відповідно до частини четвертої ст. 17 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", із змінами та доповненнями, для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, зокрема, такі документи: примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.
Правове регулювання договору дарування регламентовано ст. ст. 717 - 727 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (далі - ЦКУ). Так, відповідно до ст. 717 ЦКУ за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (ст. 718 ЦКУ).
Статтею 719 ЦКУ встановлено форму договору дарування. Зокрема, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
Пунктом 174.6 ст. 174 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), передбачено оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб.
Так, відповідно до абзацу другого п. 174.6 ст. 174 ПКУ кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими розд. IV ПКУ для оподаткування спадщини.
Вартість будь-якого об'єкта спадщини (подарунку), що успадковується спадкоємцями (обдарованими), які не є членами сім'ї спадкодавця (дарувальника) першого ступеня споріднення, оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ (5 відс.) (пп. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 ПКУ).
Платник податку, що отримує доход від особи, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПКУ).
Отже, у разі безоплатного отримання фізичною особою (не є членом сім'ї спадкодавця (дарувальника) першого ступеня споріднення) доходу у вигляді корпоративних прав (частки в статутному фонді юридичної особи) від іншої фізичної особи - засновника підприємства за заявою, іншого документа про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства в цілях оподаткування податком на доходи фізичних осіб такий дохід слід розглядати як дохід, отриманий платником податку у дарунок, що підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків.
За 5-ти відс. ставкою податком на доходи фізичних осіб оподатковується дохід, отриманий такою фізичною особою в результаті укладення договору дарування з фізичною особою - засновником підприємства.
При цьому фізична особа, яка безоплатно отримала корпоративні права (частку в статутному фонді юридичної особи) від іншої фізичної особи - засновника підприємства, повинна подати податкову декларацію про майновий стан і доходи до 1 травня року, наступного за роком, в якому було отримано такий дохід (пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 10.11.2016 р.

Відповідно до пп. 43 п. 2 ст. 9 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) містяться, зокрема, відомості про смерть засновника (учасника) юридичної особи, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим, відомості про смерть керівника юридичної особи та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи.

Статтями 1216 та 1218 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. ст. 1220, 1261 ЦКУ спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Водночас частиною першою ст. 1285 ЦКУ визначено, що, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини (частина друга ст. 1285 ЦКУ).

Слід зазначити, що у договорі управління спадщиною на особу, яка управляє спадщиною, можна покласти обов'язки, які повинен виконувати директор підприємства.

Згідно із пп. 10.1 п. 10 глави 9 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5, із змінами та доповненнями (далі - Порядок), у разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору.

У разі відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття спадщини ніким із спадкоємців, а також відмови від її прийняття укладений договір на управління спадщиною діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою (пп. 10.2 п. 10 глави 9 розд. II Порядку).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (ст. 1277 ЦКУ).

Статтею 47 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), визначено, що відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть, зокрема, юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до ПКУ визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Отже, у разі смерті єдиного засновника юридичної особи, який одночасно був відповідальною особою (директор/бухгалтер), за подання податкової звітності відповідальним за своєчасність подання звітності такої юридичної особи буде спадкоємець, який заявив своє право на підприємство.

Якщо укладено договір на управління спадщиною, то відповідальним за подання звітності до контролюючого органу буде особа, яка управляє спадщиною, до подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцями або до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.

У разі якщо ніхто у встановлені законодавством строки не заявив про своє право на підприємство як спадкоємець та договір на управління спадщиною не укладався, звітність до контролюючого органу не подається. З моменту вступу у силу рішення суду про визнання спадщини відумерлою всі права та обов'язки такого підприємства (в тому числі подання звітності) перейдуть до територіальної громади за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини, яка буде відповідати за своєчасність подання звітності такої юридичної особи.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 08.11.2016 р.

Відповідно до пункту 3 статті 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб'єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.
Отже, при визначенні термінів перевірок враховуються наведені вище критерії.
Крім того, слід врахувати, що згідно з підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) великий платник податків - юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п'ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.
Відповідно до пункту 64.7 статті 64 Кодексу центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, визначає порядок обліку платників податків у контролюючих органах та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік з урахуванням критеріїв, визначених цим Кодексом для великих платників податків. У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені цим Кодексом для великих платників податків, у тому числі щодо визначення термінів перевірок.
Джерело: листи ДФС від 08.11.2016 р №№ 24033-24039

Біткойн. До цієї «валюти» багато питань:
1) як обліковувати цю «валюту», адже вона не поступає на банківський рахунок?
2) як відображати в обліку курсову ризницю по біткойнам?
3) чи можливо продати послуги (товар) за біткойни в Украіні, та чи можливо купити товар (послугу) за біткойни, і віднести  на витрати при використанні товару (послуг)?
4) можливо чи ні купити біткойни?
5) поширюються чи ні на цю «валюту» валютний контроль та термін зарахування валютних надходжень при розрахунках з нерезидентами?
6) який є ризик при виконані операцій с біткойнами: ризик визнання цих операцій нікчемними і як слідство не визнання податкового кредиту ПДВ, та витрат?
Якщо узагальнити норми законодавства, та з урахуванням висновків наших експертів, то на ці питання можна дати такі стислі відповіді.
1. Біткойни, це не валюта в розумінні українського законодавства, це своєрідне право, тому їх облік вести на рахунку 12 (наприклад, субрахунок «титульні знаки Біткойн»).
2. Курсових різниць по біткойнам не може бути, оскільки це не валюта. В зв’язку з чим, може бути тільки переоцінка нематеріального активу Біткойн.
3. Продавати та покупати в Україні за біткойни товар (послуги) можна, але в розумінні нашого законодавства це буде обмін нематеріального активу на товар (послугу). Так само можливо відобразити цей товар (послугу) в витратах як в бухгалтерському, так и податковому обліку (податкова не має підстав не признавати ці операції, але треба грамотно аргументувати). Якщо, ви платник ПДВ та оплачуєте товар (послугу) біткойнами, то оскільки ця «валюта» є нематеріальнім активом, то треба нарахувати зверху ПДВ. Якщо ви отримуєте біткойни за продаж товару (послуг) та від покупця-платника ПДВ отримаєте податкову накладну, то маєте право на податковий кредит.
4. Купити біткойни в Україні можливо за гроші: є спеціальні портали в Інтернеті, наприклад, BTCBANK, BTC-TRADE, UKRCASH, E-BTC, KUNA.
5. Валютний контроль не поширюється на цю «валюту», оскільки в розумінні нашого законодавства це не валюта. У зв’язку з чим, якщо ви будете оплачувати біткойнами імпортний товар, отриманий від нерезидента, або отримаєте цю «валюту» за поставку вами товару (послуг) нерезиденту, то майте на увазі, що це буде бартер (взаємозалік). А як відомо, поки що залік в розрахунках з нерезидентами заборонено.
6. Ризики є, але вони більш пов’язані з браком конкретних норм права чи роз’яснень податкових органів, що регулюють обіг біткойнів. Тому є ймовірність того, що податковий орган буде трактувати ці операції не так, як бачить їх платник податків. Податковий орган, наприклад, може вважати біткойн незаконним засобом платежу, та як слідство визнавати операцію нікчемною. Але такі дії податківців вважаємо незаконними. Правомірність операцій з біткойнами можна відстояти та доказати в суді при грамотному документальному забезпеченні операцій. При правильному оформленні операцій починаючи з договору, первинних документів і бухгалтерських регістрів, вважаємо, що взагалі ніяких проблем не виникатиме з перевіряючими органами і ви зможете довести свою правоту не доводячи справу до суду.
Джерело: За матеріалами Аудиторская фирма «Триада»

ДФС роз’яснила, за які порушення, допущені у 2015 році, платники податку на прибуток не будуть притягуватись до відповідальності.

Зокрема, платники звільняються від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій у разі порушення:

• порядку обчислення податку на прибуток за наслідками діяльності у 2015 році;

• правильності заповнення податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за 2015 рік;

• повноти сплати податку на прибуток за наслідками діяльності у 2015 році.

А от пеню у разі допущення зазначених порушень платникам доведеться сплатити у загальному порядку.

Це пояснюється тим, що Податковим кодексом України (ПК) визначено окремо поняття «штрафна (фінансова) санкція (штраф)» та «пеня». І пеня у розумінні ПК не є штрафною (фінансовою) санкцією.

Тому норми пункту 31 підрозділу 10 розділу XX ПК не застосовуються за порушення строку сплати грошового зобов’язання.
Джерело: лист ДФС від 05.07.2016 р. № 14557/6/99-99-15-02-02-15

Верховна Рада прийняла Закон щодо вдосконалення законодавства в сфері державного нагляду (законопроект № 2531а).
Законом встановлюється єдиний порядок накладення адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються органами державного нагляду (контролю) за фактами виявлених порушень. Так, створюється інтегрована автоматизована система державного нагляду (контролю). Доступ до відомостей системи буде здійснюватися через Інтернет, безкоштовно. Відомості, що містять інформацію з обмеженим доступом, в систему вноситися не будуть.
Крім того, прийнятий Закон про тимчасові особливості здійснення заходів державної нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (законопроект № 3153).
Законопроект був поданий ще в березні і передбачав, що мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності триватиме до 31 грудня 2016 року. Але Закон був прийнятий з поправкою, озвученою Віктором Галасюк, згідно з якою мораторій встановлюється до 31 грудня 2017 року. Закон передбачає перелік підстав, за якими держнагляд може здійснюватись в цей період.
Закони є пов'язаними з базовим Законом «Про внесення змін до Закону про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо лібералізації системи державного нагляду», який був прийнятий 03.11.2016 р. (проект № 2418а). Джерело: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2016/11/3/152387.htm

Лист ДФС України надає відповідь на три «гарячих» питання з приводу подачі інформації податківцям на підставі їх запиту.
1.«Неякісний» запит контролерів.
Якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої від платників податків і міститься в їх базах даних, виявляються факти, що свідчать про порушення платником податків законодавства, то податківці мають повне право направити запит з приводу такої інформації. Такий запит повинен бути оформлений відповідно до вимог п. 73.3 ПКУ, а саме в ньому повинні бути вказані:
1) підстави для направлення запиту згідно п. 73.3 ПКУ, із зазначенням підтверджує це інформації;
2) перелік запитуваної інформації та перелік документів, які пропонується надати;
3) печатка контролюючого органу.
Контролери погоджуються: якщо не було законних підстав для направлення запиту або він оформлений з порушенням зазначених вимог, то відповідь на такий запит можна не надавати.
У той же час, якщо недоліки в оформленні запиту не виявлено, ви повинні надати відповідь протягом 1 місяця з дня, наступного за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено ПКУ). При цьому у відповіді слід вказати номер і дату запиту, на який надається відповідь, і запитувану інформацію (п. 15 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабміну від 27.12.10 р № тисячу двісті сорок п'ять).
2. Відмова - причина для перевірки. Податківці переконані: якщо платник податків відмовився надати їм інформацію на їхній запит, то це може бути підставою для проведення позапланової перевірки. На це прямо вказує ст. 78 ПКУ.
Отже, якщо платник податку не надасть пояснень та документальних підтверджень у разі:
• виявлення податківцями недостовірності даних у податкових деклараціях (пп. 78.1.1 та 78.1.4 ПКУ) - тоді проводиться документальна позапланова перевірка протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідного запиту;
• отримання контролерами скарги від вашого контрагента про ненадання йому податкової або акцизної накладної або про помилки при заповненні їх обов'язкових реквізитів.
Чи буде формальною причиною для перевірки відсутність відповіді на неправильно оформлений запит, - податківці промовчали.
Якщо запит оформлений з порушенням вимог, передбачених ПКУ, то відсутність відповіді на нього не може бути підставою для перевірки, адже по суті «законного» запиту не було.
Проте, відповідь при отриманні неправильно оформленого запиту в будь-якому випадку краще надати, оскільки оцінка «якості» запиту і підстав для його направлення - це річ суб'єктивна.
3. Відмова - не доказ порушень. Контролери погодилися, що відмова від надання відповіді на запит не може бути підставою для встановлення факту порушення законодавства вашим контрагентом.
Підставами для висновків про порушення податкового законодавства можуть бути тільки документи, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення або інші матеріали, що підтверджують вчинене порушення (ст. 83 ПКУ), а не відсутність факту підтвердження інформації.
Тому лише фактичні докази, які документально підтверджені, а не відмова однієї зі сторін правовідносин надати пояснення своїх дій дають право контролерам стверджувати, що особи (або одна з осіб) допустили порушення і до них слід застосувати відповідні санкції.
Джерело: лист ДФСУ від 19.10.2016 р. № 22561/6/99-99-14-03-03-15

Розділом III "Податок на прибуток підприємств" ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці за витратами у вигляді безповоротної фінансової допомоги, наданої іншому платнику податку на прибуток.
Такі операції відображаються відповідно до правил бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату.
У разі перерахування коштів на користь неприбуткової організації різниця формується відповідно до положень пп. 140.5.9 ПКУ.
Джерело:  лист від 13.10.2016 р. № 22276/6/99-99-15-02-02-15

Відсотки, які у 2015 році перевищували суму обмеження, визначеного п. 140.2 ПКУ, і збільшили фінрезультат до оподаткування, зменшують фінрезультат до оподаткування відповідного звітного податкового періоду 2016 року в сумі, зменшеній щороку на 5%.

Для розрахунку обмежень, установлених п. 140.2 ПКУ, невраховані відсотки станом на 01.01.2016 р. відповідно до п. 141.1 ПКУ зменшуються на 5% та додаються до суми відсотків, нарахованих на користь пов’язаних осіб — нерезидентів у звітних періодах 2016 року.

Якщо, наприклад, відсотки, нараховані на користь пов’язаних осіб — нерезидентів у звітному періоді 2016 року, збільшені на суму неврахованих відсотків станом на 01.01.2016 р. згідно з п. 141.1 ПКУ та зменшених на 5%, не перевищують обмеження, визначені п. 140.2 ПКУ, то сума таких не списаних відсотків станом на 01.01.2016 р., зменшена на 5%, ураховується в зменшення фінрезультату до оподаткування в декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний звітний період 2016 року (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У разі якщо сумарне значення показників фінрезультату до оподаткування, фінансових витрат і суми амортизаційних відрахувань має від’ємне значення за рахунок від’ємного значення фінрезультату, то фінансовий результат коригується на всю суму нарахованих відсотків за борговими зобов’язаннями, що виникли за операціями з пов’язаними особами — нерезидентами.
Джерело:  лист від 18.10.2016 р. № 22485/6/99-99-15-02-02-15

Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень), у т.ч. резерву сумнівних боргів, визначено ст. 139 ПКУ, де передбачено:

• фінрезультат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів згідно з П(С)БО чи МСФЗ (пп. 139.2.1 ПКУ);

• фінрезультат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 ПКУ, понад суму резерву сумнівних боргів;

• фінрезультат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінрезультат до оподаткування згідно з П(С)БО чи МСФЗ (пп. 139.2.2 ПКУ).

У податковому обліку безнадійною заборгованістю вважається, зокрема, заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами в установленому законом порядку чи припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією (пп. «з» пп. 14.1.11 ПКУ).

Тож у разі використання резерву для списання дебіторської заборгованості така заборгованість перевіряється на відповідність критеріям безнадійності, визначеним пп. 14.1.11 ПКУ (у нашому випадку пп. «з» пп. 14.1.11 ПКУ), та в разі її відповідності коригування фінрезультату до оподаткування, згідно із ч. 2 пп. 139.2.1 ПКУ, на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суми резерву сумнівних боргів не здійснюється.
Джерело: лист від 18.10.2016 р. № 22483/6/99-99-15-02-02-15

ДФС надала рекомендації щодо оподаткування податком на прибуток реінвестиції (інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій) дивідендів, спрямованих на збільшення статутного капіталу товариства.

Податківці зауважили, що на оподаткування податком на прибуток ніяк не впливає спосіб використання доходу, у т. ч. і реінвестиція. У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент-резидент нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток. Дивіденди, які емітент-резидент виплачує засновнику-нерезиденту, оподатковуються за ставкою 15% (п. 141.4 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), якщо інше не передбачено міжнародним договором. Податок сплачується до бюджету під час виплати таких дивідендів.

Чіткої відповіді щодо оподаткування зазначеної операції ПДФО та військовим збором не надано. Є лише окремі посилання на норми ПК (зокрема, пп. 165.1.18, п. 170.5.10 та пп. 1.7 п. 16 розд. ХХ ПКУ), з яких випливає, що дивіденди, нараховані фізособі-нерезиденту (засновнику), оподатковують ПДФО відповідно до розділу IV ПКУ і з суми таких дивідендів утримують військовий збір. Як виняток, не підлягають оподаткуванню лише дивіденди у вигляді акцій, за умови що пропорції (частки) участі всіх акціонерів у статутному фонді не зміняться, а сам статутний фонд емітента збільшиться на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів.
Джерело: Лист ДФС від 06.10.2016 № 21690/6/99-99-15-02-02-15

Платник податку на прибуток має право зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму поверненої після 01.01.2015 р поворотну фінансову допомогу:
якщо допомога отримана до 01.01.2015 р .;
особи, що надали допомогу, не є платниками податку на прибуток;
допомога була включена до складу доходів при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток до цієї дати.
Відображення такої різниці здійснюється у рядку 4.2.10 додатка РІ "різниці" до рядка 03 РІ декларації з податку на прибуток, затвердженої наказом Мінфіну від 20.10.2015 р № 897.
Нормами Кодексу не передбачено формування різниці, що зменшує фінансовий результат такого платника, у разі якщо платник не здійснював повернення поворотної фінансової допомоги, а також списується така кредиторська заборгованість.
Джерело: лист ДФС від 06.10.2016 г. № 21757/6/99-99-15-02-02-15

Відповідно до Податкового кодексу України об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають.

Різниці щодо операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, визначаються відповідно до статті 141 Кодексу.

Зокрема, фінансовий результат від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів до оподаткування податкового (звітного) періоду платника податку підлягає коригуванню:
- збільшується на суму від’ємного фінансового результату;
- зменшується на суму позитивного фінансового результату.

Платники податку на прибуток ведуть окремий податковий облік операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів з дотриманням положень національних стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та окремо визначають загальний фінансовий результат від таких операцій.

Крім того, в додатку ЦП до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897, збиток та прибуток від операцій з купівлі-продажу різних видів цінних паперів відображається в цілому в рядку 4.1.3 РІ (фінансовий результат від продажу та інших способів відчуження цінних паперів (рядок 01-рядок 02- рядок 03).
Джерело: лист ДФС України від 08.09.2016 р. № 19389/6/99-99-15-02-02-15

Державна фіскальна служба надала роз’яснення щодо зарахування суми сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів у зменшення податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Згідно з пп. 57.11.2 п. 57.11 ст. 57 Кодексу крім випадків, передбачених пп. 57.11.3 п. 57.11 ст. 57 Кодексу, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Авансовий внесок розраховується з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об'єкта оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, грошове зобов'язання щодо якого погашене. У разі наявності непогашеного грошового зобов'язання авансовий внесок розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті. Авансовий внесок обчислюється за ставкою, встановленою п. 136.1 ст. 136 Кодексу. Сума дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшується на суму авансового внеску.

При цьому у разі якщо дивіденди виплачуються за неповний календарний рік, то для обрахунку суми зазначеного перевищення використовується значення об'єкту оподаткування, обчислене пропорційно кількості місяців, за які сплачуються дивіденди. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

З урахуванням вищезазначених норм, авансовий внесок при виплаті дивідендів за підсумками звітного кварталу, півріччя, трьох кварталів розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті, якщо на момент виплати таких дивідендів декларація з податку на прибуток за звітний рік, на який припадають такі періоди, не подана. Якщо на момент виплати дивідендів за IV квартал звітного року податкова декларація з податку на прибуток підприємств за такий рік подана та зобов'язання, нараховані у такій декларації, погашені, то авансові внески нараховуються на суму перевищення дивідендів, що підлягають виплаті за IV квартал звітного року, над значенням об'єкта оподаткування податком на прибуток за такий рік, поділеному на 12 та помноженому на 3 (пропорційно кількості місяців, за які виплачуються дивіденди).

Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення податкового зобов'язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за звітний (податковий) рік (пп. 57.11.2 п. 57.11 ст. 57 Кодексу).

Відповідно до п. 137.4 ст. 137 Кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 Кодексу, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.

Сума сплачених авансових внесків у зв'язку із виплатою дивідендів у звітному (податковому) періоді відображається у рядку 16.3 додатка ЗП до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 N 897 (далі - Декларація).

Таким чином, у рядку 16.3.1 додатка ЗП до Декларації (після внесення змін до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 N 585 - рядок 16.4.1 додатка ЗП до Декларації) за перший квартал, півріччя, три квартали, рік, відображаються сплачені у першому кварталі, півріччі, трьох кварталах, році авансові внески при виплаті дивідендів, що відносяться на зменшення нарахованої суми податку за відповідний звітний період (перший квартал, півріччя, три квартали, рік).
Джерело:  лист ДФС України від 30.08.2016 р. № 18734/6/99-99-15-02-02-15

Податківці зазначили, що наслідком форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) може бути виникнення безнадійної заборгованості.

Для засвідчення форс-мажорних обставин за податковим зобов’язанням суб’єкту господарювання необхідно одержати Сертифікат про форс-мажорні обставини у Торгово-промисловій палаті (ТПП). Для цього заявнику потрібно надати до такого органу заяву встановленої форми та документи, передбачені в формі заяви.

ТПП засвідчує форс-мажорні обставини та видає сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності.

Сертифікат про форс-мажорні обставини разом із другим екземпляром підписаного сторонами акту виконаних робіт надсилається заявнику поштою або видається представнику заявника після надходження підтвердження про оплату послуги із засвідчення форс-мажорних обставин і підписання акту наданих послуг.

Форс-мажорні обставини засвідчують за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб за кожним окремим договором, податковим та/чи іншим зобов’язанням/обов’язком.

Тягар доказування настання форс-мажорних обставин покладений на заявника.
Джерело: лист ГУ ДФС у м. Києві від 13.10.2016 р. № 22173/10/26-15-12-05-11

Відповідно до підпункту 14.1.255 пункту  14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Підпунктом 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 ПКУ визначено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв’язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 - 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 ПКУ.

Використання резерву у зв’язку із припиненням визнання активу згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності не змінює фінансовий результат до оподаткування, крім випадків, визначених підпунктами 139.3.3 та 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 ПКУ (підпункт 139.3.2 пункту 139.3 статті 139 ПКУ).

Згідно з 139.3.3 пунктом 139.3 статті 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується:

1) на перевищення розміру резерву станом на кінець податкового (звітного) періоду над лімітом, який визначається як менша з двох величин:

       а) 20 відсотків (з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року - 30 відсотків, з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року - 25 відсотків) сукупної балансової вартості активів, знецінення яких визнається шляхом формування резерву, збільшеної на суму резерву за такими активами згідно з даними фінансової звітності за звітний період;

       б) величина кредитного ризику за активами, визначена на кінець звітного (податкового) періоду відповідно до вимог органу, що регулює діяльність банків, або органу, що регулює діяльність небанківських фінансових установ.

2) на суму використання резерву для списання (відшкодування) активу, який не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, крім суми, що списується за рахунок тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв’язку з перевищенням над лімітом.

Бухгалтерський облік операцій з відступлення права вимоги за кредитами в банках здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року № 481 (далі – Інструкція № 481).

Згідно з пунктом  2.4 глави 2 розділу VII Інструкції № 481 продаж, відступлення прав вимоги або погашення кредитів, за якими визнано зменшення корисності, у бухгалтерському обліку банку відображається як припинення визнання таких кредитів.

Списання безнадійної та прощення заборгованості в бухгалтерському обліку банку відображається за рахунок спеціального резерву за критеріями, передбаченими внутрішньобанківським положенням (пункт 2.1 глава 2 розділу  VII Інструкції № 481).

З урахуванням зазначеного, використання резерву, сформованого за активом - кредитним портфелем, у зв’язку із припиненням визнання такого активу згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності при відчуженні цього кредитного портфелю шляхом переуступки права вимоги, не змінює фінансовий результат до оподаткування.

Разом з цим використання резерву, сформованого за активом - кредитним портфелем, у зв’язку із припиненням визнання такого активу при списанні такого активу як безнадійного згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності, але який не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, збільшує фінансовий результат до оподаткування.
Джерело: ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві

19 серпня 2016 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 08.07.2016 № 585 «Про затвердження Змін до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.07.2016 за № 1049/29179 (далі – наказ № 585).

Внесені  зміни до декларації
Визначення звітного (податкового) періоду
Рядок 2 заголовної частини декларації доповнено полем, у якому  зазначається базовий звітний період – календарний квартал або календарний рік.

З метою розмежування граничного строку подання декларації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу та граничного строку подання декларації протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року, при складанні декларації у рядку 2 заголовної частини декларації, платником зазначатиметься базовий звітний період – календарний квартал або календарний рік.

Нова редакція розділу та рядка 26 декларації
Викладено в новій редакції назви показників розрахунку авансового внеску, а саме:
розділ «Розрахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств»;
рядок 26 декларації: «Авансовий внесок у розмірі 1/12 нарахованої суми податку на прибуток, що підлягає сплаті щомісяця8 або авансовий внесок у розмірі 2/9 податку на прибуток ((позитивне значення) рядок 06 + рядок 08 + рядок 10 + рядок 12 + рядок 15 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств) х 2/9), що підлягає сплаті до 31 грудня 2016 року9».

Так, згідно з пунктом 9 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу у січні – грудні 2015 року платники зобов’язані сплачувати щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 57.1 статті 57 Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року. Починаючи з 1 січня 2016 року щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств не сплачуються.

Положеннями пункту 38 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу встановлено, що платники податку на прибуток підприємств сплачують до 31 грудня 2016 року авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 2/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за три квартали 2016 року. Розрахунок такого авансового внеску подається платником податку у податковій декларації за три квартали 2016 року. При цьому визначена у розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов’язань.

У зв’язку із зазначеним розрахунок авансового внеску у розмірі 2/9 податку на прибуток, що підлягає сплаті до 31 грудня 2016 року, заповнюється платником податку за три квартали 2016 року. Такий розрахунок здійснюється платниками, які звітують з податку на прибуток підприємств щокварталу.

Враховуючи наведене, у рядку 26 декларації розрахунок авансового внеску відображається таким чином:

у розмірі 1/12 податку на прибуток підприємств – у разі уточнення  показників декларацій за звітні періоди  2013 та 2014 років;

у розмірі 2/9 податку на прибуток підприємств – при складанні декларації за три квартали 2016 року платниками, що звітують щокварталу. Такий авансовий внесок платники податку на прибуток підприємств сплачують до 31.12.2016, відповідно граничний термін сплати – 30.12.2016.

Одночасно рекомендуємо при складанні декларації платникам звертати увагу на примітки до окремих показників, які є підкажчиками для коректного заповнення таких показників.

 Оновлені редакції додатків АВ та ЗП
Додаток АВ до рядка 20 АВ декларації
Визначення сум виплачених у звітному (податковому) періоді дивідендів (прирівняних до них платежів) здійснюється, як і раніше шляхом заповнення додатка АВ.

У рядку 4 відображається сума перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об’єкта оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, позитивне значення (сума позитивних значень) (сума виплачених дивідендів  – (рядок 04 + рядок 07 + рядок 09 + рядок 11 + рядок 13 – рядок 14 декларації)).

Слід звернути увагу, що у складових формули цього рядка не вираховується значення рядка 23ПН декларації щодо суми податків, які утримуються при виплаті доходів нерезидентам на відміну від визначеною попередньою редакцією рядка 2 додатка АВ.
Крім того, порівняно з попередньою редакцією додатка АВ, у оновленому додатку змінено нумерацію рядків показників, що відображаються відтепер у рядках 1.4, 1.5, 2, 3 та 4 (раніше відображалися у рядках 1.5, 1.4, 4, 2 та 3 відповідно).

  Додаток ЗП до рядка 16 ЗП декларації
У додатку ЗП уточнено порядок зменшення нарахованої суми податку.

Так, у рядку 16.1 зазначається сума податку на прибуток, отриманого з іноземних джерел, сплаченого суб’єктами господарювання за кордоном, яка зараховується під час сплати ними податку в Україні в розмірі, який не перевищує суми податку, що підлягає сплаті таким платником протягом такого звітного (податкового) періоду (підпункт 141.4.9 пункту 141.1 статті 141 розділу ІІІ Кодексу).

У рядках 16.2 та 16.3 відображається сума нарахованого та сплаченого авансового  внеску

у зв’язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів), а саме:

у звітному (податковому) періоді – переноситься значення показника рядка 6 додатка АВ до декларації (рядок 16.2);

у минулих періодах, що не врахована у зменшення податку – дорівнює значенню рядка 16.4.2 додатка ЗП до рядка 16 декларації  попереднього звітного (податкового) року (рядок 16.3).

У рядку 16.4 зазначається підсумкове значення нарахованого та сплаченого авансового  внеску у зв’язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) у звітному періоді та не зарахованих у минулих періодах (рядок 16.2 + рядок 16.3), у тому числі, з якої:

сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді, зазначається у рядку 16.4.1;

сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в наступних звітних (податкових) періодах (рядок 16.4 – рядок 16.4.1, переноситься  до рядка 16.3 додатка ЗП до рядка 16 декларації за наступний звітний (податковий) період), зазначається у рядку 16.4.2.

Слід звернути увагу, що у рядку 16.5 зазначається сума нарахованого за звітний період податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка у попередній редакції відображалася у рядку 16.2 цього додатка.

Рядок 16.6 заповнюється платниками податку, які сплачують авансовий внесок з податку на прибуток підприємств у розмірі 2/9 цього податку, нарахованого у податковій звітності за три квартали 2016 року.

Таким чином, оновлена форма додатку ЗП дає можливість платникам деталізовано відображати всі показники, що зараховуються у зменшення нарахованої суми податку у звітному періоді та полегшує облік нарахованих та сплачених сум авансового внеску у зв’язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) в частині тих сум, що залишаються не врахованими у минулих та звітному періодах.

Внесення змін до додатків ПН та РІ
Додаток ПН до рядка 23 ПН декларації
Таблицю 1 «Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» доповнено новими рядками 22 – 24, у яких відображаються отримані нерезидентами доходи із джерелом їх походження з України у вигляді:

процентів, доходів (дисконту) на державні цінні папери, або облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов’язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, які продані (розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених агентів нерезидентів  відповідно до підпунктів 141.4.10 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ Кодексу;

процентів за отримані державою або до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються в Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Національного банку України, або за кредити (позики), які отримані суб’єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями відповідно до підпункту 141.4.10 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ Кодексу;

доходів за операціями з розміщення державних деривативів та доходи, що виплачуються за державними деривативами, відповідно до умов правочинів з державним боргом за державними зовнішніми запозиченнями та гарантованим державою боргом відповідно до пункту 37 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

 Додаток РІ  до рядка 03 РІ декларації
У зв’язку із викладенням Законом № 909 в новій редакції підпункту 140.4.1 пункту 140.4 статті 140 Кодексу змінено показники рядків 3.2.2 та 3.2.3 розділу 3 «Різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій (стаття 140 розділу ІІІ Податкового кодексу України)».

Зазначена норма дає змогу платникам податку зменшувати фінансовий результат до оподаткування на:

суму нарахованих доходів від участі в капіталі платників єдиного податку четвертої групи (рядок 3.2.2);

суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від інших платників податків, які сплачують авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів (рядок 3.2.3).

Також Законом № 909 доповнено підрозділ 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу новими різницями, на які коригується фінансовий результат до оподаткування на період дії Закону України від 14 червня 2016 року № 1414 «Про фінансову реструктуризацію», які відображаються у рядках 4.1.18, 4.2.14 та 4.2.15 розділу  4 «Інші різниці» цього додатка.

Крім цього, Законом України від 17 вересня 2015 року № 702 «Про внесення змін до розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування під час реструктуризації державного і гарантованого державою боргу та його часткового списання» підрозділ 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу доповнено пунктом 36, яким передбачаються нові різниці для коригування фінансового результату до оподаткування. Такі різниці підлягають відображенню у рядках 4.2.13 та 4.1.17.

Враховуючи, що видання наказу № 585 обумовлено змінами в податковому законодавстві, які впливають на показники бюджету поточного року, платникам податку на прибуток підприємств, які звітують щокварталу за звітний (податковий) період – три квартали поточного року, рекомендовано подавати податкову декларацію за оновленою формою.

Додаток: податкова декларація з податку на прибуток з додатками (Завантажити)
Джерело: лист ДФСУ від 11.10.2016 р. № 33190/7/99-99-15-02-01-17

Голова Державної регуляторної служби України  (далі - ДРС) Ксенія Ляпіна вважає, що питання надання роз'яснень податкового законодавства можуть стати відкритими. ДФС вже не зможе надавати різні індивідуальні роз'яснення різним суб'єктам господарської діяльності.
Крім того, вона зазначила, що зміни в ПКУ спрямовані на поліпшення адміністрування податку на прибуток, ПДФО та ПДВ: "Зміни до Податкового кодексу передбачають ряд революційних рішень. Мінфін скасовує необхідність отримувати висновок ДФС  на повернення ПДВ. Також вводиться повністю публічний автоматичний режим ведення списку претендентів на повернення ПДВ, що значно зменшує корупційні ризики ".
Голова ДРС зазначила введення єдиного казначейського рахунку для сплати всіх податків, а також зміни, які передбачають скасування податкової міліції та створення нового органу, який буде врегульовано новим законом, - Служби фінансових розслідувань.
Бізнес отримає право переносити свої збитки при реорганізації, а новостворені підприємства зможуть піти на "податкові канікули" на 5 років.
Джерело: Всеукраїнська мережа  ЛІГА:ЗАКОН

На   виконання   наказу    Міністерства   фінансів   України   від   08.07.2016   № 585 "Про затвердження Змін до форми Податкової декларації з податку  на прибуток підприємств", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 липня 2016 року за № 1049/29179 додано наступні форми:

- J0100115 - Податкова декларація з податку на прибуток підприємств;

- J0110307 - Додаток ЦП до рядка 4.1.3 додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0110605 - Додаток АМ до рядка 1.2.1 додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0111305 - Додаток ПЗ до рядка 05 ПЗ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0111406 - Додаток ЗП до рядка 16 ЗП Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0111505 - Додаток ПН до рядка 23 ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0111605 - Додаток АВ до рядка 20 АВ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0111706 - Додаток ВП до рядків 27-30, 32-34, 36-38 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0111803 - Додаток РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств;

- J0112803 - Додаток ТЦ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств.
Джерело: opz.org.ua

Постановою Вищого адміністративного суду України  від 05 жовтня 2016 року у справі № К/800/40957/15 (номер ЄДРСР № 61859997)   встановлено, що у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання або оскаржити рішення контролюючого органу.

Разом з тим, існує певний порядок формування позовних вимог у такого роду спорах платника податку з контролюючим органом.

Так, відповідно до п. 48.1.ст. 48 ПК України  податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу   та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Відповідно до п. 48.2 ст. 48 ПК України обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Вимоги до податкової декларації   -  обов'язкові реквізити : тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності) (п. 48.3 ст. 48 ПК України).

ВАЖЛИВО:   Податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу.

У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку (пп. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України).

Необхідно пам’ятати, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 цього Кодексу (п. 48.7 ст. 48 ПК України).

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1 ст. 49 ПК України).

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст. 49 ПК України).

Податкова декларація подається   за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (п. 49.3 ст. 49 ПК України).

ВАЖЛИВО:   прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п. 49.8 ст. 49 ПК України).

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (п. 49.9 ст. 49 ПК України).

У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання (пп. 49.11.1 п. 49.11 ст. 49 ПК України).

Відповідно до п. п. 49.12 ст. 49 ПК України, у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом (п. 49.13 ст. 49 ПК України).

Між тим, відповідно до інформаційного Листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012  № 1503/12/13-12 вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.
 
Р.S. Треба також враховувати, що підпунктом 20.1.12 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що органи державної податкової служби мають право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Водночас, пунктом 67.2 статті 67 ПК України, встановлено, що органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду стосовно юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про винесення судового рішення щодо припинення державної реєстрації юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців.

Таким чином підставою звернення податкового органу до суду щодо припинення юридичної особи є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Однак, згідно наказу Міністерства фінансів України за №375 від 18 березня 2016 року «Про затвердження змін до Порядку обліку платників податків і зборів», який набув законної сили згідно п.3 даного наказу з дня його оприлюднення, а саме з 10 травня 2016 року (оприлюднене 10 травня 2016 року в Офіційному Віснику України №34 від 10 травня 2016 року) п.11.30 Порядку обліку платників податків і зборів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року за № 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року №1562/20300 (в редакції згідно наказу Міністерства фінансів України №747 від 31 серпня 2015 року)  втратив чинність.

Отже, починаючи з 10 травня 2016 року у контролюючого органу відсутнє право на звернення до суду з позовом про припинення юридичної особи з підстав «неподання протягом одного року до контролюючих органів податкових декларацій». (Постанова Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 р. у справі № К/800/20947/16, (ЄДРСР № 61763797).
Джерело: https://i.factor.ua/news/12804/

14 квітня 2016 року у справі № К/800/23750/15, 25 травня 2016 року  у справі № К/800/27304/14та 05 жовтня 2016 р. у справі № К/800/38754/15 колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановила наступне: «Згідно правової позиції Верховного Суду України, визначеній у постанові від 24.12.2010 р. у справі № 21-25а10, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього,  має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки . Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Таким чином,  позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки , в іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено.»

ВАЖЛИВО:   Необхідно вказати, що наслідки «не допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки» передбачені підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Зокрема відповідно до статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України  у разі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби податковим органом   може бути застосовано арешт майна.

Згідно з підпунктом 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України  арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

ВИСНОВОК 1:   Отже, «не допуск посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки» це дуже сумнівний спосіб захисту інтересів платника податку, адже він: а) зовсім не діє у випадку проведення невиїзної перевірки; б) може призвести до арешту майна підприємства; в) арешту розрахункових рахунків підприємства і, як наслідок,  г) до повної паралізації роботи платника податку.

Між тим, враховуючи революційний правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові  від 27.01.2015 року у справі № 21-425а14, де колегія суддів зазначила: «…аналізованими нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.  З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України  (Документальна позапланова перевірка здійснюється …отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи,   якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу…   протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту )   призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої»,   «не допуск посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки» є неактуальним (!!!).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 826/12651/14).

Більше того, Верховний суд України 09.02.2016 р. у справі 826/5689/13-а підтверджуючи вищевикладену позицію вказав на наступне:  «незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок,   останній має право бути присутнім.   Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК.

ВИСНОВОК 2:   З наказом про перевірку, відомостями про дату та місце її проведення платник має бути ознайомлений у передбачений законом спосіб до її початку, а також має право бути присутнім під час її проведення.

Більше того, право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки.

P.s.  само по собі відправлення на адресу позивача наказу про проведення перевірки, а також направлення, не є підставою для висновку щодо дотримання податковим органом порядку призначення та проведення документальної позапланової перевірки, передбаченого статтями 78, 79 ПК України.

Тобто, для вирішення питання щодо правомірності проведення спірної перевірки  з'ясуванню у справі підлягають й обставини щодо належного повідомлення позивача про її проведення   у відповідності до вимог ПК України.  (Вищий адміністративний суд України від 07 вересня 2016 р. справа № К/800/5045/16).
Джерело: http://www.alibi.dp.ua

Так, із 01.01.2015 р. об’єктом обкладення податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом коригування бухгалтерського фінансового результату до оподаткування на різниці, передбачені р. ІІІ ПКУ.

Зокрема, у разі перерахування коштів на користь неприбуткової організації коригування фінансового результату передбачає пп. 140.5.9 ПКУ, а саме: фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, які на дату перерахування коштів, передання товарів, робіт, послуг відповідали умовам, визначеним п. 133.4 ПКУ, у розмірі, що перевищує 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Зважаючи на викладене вище, якщо фінансовий результат попереднього звітного року є від’ємним (об’єкт обкладення податку на прибуток відсутній), то фінансовий результат до оподаткування поточного року необхідно збільшити на всю суму безоплатно перерахованих коштів неприбутковим організаціям.
Джерело: лист ДФС від 16.09.2016 р. № 20223/6/99-99-15-02-02-15

Відповідно до пункту 100.2 статті 100 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.

Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 574, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1853/24385.

Розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу згідно з пунктом 100.1 статті 100 Кодексу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 Кодексу.

Отже, при розстроченні (відстроченні) грошових зобов’язань (податкового боргу) відповідно до статті 100 Кодексу нараховуються проценти за користування таким розстроченням (відстроченням).

Частиною 2 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) передбачено, що суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України згідно із частиною п’ятою статті 124 Конституції України та статтею 14 КАСУ.

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Кодексу після закінчення встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Пеня – це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Тобто, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов’язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити пеню у розмірі, який залежить від періоду прострочення.
Джерело: лист ДФС від 21.09.2016 № 20548/6/99-99-17-01-15

Процес оподаткування прибутку передбачає його обчислення на підставі даних бухгалтерського обліку та подальшого коригування визначеного у фінансовій звітності фінансового результату на різниці, які виникають відповідно до положень Податкового кодексу (далі – Кодекс).

Операції з продажу та придбання цінних паперів є особливими операціями, які мають вплив на об’єкт оподаткування. Обрахунок різниць щодо вказаних операцій визначено положеннями пункту 141.2 статті 141 Кодексу, а саме: фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму від'ємного або зменшується на суму позитивного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Законодавство встановлює, що платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів з дотриманням положень бухгалтерського обліку та, відповідно,  окремо визначати загальний фінансовий результат від таких операцій.

Якщо за результатами звітного періоду загальна сума збитків від операцій з продажу цінних паперів, з урахуванням суми від'ємного фінансового результату від таких операцій, не врахованого у попередніх податкових періодах, перевищує загальну суму прибутків від таких операцій, сума такого від'ємного значення зменшує загальний фінансовий результат від операцій з цінними паперами у наступних податкових періодах.

Якщо ж загальна сума прибутків від «ціннопаперових» операцій перевищує загальну суму збитків від таких операцій, з урахуванням суми від'ємного фінансового результату від таких операцій, не врахованого у попередніх податкових періодах, сума позитивного загального фінансового результату від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів збільшує фінансовий результат до оподаткування податкового періоду платника податку.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування підлягає коригуванню (збільшенню) на суму позитивного загального фінансового результату від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, визначеного у вигляді різниці.

Різниці не формуються та об’єкт оподаткування не коригується у випадку проведення:

- операцій з розміщення, погашення, викупу та наступного продажу, конвертації цінних паперів власного випуску, а також векселедавців, заставодавців та інших осіб, що видали неемісійний цінний папір, під час видачі та погашення таких цінних паперів;

- операцій РЕПО, операції з врахування векселів, інші операції з цінними паперами, які відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку визнаються кредитними;

- операцій з деривативами.
Джерело:  ГУ ДФС у Вінницькій області

ДФСУ  листом від 16.05.2016 р № 16872/7 / 99-99-14-02-02-17 направила своїм підрозділам Методичні рекомендації по фіксації в актах перевірок результатів відпрацювання документально оформлених платниками податків нереальних господарських операцій з товарами.
Методичні рекомендації визначають загальні положення щодо формування доказової бази по документально оформленим реальним господарським операціям з поставки (продажу) / отримання (купівлі) товарів платниками податків - учасниками ймовірних схем ухилення від оподаткування ПДВ і документування результатів їх відпрацювання в актах перевірок, в тому числі позапланових, проведених на підставі пп. 78.1.4 ПКУ.
Такі рекомендації можуть використовуватися при дослідженні:
нереальних господарських операцій з поставки послуг за винятком положень щодо неможливості здійснення господарської операції в зв'язку з відсутністю факту (джерела) законного введення в обіг ідентифікованого товару та / або його реального задекларованого виробництва;
операцій по перерахуванню коштів в рахунок попередньої оплати за винятком положень, що стосуються документального оформлення руху товару;
при проведенні документальних позапланових перевірок продавців, які мають ознаки ризикових платників податків, з питання достовірності та повноти нарахування ними зобов'язань з податку, які контролюючі органи зобов'язані здійснювати за заявою зі скаргою покупця відповідно до норм п. 201.10 ПКУ.
Методичні рекомендації не застосовуються при формуванні доказової бази щодо невідповідності застосованої платником податків для бази оподаткування ПДВ за звичайну ціну на самостійно виготовлені товари, які їм реально поставляються, рівню ринкових цін.
Джерело: лист ДФСУ від 16.05.2016 р.  № 16872/7/99-99-14-02-02-17

Нараховану (виплачену) на користь фізичної особи неустойку включають до її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, нагадали фахівці ДФС.

Тому юридична особа має виконати усі обов’язки податкового агента у разі нарахування (виплати) таких сум. А саме — утримати та перерахувати до бюджету ПДФО і військовий збір на загальних підставах.
Джерело: лист ДФСУ від 07.09.2016 р. № 19353/6/99-99-13-02-03-15

Юридичні особи — платники податків до закінчення року обліковуються в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що вони є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) — з ознакою того, що вони є платниками податків з наступного року.

У контролюючому органі за неосновним місцем обліку платник податків сплачує всі податки та збори, які згідно із законодавством мають сплачуватись на території адміністративно-територіальної одиниці, що відповідає неосновному місцю обліку, щодо таких податків подає податкові декларації (розрахунки, звіти) та виконує інші обов’язки платника податків, а контролюючий орган стосовно платника податків здійснює адміністрування таких податків, зборів.

Водночас у разі зміни платником податків місця реєстрації контролюючий орган в односторонньому порядку розриває з таким платником договір про визнання електронних документів рації. Утім платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору.

При цьому варто пам’ятати про спрощення процесу укладання договорів про визнання електронних документів з територіальними органами ДФС. А саме — платник податків укладає один договір з територіальним органом ДФС за основним місцем обліку, який надає право подавати податкові документи до будь-якого органу ДФС, в якому такий платник перебуває на обліку.
Джерело: лист ДФСУ від 07.09.2016 р. № 19336/6/99-99-08-02-01-15

Платники податків, у яких документи з питань обчислення і сплати податків та зборів зберігаються на території вільної економічної зони "Крим", повинні відновити і надати контролюючому органу первинні документи, оскільки норми ПКУ не містять положень щодо звільнення платників податків від такого обов'язку.
За незбереження таких документів протягом встановлених ст. 46 ПКУ строків до платника податку застосовується штраф у розмірах, визначених п. 121.1 ст. 121 ПКУ.
Порядок відновлення первинних документів у разі їх втрати визначено п. 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р № 88.
Джерело:  лист ДФСУ від 07.09.2016 г. № 19342/6/99-99-15-02-02-15

Податківці в листі від 22.08.2016 р № 18039/6 / 99-99-15-02-02-15 нагадали, що роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності ( пп. 14.1.225 ПКУ).
Як відзначають фіскали, винагороду за використання будь-якого виду ілюстрації, відео, фотографії або будь-якого іншого зображення в електронній формі як об'єкта права інтелектуальної власності вважається роялті.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені ПКУ, то повинні застосовуватися правила міжнародного договору.
Оскільки міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування мають пріоритет над положеннями ПКУ, містять власні визначення понять і положень, то для визначення поняття роялті застосовуються положення міжнародного договору.
Джерело:  лист ДФС  від 22.08.2016 р. № 18039/6/99-99-15-02-02-15

Якщо платник податку на прибуток списує безнадійну дебіторську заборгованість, яка відповідає ознакам пп. 14.1.11 ПКУ, за рахунок створеного в період до 01.01.2015 року резерву сумнівних боргів, таке списання не впливає на об'єкт оподаткування податком на прибуток в періоді списання.
Якщо ж списана заборгованість не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 ПКУ, то в разі її списання понад суму резерву сумнівних боргів, витрати на списання збільшують фінансовий результат до оподаткування.
Джерело: лист ДФС від 25.08.2016 р. № 18464/6/99-99-15-02-02-15

Платники податку на прибуток на період проведення антитерористичної операції до складу інших витрат звичайної діяльності без обмежень та без коригування на різниці включають кошти або вартість спеціальних засобів індивідуального захисту, лікарських засобів та медичних виробів, продуктів харчування, предметів речового забезпечення, а також інших товарів, виконаних робіт, наданих послуг за переліком, що визначається КМУ, які добровільно перераховані (передані) Збройним Силам України, Національній гвардії України, іншим військовим формуванням, військовим частинам для потреб АТО.

Зазначена норма визначена підр. 4 розд. ХХ Податкового кодексу України.
Джерело: ГУ ДФС у Запорізькій області

Головне управління ДФС у Дніпропетровській області повідомляє
Відповідно до п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX Подат кового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі – Кодекс) платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 розд. ІV Кодексу, зокрема фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 розд. ІV Кодексу (п.п. 1.2  п. 161 підрозд. 10 розд. XX Кодексу).

Згідно з п. 163.1 ст. 163 розд. ІV Кодексу об’єктом оподаткування резидента є, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід до якого включається сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (п.п. 164.2.7 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу (п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

Підпунктом 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу передбачено, якщо згідно з нормами розділу IV Кодексу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

Отже, фізична особа, у разі отримання доходу у вигляді суми заборгованості, списаної після закінчення терміну позовної давності, з урахуванням п.п. 164.2.7   п. 164.2 ст. 164 Кодексу, включає його до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, зазначає у річній податковій декларації та самостійно сплачує військовий збір за ставкою 1,5 відсотка.
Джерело: Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс Категорія 111.06 "ЗІР"

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичних осіб – резидентів є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються пасивні доходи (п.п. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Термін «пасивні доходи» означає, зокрема, інвестиційний прибуток (п.п.167.5.3 п. 167.5 ст. 167 Кодексу) .

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку регулюється п. 170.2 ст. 170 Кодексу.

Згідно із п.п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу (крім операцій з деривативами).

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв'язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Відповідно до п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Для цілей п. 170.2 ст. 170 Кодексу термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом (п.п. «а» п.п. 170.2.7 п. 170.2  ст. 170 Кодексу).

Підпунктом 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 Кодексу передбачено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними  активами  ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Згідно з п.п. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 Кодексу податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначенимиу п.п. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Податковий агент під час кожного нарахування платнику інвестиційного прибутку нараховує (утримує) податок за ставкою, визначеною п.п. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, та сплачує (перераховує) утриманий податок до бюджету під час кожного нарахування такого доходу, що не звільняє платника податку від подання річної податкової декларації при отриманні ним доходу, зазначеного у п. 170.2 ст. 170 Кодексу.

При застосуванні платником податку норм п.п. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 Кодексу податковий агент – професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об'єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів (п.п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу).

Також, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об'єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. від об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16? підрозділу 10 розділу XX Кодексу (п.п. 1.3 п. 16? підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Джерело:лист ДФС України від 31.08.2016 № 18890/6/99-99-13-02-03-15)

Фахівці ДФСУ, посилаючись на п. 140.2 ПКУ, відзначають, що при розрахунку обмеження суми відсотків, на яку збільшується фінансовий результат до оподаткування, використовується, зокрема, сума фінансових витрат за даними фінансової звітності.

Податківці уточнюють, що шукати такі витрати слід в рядку 2250 «Фінансові витрати» форми № 2 «Звіт про фінансові результати».

Якщо в звітному періоді при розрахунку суми вищезгаданого перевищення сумарне значення так званого показника EBITDA має від'ємне значення за рахунок від'ємного значення фінансового результату, то фінансовий результат збільшується на всю суму нарахованих у такому періоді відсотків за борговими зобов'язаннями, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами.

За словами податківців, в даному звітному періоді не враховуються в зменшення фінансового результату до оподаткування відсотки, що перевищують суму згаданого вище обмеження, визначеного в минулих звітних періодах.
Джерело: лист ДФСУ від 28.07.2016 р. № 16197/6/99-99-15-02-02-15

Згідно з п. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Пунктом 1.11 розд. 1 Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року N 136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за N 338/3631, із змінами та доповненнями, передбачено, що експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні;

строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Разом з тим, згідно зі ст. 387 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV, зі змінами та доповненнями, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків запровадження Національним банком України вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 25 та ст. 44 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України наділяється правом запроваджувати вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті, а також встановлювати порядок проведення обов'язкового продажу та розмір надходжень в іноземній валюті, що підлягають обов'язковому продажу.

Абзацом першим п. 2 постанови Правління Національного банку України від 07 червня 2016 року N 342 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (далі - Постанова N 342) встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб - підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:

в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора / російських рублях (незалежно від суми операції);

в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500 000 доларів США) (п. 4 Постанови N 342).

Водночас вимоги п. 4 Постанови N 342 не поширюються на випадки припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіку). З урахуванням вищезазначеного, уповноважені банки можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:

- в іноземній валюті (крім іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора / російських рублів), якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, не перевищує в еквіваленті 500 000 доларів США;

- за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіку).

В інших випадках проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки не є можливим, оскільки призведе до порушення вимог законодавства України, зокрема, вищезазначених положень нормативно-правових актів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 01.09.2016 р.

Відповідно до пп. 39.2.1.4 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, зокрема, але не виключно:

операції з товарами, такими як сировина, готова продукція тощо;

операції з надання послуг;

операції з нематеріальними активами, такими як роялті, ліцензії, плата за використання патентів, товарних знаків, ноу-хау тощо, а також з будь-якими іншими об'єктами інтелектуальної власності;

фінансові операції, включаючи лізинг, участь в інвестиціях, кредитах, комісії за гарантію тощо;

операції з купівлі чи продажу корпоративних прав, акцій або інших інвестицій, купівлі чи продажу довгострокових матеріальних і нематеріальних активів.

Відповідно до пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є господарські операції, що впливають на об'єкт оподаткування платника податку, що здійснюються:

з пов'язаною особою - нерезидентом;

з нерезидентом, зареєстрованим у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України;

через комісіонерів - нерезидентів при здійсненні зовнішньоекономічних господарських операцій з продажу товарів.

Підпунктом 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ визначено, що господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і 39.2.1.5 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Таким чином, визначальною умовою для визнання операцій контрольованими є вплив таких операцій на об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 N 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.99 за N 860/4153, встановлено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

З урахуванням зазначеного, сума наданих (отриманих) кредитів, депозитів, позик, поворотної фінансової допомоги, а також суми внесених (отриманих) у грошовій формі інвестицій не враховуються при визначенні вартісного критерію контрольованих операцій для цілей трансфертного ціноутворення. При цьому сума нарахованих процентів (дивідендів) за такими операціями підлягає врахуванню при визначенні вартісного критерію контрольованих операцій.

Крім того, у розрахунку вартісного критерію враховуються суми наданих інвестицій, внесених у відмінній від грошової форми, а також наданої (отриманої) безповоротної фінансової допомоги та отриманих дивідендів.
Джерело: Всеукраїнська мережа ЛIГА:ЗАКОН      www.ligazakon.ua
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс «Зір» ДФС України: питання–відповіді від 30.08.2016 р.

Операцією з першого постачання житла вважатиметься операція з передання права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва. Така операція з першого постачання житла підлягає обкладенню ПДВ на загальних підставах.
  
У разі коли замовник в процесі будівництва до оформлення права власності на новозбудоване житло укладає попередні договори купівлі-продажу з фізичними особами, відповідно до яких отримує забезпечувальні платежі, операції з перерахунку таких платежів фізичними особами на рахунок замовника не змінюють бази оподаткування в замовника. Лише при переданні права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло фізичній особі (першому власнику новозбудованого житла) у замовника виникають податкові зобов'язання на підставі п. 187.1 ПКУ.
  
У разі коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на підприємство-замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир — із фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла вважатиметься операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, у розумінні норм ПКУ, не вважатиметься операцією з першого постачання житла, а тому така операція звільнятиметься від обкладення податком на додану вартість відповідно до пп. 197.1.14 ПКУ.
  
Водночас варто зазначити: керуючись п. 198.5 ПКУ, якщо придбані товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до ст. 197 ПКУ, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної згідно з п. 189.1 ПКУ.
Джерело: лист ДФС від 04.08.2016 р. № 16929/6/99-99-15-03-02-15

Податківці нагадали, що у бухгалтерському обліку платник податку на прибуток має відображати безповоротну фінансову допомогу, надану неприбутковій організації, у складі «бухгалтерських» витрат у періоді їх понесення.

При цьому у підприємства може виникнути обов’язок відкоригувати фінансовий результат до оподаткування на суму допомоги, яка перевищує 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Також податківці зазначили, що у випадку надання платником податку на прибуток безповоротної фінансової допомоги іншим платникам такого податку ознаку розумної економічної причини (ділової мети) не застосовують.
Джерело: лист ДФС від 28.07.2016 р. № 16198/6/99-99-15-02-02-15

Суть справи № К/800/14623/16, яку розглянув Вищий адміністративний суд України 13 липня 2016 р. полягає в тому, що перевіркою контролюючого органу не визнано право платника на врахування у податковому обліку витрат на сплату страхових платежів в процесі провадження платником господарської діяльності.

Однак, даний висновок не відповідає вимогам діючого законодавства України та не охоплений повноваженнями контролюючого органу виходячи з нижчевикладеного.

Так, згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
  
Відповідно до статті 4 зазначеного Закону, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Згідно з визначенням, що міститься у частині першій статті 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Пунктом 18 частини четвертої цієї ж статті Закону до видів добровільного страхування віднесено страхування фінансових ризиків.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про страхування», страховий ризик визначено як певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
 
Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК), яка регулює порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В силу вимог пункту 177.4 цієї ж статті ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
 
За правилами підпункту «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством - витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
 
Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на "мирне володіння майном", а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів/ актів індивідуальної дії чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта."Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
 
При цьому, слід вказати, що в контексті практики Європейського Суду з прав людини, витрати платника, понесені за договором страхування фінансових ризиків підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу за умови існування визначених законом для цього підстав, слід трактувати як «законне сподівання» особи на отримання можливості ефективно здійснювати свої майнові права, що охоплюється ширшим поняттям «майно» (справи «Стретч проти Об'єднаного Королівства», «Компанія «Пайн Веллі Девелопментс» та інші проти Ірландії», «Прессос Компанія Нав'єра» та інші проти Бельгії»).
  
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, викладена у його рішенні від 19.12.1989 у справі «Мелахер та інші проти Австрії» , розуміє під поняттям «майно» у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції прибутки, що випливають з власності, зокрема, орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до законодавства.
 
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).
  
Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів" , п.53).

У статті 1 Першого протоколу Конвенції проголошено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
 
Надаючи тлумачення цієї норми міжнародного права в рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»: у пункті 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції.
 
Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним (рішення ВАСУ від 30 червня 2016 року за № К/800/63242/14).
  
Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов:

   1) якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України");
  
   2) якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").
  
Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що витрати на страхування можливого настання збитку є витратами на страхування майна, що відображаються у податковому обліку платника за умови документального підтвердження таких витрат у відповідності з вимогами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК та їх понесення у рамках провадження господарської діяльності платника.
 
При цьому слід враховувати, що для цілей оподаткування витрати визначаються такими, що мають господарський характер, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, зумовлені виробничою необхідністю, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.
  
Суд касаційної інстанції зазначив: «власне ж ефективність використання платником капіталу шляхом оцінювання витрат платника у світлі їх доцільності, раціональності не належить до повноважень податкового органу. Платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність, вирішуючи, які саме господарські операції йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності. Економічна ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником, що не впливає на податковий облік платника».

 Договори страхування фінансових ризиків оформлені відповідно до вимог Закону України «Про страхування», не були розірвані або визнані недійсними.

ВАЖЛИВО: Оскільки до страхових ризиків у відповідності до зазначених договорів страхування були віднесені збитки внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом договірних зобов'язань з причин настання стихійного лиха, банкрутства контрагента або обслуговуючого банку, такі ризики об'єктивно розцінені судом як такі, що безумовно пов'язані із здійсненням позивачем господарської діяльності.
 
Визначені у розглядуваних договорах страхування страхові ризики відповідають звичаям ділового обороту; посилання контролюючого органу на високорентабельність та прибутковість контрагента платника, які, в свою чергу, зменшують фінансові ризики заявника, однак не можуть їх повністю виключати; наявність у позивача можливості відкривати рахунки у декількох обслуговуючих банках також не виключають ймовірну наявність збитку у разі банкрутства банківської установи, через яку здійснюються безготівкові розрахунки з названим контрагентом.
 
ВИСНОВОК: Чинним законодавством передбачено право платника податків на формування у податковому обліку витрат за договором добровільного страхування,тоді як оцінка доцільності економічних рішень платника у процесі провадження ним господарської діяльності перебуває поза межами податкового контролю.
Джерело: https://i.factor.ua/news/12127/

За визначенням, наведеним в підпункті 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
  
В силу п. 52.1 ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПК України).
  
ВАЖЛИВО: У пункті 53.1 ст. 53 цього Кодексу визначено наслідки застосування податкових консультацій, а саме: не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
 
В законодавстві не визначена процедура надання податкової консультації. Однак при підготовці податкової консультації контролюючий орган має не лише проаналізувати усі норми, що регулюються спірні правовідносин, та норми, на які посилається заявник у своєму зверненні з урахуванням тих чи інших обставин, але й дослідити додані до звернення документи, в тому числі із можливим витребуванням додаткових документів в рамках строку розгляду такого виду звернення.

Право на оскарження податкової консультації до суду та правові наслідки такого розгляду закріплені в нормах п. 53.3. ст. 53 ПК України, в силу яких платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

При цьому, судом повинно враховуватися те, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ВАЖЛИВО: скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (абз. 2 п. 53.3. ст. 53 ПК України).
 
Необхідно зазначити, що в силу норм ст. 4 ПК України податкове законодавство базується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
 
Зазначене вбачається і з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у висновку викладеному в остаточному рішенні від 07.10.2011 у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) передбачено, що відповідне національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. У разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків, та в остаточному рішенні від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), де Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

З контексту вищенаведеної норми п. 53.3. ст. 53 ПК України та судової практики вбачається, що податкова консультація може бути визнана такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства в судовому порядку в разі її суперечності нормам або змісту відповідного податку чи збору.
  
Вищевказаний висновок підтверджений також п. 4.2. Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2011 року у справі справа N 1-29/201, яким передбачено наступне: «Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

…. до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів».
Джерело: http://blog.liga.net/user/emorozov/article/23522.aspx

Податківці роз'яснили, що нараховані пеню, штрафи та неустойки на користь нерезидента не включають до доходів від діяльності на території України з метою оподаткування податком на репатріацію.

 

Аргументують податківці свою позицію тим, що нерезидент не вчиняє будь-яких дій чи операцій, які призводять до нарахування пені та штрафних санкцій.

 

Податківці також нагадали, що з 01.01.2015 до 27.05.2015 доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України у вигляді процентів, дисконтних доходів, оподатковували за загальними правилами. Нова податкова пільга, передбачена підпунктом 141.4.10 Податкового кодексу України (код пільги 11020382), почала діяти з 27.05.2015.

Джерело: лист ГУ ДФС у м. Києві від 17.08.2016 № 18414/10/26-15-14-06-04-29

ДФС України у зв'язку з надходженням запитів платників податків та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) повідомила, що для застосування положень пп. 140.4.1 п. 140.4 ст. 140 Кодексу щодо коригування фінансового результату до оподаткування платниками податку на прибуток слід керуватись листом Міністерства фінансів України від 25.07.2016 N 31-11130-09-10/21370, згідно якого платник податку на прибуток зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від:

- платників податку на прибуток, для яких підпунктами 57.1 1.2 та 57.1 1.3 пункту 57.1 1 статті 57 Кодексу передбачено особливості сплати авансових внесків при виплаті дивідендів, крім, платників, прибуток яких звільнений від оподаткування, та інститутів спільного інвестування;

- платників єдиного податку, які сплачують авансові внески з податку на прибуток.
Джерело: лист ДФС від 04.08.2016 р. N 26581/7/99-99-15-02-02-17

Комітет ВРУ роз'яснив, що платник податку на прибуток (отримувач дивідендів) має право зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів від будь-якого платника податку на прибуток.

Випливає цей висновок з того, що платник податку на прибуток де-юре є платником авансових внесків у разі виплати дивідендів.
 
Мотивом такого роз'яснення народні депутати називають запобігання подвійного оподаткування одного й того самого фінансового результату.
   
Тому вони й не погоджуються з позицією про позбавлення права окремих платників податків зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів.
Джерело: лист Комітету ВРУ з питань податкової та митної політики від 10.05.2016 р. № 04-27/10-465

Мінфін наказом від 08.07.2016 р. № 585 затвердив зміни до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств. Зокрема, такий наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Так, відповідний наказ передбачає внести до декларації з податку на прибуток такі зміни:
  
   1. рядок 2 «Звітний (податковий) період 20___ року» заголовної частини декларації доповнити графами для поміток про базовий звітний період, за який звітує платник податку, що подає таку декларацію, а саме: «Базовий звітний період квартал» і «Базовий звітний період рік»;

   2. нову редакцію графи 1 рядка 26 декларації: «Авансовий внесок у розмірі 1/12 нарахованої суми податку на прибуток, що підлягає сплаті щомісяця8 або авансовий внесок у розмірі 2/9 податку на прибуток ((позитивне значення) рядок 06 + рядок 08 + рядок 10 + рядок 12 + рядок 15 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств) х 2/9), що підлягає сплаті до 31 грудня 2016 року9». Таку ж нову редакцію передбачено для першої графи рядка 26 у Додатку ВП;

  
   3. нову редакцію приміток «8» та «9»:
  
   8 Розрахунок щомісячного авансового внеску (1/12 податку на прибуток) заповнюється платником податку в Податковій декларації з податку на прибуток підприємств, що уточнює показники декларацій за звітний період 2013 року та 2014 року.
  
   9 Розрахунок авансового внеску в розмірі 2/9 податку на прибуток, що підлягає сплаті до 31 грудня 2016 року, заповнюється платником податку в Податковій декларації з податку на прибуток підприємств за три квартали 2016 року.;
  
   4. нову редакцію Додатка АВ «Розрахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств на суму виплачених дивідендів (прирівняних до них платежів)» (до рядка 20 АВ декларації) та Додаток ЗП «Зменшення нарахованої суми податку» (до рядка 16 ЗП декларації) викласти в новій редакції, що додаються;

   5. доповнити Таблицю 1 Додатка ПН до рядка 23 ПН декларації новими рядками, а саме:
  
   рядок 22 — «Проценти, дохід (дисконт) на державні цінні папери, або облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов'язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, які продані (розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених агентів нерезидентів відповідно до підпункту 141.4.10 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ Податкового кодексу України»;
  
   рядок 23 — «Проценти за отримані державою або до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються в Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Національного банку України, або за кредити (позики), які отримані суб'єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями відповідно до підпункту 141.4.10 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ Податкового кодексу України»;
  
   рядок 24 — «Доходи за операціями з розміщення державних деривативів та доходи, що виплачуються за державними деривативами, відповідно до умов правочинів із державним боргом за державними зовнішніми запозиченнями та гарантованим державою боргом відповідно до пункту 37 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України»;
  
   6. Додаток ВП доповнити новими примітками такого змісту:
  
   9 Розрахунок авансового внеску в розмірі 2/9 податку на прибуток, що підлягає сплаті до 31 грудня 2016 року, заповнюється платником податку в Податковій декларації з податку на прибуток підприємств за три квартали 2016 року.
  
   10 У разі самостійного виправлення помилок за звітні (податкові) періоди до 01 січня 2015 року заповнюються показники таблиці 2, у рядках таблиці 1 проставляються прочерки.».
  
   7. нову редакцію рядків із кодом 3.2.2, 3.2.3 та рядків із кодом 4.2.15, 4.2.14, 4.1.18, 4.2.13, 4.1.175 Додатка РІ до рядка 03 декларації.
Джерело: https://i.factor.ua/news/11948/

Для цілей оподаткування (п.п. 141.2.1 п. 141.2 ст. 141 ПКУ) фінансовий результат до оподаткування, визначений за правилами бухгалтерського обліку, збільшується на суму уцінки цінних паперів (крім державних цінних паперів або облігацій місцевих позик), інвестиційної нерухомості та біологічних активів, які оцінюються за справедливою вартістю, що перевищує суму раніше проведеної дооцінки таких активів.

   

Тобто якщо в 2015 році платником податків здійснено уцінка цінних паперів, щодо яких раніше не проводилася дооцінка і сума уцінки врахована в звіті про фінансові результати до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку, то фінансовий результат за 2015 рік підлягає збільшенню на всю суму уцінки, проведеної в 2015 році.

   

Щодо відображення в податковому обліку операцій з цінними паперами в разі їх повернення УКРІНФОРМ роз'яснює наступне. При продажу або іншому відчуженні цінних паперів фінансовий результат до оподаткування, визначений за правилами бухгалтерського обліку, збільшується на суму від'ємного фінансового результату або зменшується на суму позитивного фінансового результату від такого продажу (відчуження) цінних паперів

   

У той же час згідно з п.п. 141.2.3 п. 141.2 ст. 141 ПКУ платники податків окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями продажу або іншого відчуження цінних паперів звітного періоду відповідно до правил бухгалтерського обліку.

 

Так, якщо за результатами звітного періоду від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів отримано:

   

   - від'ємний загальний фінансовий результат (загальна сума збитків від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, з урахуванням суми від'ємного фінансового результату від таких операцій, які не врахованого в попередніх податкових періодах, перевищує загальну суму прибутків від таких операцій), сума такого від'ємного значення загального фінансового результату зменшує загальний фінансовий результат від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів наступних податкових (звітних) періодів (п.п. 141.2.4 п. 141.2 ст. 141 ПКУ);

   

   - позитивний загальний фінансовий результат від зазначених операцій (загальна сума прибутків від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів перевищує загальну суму збитків від таких операцій з урахуванням суми від'ємного фінансового результату від таких операцій, які не врахованого в попередніх податкових періодах), сума позитивного загального фінансового результату від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів збільшує фінансовий результат до оподаткування податкового (звітного) періоду платника податків (п.п. 141.2.5 п. 141.2 ст. 141 ПКУ).

   

Таким чином, якщо на дату повернення покупцем цінних паперів згідно з додатковою угодою відбувся перехід права власності на такі цінні папери, то повернення розглядається як відчуження таких цінних паперів, і за цими операціями здійснюється коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до загальних правил, встановлених п. 141.2 ст . 141 ПКУ.

   

Сума позитивного загального фінансового результату від таких операцій відображається у рядку 4.1.3 додатка РІ до декларації, заповненої на підставі показників Програми ЦП до цієї декларації.

   

Сума від'ємного фінансового результату від операцій, врахованого в звіті про фінансові результати до оподаткування податкового (звітного) періоду, відповідно до правил бухгалтерського обліку відображається у рядку 4.1.5 додатка РІ до декларації.

Джерело: лист ДФС від 23.06.2016 г. № 13807/6/99-99-15-02-02-15

ДФСУ  розглянула питання щодо відображення в податковому обліку операції з продажу банком невиробничих основних засобів й інвестиційної нерухомості.
 
Контролери повідомляють: у разі продажу цих активів фінансовий результат до оподаткування збільшується (згідно з п. 138.1 ПКУ) на суму залишкової вартості таких активів, визначеної відповідно до бухгалтерського обліку, і зменшується (за п. 138.2 ПКУ) на суму первісної вартості таких активів, визначеної згідно з бухгалтерським обліком.
  
У разі здійснення операцій із продажу інвестиційної нерухомості, яка обліковується у фінансовому обліку за справедливою вартістю (амортизація та зменшення корисності не визнаються), коригування фінансового результату до оподаткування згідно з нормами п.п. 138.1 та 138.2 ПКУ не проводиться. Результат від продажу таких активів визначається відповідно до правил бухобліку, і відображається в складі фінансового результату до оподаткування без коригувань.
Джерело: лист від 08.06.2016 р. № 12660/6/99-99-15-02-02-15